Влада за тиждень: «ЕлектроБЮТ і хлопці»

Якщо з владою Україні перманентно не везе, то з опозицією везе завжди. Бо в усьому світі, мабуть, немає такої винахідливої в боротьбі за електорат опозиції, як у нас.

Пам'ятаєте сакраментальне? «В боротьбі за владу вони не зупиняться ні перед чим. Як показує досвід минулого тижня, у своєму переслідуванні за владними важелями вітчизняні опозиціонери дійсно готові на все. І навіть на добровільно-примусове відключення електрики.

Якщо не вдаватися в подробиці, то, за логікою речей, функції парламентської опозиції зводяться до контролю над владою, тобто більшістю. Але це, так би мовити, загальне визначення. У житті все складніше і будь-яка теорія має химерні практичні форми.

Тарифна тематика, яка стала улюбленою для наших опозиціонерів, минулого тижня мала знову обговорюватися на найвищому рівні – тобто у ВР. Принаймні, цього бажала сама опозиція… Юлія Володимирівна напередодні відповідного пленарного засідання неодноразово заявляла, що фракцію БЮТ (і що долучилася до неї в черговий раз «Наша Україна») заблокує трибуну і «не дасть коаліції накинути зашморг на шию трудового народу».

Коаліціанти, втім, виявилися хитрішими і вирішили вжити превентивних заходів. З самого раночку трибуна була заблокована представниками... Партії регіонів і дружніх сателітів. Вірний зброєносець лідера БЮТ Турчинов трохи не плакав від прикрості. Треба ж! Такий план коту під хвіст! І заслужено – треба було тримати язика за зубами. А то – «заблокуємо, заблокуємо.».

Довелося напружувати мізки і придумувати новий план. Довго чекати не довелося. В чиїйсь голові народилася геніальна думка – зірвати засідання Ради, відключивши в сесійному залі електрику. Мовляв, нехай блокують – проголосувати все одно не зможуть, система без розетки - не система, а набір мікросхем. На тому і порішили, захопивши електрощитову і випадково залишивши замкнутими в підсобному приміщенні двох нещасних прибиральниць.

Коаліція до такого повороту подій виявилася явно не готовою. «Це щось новеньке», - бурчав віце-спікер Мартинюк, прикидаючи в думці альтернативні варіанти електропостачання. Бютівці тим часом встановили в щитовій цілодобове чергування.

Протиотрута була винайдена наступного дня. Симпатизуючі коаліційним силам електрики перемкнули систему «Рада» на інше джерело живлення. Блокувати рубильник стало безглуздим заняттям. Занепалі духом опозиціонери попленталися в зал підписувати капітуляцію.

Переможці на радощах показали переможеним смачну дулю, «проваливши» кандидатури Огризка і Короля на глав МЗС і СБУ відповідно. Навіть професійний філософ Кириленко – і той зажурився, відчуваючи опозиційне безсилля. Про Ющенка і говорити нічого: Президент турбувався як мале дитя. І це напередодні дня народження!

Загалом, довелося Віктору Андрійовичу вживати заходів, щоб підняти собі настрій. У кіно всією сім'єю сходив, до Криму з'їздив. Потроху настрій у гаранта покращав. «Не біда, - подумав Ющенко, - внесу ці ж кандидатури ще декілька разів. Опиратимуться – розпущу парламент до біса». Загалом, якщо судити з таких позицій, то справи у Огризка з Королем не так вже й погано, як може здаватися.

Ось вже у кого справи погані, так це у Грача. Лідер кримських комуністів на тижні піддався шквалу критики зі сторони націоналістично налаштованих (читай – занепокоєних) організацій за свою заяву щодо можливого відділення Криму від України. В УНП Костенка радісно потирали руки – як же, ще одним «сепаратистом» стало більше! Грачу відразу приписали цей самий сепаратизм укупі зі зрадою національних інтересів і шпигунством на користь Росії. Заразом пригадали його недавні вислови щодо гомосексуалістів. Мовляв, не місце в Україні сепаратистам-шпіонам-гомофобам, та ще й червоним.

