Влада за тиждень: «Поцілунок Ахметова»

Люблю російську мову за безліч синонімів майже до кожного слова. Ось узяти, наприклад, слово «зрадник». Синонімів у нього – мамо не горюй. «Зрадник», «відступник», «віролом», «перебіжчик», «відщепенець»… Але всі вони, так би мовити, «з духом». А ось «ренегат» - звучить не по-нашому і так би мовити із закордонним лоском. Ніби як «делегат» або «дипломат».

Суть, втім, від цього не міняється. Хоч ти зрадника «мосьє ренегат» називай – він як був зрадником, так і залишиться. Так, чому я завів цю розмову... Ну, ви ж напевно знаєте, як на південному Сході називають Партію регіонів? Правильно, «Партією ренегатів». Чому? Навіть не знаю. Напевно, людям видніше. Може, просто під абревіатуру підходить.

Коротше, я вам за з'їзд ПР розповідаю. Ці громадяни наприкінці минулого тижня на тусовку зібралися. Краще б не збиралися. Воно-то звичайно, «потрібно частіше зустрічатися», але це не той випадок. Нетямуще зборище, що і говорити. Ну ось, навіщо збиралися, питання? Щоб Януковича переобрати? Теж мені, з'їзд КПРС! Леонід Ілліч переобрав Леоніда Ілліча. Або для того, щоб у котрий раз нагадати виборцям про те, що, цитую, «пріоритетами Партії регіонів є… державний статус російської мови і позаблоковий статус України».

Я під стільцем був, коли дізнався. Треба ж, які борці за права російськомовних громадян знайшлися! Зрозуміло, є в ПР Колісниченко. Цей – послідовний борець з культурно-мовною дискримінацією. Пройшов у Раду під останнім номером. За півроку розробив штук сорок законопроектів, які відміняють або вносять поправки до цих самих дискримінаційних законів («Закон про телерадіомовлення», «Закон про кінематографію» і тому подібне). І що ви думаєте? Що рідна фракція поставила всіх їх на голосування? Фігушки! Жодного не поставила! Мабуть, так треба. Насправді, навіщо ставити? Ми ж в опозиції, все одно «прокатають» при голосуванні. Ну-ну. Цікаво, як народ проголосує, якщо йому на трьох виборах підряд обіцяли держстатус російської мови, і те ж саме пообіцяють четвертий?..

Далі – більше. В гості до Ахметова і Колесникова приїхали Ющенко і Луценко. Формальний привід – будівництво в Донецьку нового стадіону, який прийме матчі Євро-2012. Візит запам'ятався винятковою велелюбністю обох сторін. Колесников, посміхаючись, потиснув Луценку руку, а Ахметов навіть розцілував «шановного» Юрія Віталійовича. Луценко, у свою чергу, пообіцяв вручити Колесникову нагороду від МВС. Напевно, за зразкову поведінку під час перебування в СІЗО.

Щодо Ющенка, то він не забув у черговий раз сісти за кермо. Ні, цього разу не після горілки. Але також не без приколу: Віктор Андрійович всівся на сидіння водія, а на пасажирське поряд з ним влаштувався… Рінат Леонідович. Разом вони і виїхали. Де були, що робили битих три години до відльоту Ющенка – ніхто не знає. Базікають, ніби їздили до Ахметова додому. Навіщо? Знову ж таки, точних відомостей немає.

Нічого не можемо ми сказати і про несподіване, принаймні – для нас, призначення відомої Ханне Северінсен радником Юлії Тимошенко. Хто не пам'ятає – раніше вона працювала «доповідачем» ПАРЄ по Україні. Іншими словами, моніторила, чи все у нас в порядку з демократією, свободою слова і іншою нісенітницею. Пані Северінсен, за її словами, вже дала Юлії Володимирівні декілька цінних порад.

Взагалі, Северінсен – це пісня. «Я погодилася, оскільки я думаю, що Україна повинна отримати працездатний уряд». Іншими словами, ця пані підтверджує, що в Україні вже три з половиною місяці немає працездатного уряду. Це до речі про «прориви». А також про обмовки по Фрейду.

Так, мало не забув. Партія регіонів на тижні жорстоко підколола Тимошенко, заявивши, що виступає категорично проти відставки її уряду. Я вже було подумав, що це чергові манси ніби «ПР і БЮТ – брати навік». Потім прохолонув і мене осяяло! Це ж треба, яка креативна думка народилася в чиїйсь біло-блакитній голові: дати Тимошенко те, що вона – на словах, звичайно – хоче. А саме: спокійно працювати. Мовляв, будь ласка, ми не заважаємо. Працюйте на здоров'я. Внески роздавайте, мита на бразильське м'ясо відміняйте. Загалом, за повною програмою. А ми почекаємо.

Звичайно, таку перевірку на вошивість легко влаштовувати, коли тебе ціни на футболістів хвилюють більше, ніж ціни на паливо і продовольство. Є думка, що «вони» можуть витримати ще не один рік «роботи» уряду ЮВТ. Чи витримаємо ми – інше питання. Але не можна не визнати геніальність цієї по суті шахової комбінації, в якій пішаки з легким серцем віддаються на поживу супротивникові.

Цікава інформації поступила до нас з Полтави. Це місцевий губернатор Асадчев – унікальна, до речі, людина – дав команду перерахувати всі вулиці, що носять назви на честь «діячів тоталітарного режиму». Виграв «підрахунок», звичайно, Ленін. Незрозуміло, проте, чому в цей список потрапив легендарний комдив Чапаєв. Василь Іванович, якщо мені пам'ять не зраджує, закінчив свій життєвий шлях ще тоді, коли не те що тоталітарного – взагалі ніякого режиму не існувало. Тобто в період анархії, безвладдя і громадянської війни. Але Асадчеву, звичайно, видніше. І його співробітниці з прізвищем Очкань – також. Не утримаюся і процитую тут цю громадянку: «У даний час багато видатних імен нашого краю не відображено в топонімії, а замість цього в назвах вулиць і пам'ятників «прославлені» діячі тоталітарного режиму, причетні до організації в Україні різних актів неповаги до українства».

Страшно навіть подумати, кого Асадчев, Очкань і інші анацефали внесли до списку «видатних імен Полтавщини». Але це ще так, «пічки-лавочки». А як вам зворот «неповага до українства»? Це ще що за звір такий – «українство»? Де докладне трактування цього терміну? Нумо в студію!..

А Очкань – нагородити. Вона заслужила.

Кохаймося!

Завжди ваш