Симоненко так турбувався через нападки на друга-суперника в боротьбі за лідерство в КПУ, що навіть у лікарню зліг. Серце Петра Миколайовича турбує. Генсеки, тобто, пардон, персеки (перші секретарі) – вони ж теж люди. Янукович, з чуток, вже встиг відвідати товариша по коаліції на лікарняному ліжку. Приніс мандарини, заспокоював: «Петрусь, ти не хвилюйся, полеж, полікуйся…». «Так який тут лежати, - обурювався Симоненко, - не рівна година, завтра дострокові вибори будуть, а у мене рейтинг падає, треба піднімати».

Глава ЦВК Давидович, почувши про вибори, тільки плечима повів: «Які вибори, хлопці? По-перше, грошей немає, а по-друге, ніхто з подібними побажаннями в Центрвиборчком не звертався». Представляєте? Ніхто не звертався! Опозиція, яка вже не перший місяць товкмачить про розпуск парламенту, навіть не спромоглася повідомити в ЦВК про це. А там, зрозуміла річ, зробили здивовані обличчя: нічого не знаємо, нам ніхто нічого не говорив.

Не говорили, це правда. Проморгали. Проте не проморгали виступ Лужкова в Криму. Мер Москви, втім, нічого нового не сказав, так, нагадав основні тези: Крим – наш (тобто російський), ЧФ РФ залишиться, де був, ну і так далі. Сказав, і подався до себе в Білокам'яну. А у нас – скандал. СБУ: «Розбиратимемося (що там розбиратися?); не виключено, що оголосимо Лужова персоною нон-грата». І оголосять, напевне. У Росії тим часом всерйоз говорять про створення такого собі «Нон-грат-клубу». Затулін, Жириновський, Лужков… чудова компанія!

У компанії завжди добре. Одному ж сумно. Хоча це кому як. Ось, скажімо, міністр оборони Гриценко – людина замкнута. Віддає перевагу відокремленості. Бувало, залізе в підводний човен «Запоріжжя», і сидить там цілими днями, складає доповіді для НАТО або пише указ про заміну онуч на шкарпетки житомирської фабрики «Теплий жовтень». Ось, днями склав черговий документ. Відтепер генерали в українській армії їздитимуть самі, без шоферів. І це правильно: геть елементи солодкого життя в особі персональних водіїв. Втім, злі язики говорять, що про це самі генерали попросили. Мовляв, соромно нам перед солдатами за свої «Лексуси». Вже краще самі як-небудь «баранку» покрутимо, хоча і животи заважають.

А ось Януковичу заважають… шпильки. Про це прем'єр признався в недільному ефірі на ICTV: «Не дозволимо нам вставляти, як то кажуть, шпильки в колеса на різних рівнях. Руки повідбиваємо тим, хто це робитиме. Чому? Тому що ми не за своє боремося. Ми боремося за те, щоб у країні був порядок».

Ось це розмова! Справжня, чоловіча. Дарма чи що 23 лютого на тижні відзначили? Заважатимуть – отримають по руках. Це вам не будівлі нишком знеструмлювати!

Найсмішніше, що при всім тім Віктор Федорович заявив, що займає в цілому «коректну позицію»: «Мене звинувачують (виборці), навпаки, в тому, що ми недостатньо наполегливі». Ось воно, слабке місце прем'єра! Була б наполегливість, дивись, і не поліз би ніхто прибиральниць у темній щитовій мацати!..

Безумовно, пора цим самим героїням мітли і швабри оголосити страйк. Нехай Турчинов сам за собою прибирає, якщо такий розумний. А ще краще – написати мемуари, а-ля Моніка Левінські. Щось ніби «Секс у Верховній Раді: від трибуни до підсобки». З такою продукцією нобелівська премія з літератури нам забезпечена.