Водопостачання України: потрібна термінова реанімація

Сьогодні наше життя важко уявити без домашнього водопроводу. Якщо пропадає гаряча вода, то відразу відчувається дискомфорт. Ну а якщо ще й холодну відключать - взагалі, вважай, стихійне лихо. Люди шикуються в черги до бюветів, а їх настрій нагадує блокадний Ленінград і кінофільми-антиутопії.

 

У той же час, лише 25,2% від загального числа населених пунктів України мають централізоване водопостачання. Зрозуміло, що, насамперед, це міста, і не обов'язково великі. За радянських часів водопроводи встигли побудувати у всіх невеликих містах типу Жмеринки чи Знам'янки. У результаті централізоване водопостачання є в 457 з 459 міст країни, ним забезпечено 83,3% городян.

 

Крім того, водопроводи є в 769 з 885 селищ міського типу (тобто охоплено 86,9% «смт»). Для сільської місцевості показник, звичайно, менший: 22,1% (6298 з 28471 наших сіл). У цілому населення країни споживає «з крану» більше 1,5 млрд м³ води на рік.

 

Отже, інфраструктура непогана. Але її створено за часів СРСР і вона вже зносилася, а відповідних служб (принаймні, до останнього часу) вистачало в кращому разі на те, щоб підтримувати мережі водопостачання в робочому стані. Не дарма ми вище згадали про аварії на цих мережах , адже практично кожен з нас хоч раз-два на рік, але стикається з ними. Не кажучи вже про «планову профілактику», коли влітку надовго відключають ту ж гарячу воду.

 

Що можна (і треба) робити для поліпшення ситуації у водопостачальному господарстві країни, розбирався ForUm.

 

Про ключові проблеми

 

Зношеність мереж означає не лише аварійні відключення, а й постійні втрати води під час передачі. За офіційними даними Мінрегіонрозвитку, якщо брати всі типи водопостачання (включаючи нежитлових споживачів) - то позапланові втрати становлять 28% води, поданої в мережу, або близько 1,2 млрд м³. Іншими словами, майже третина потужності системи витрачається вхолосту. Зрозуміло, що з такими показниками про ефективність говорити складно.

 

І ми акцентуємо на цьому не «тому, що все погано», а щоб показати рівень проблеми. Цей рівень розуміють і в профільному міністерстві, що видно, наприклад, з бесіди автора з головою Нацкомісії з регулювання ринку комунальних послуг (Нацкомпослуг) Валерієм Саратовим. За його словами, модернізація мереж водопостачання стає все більш нагальною, і Мінрегіонрозвитку намагається вибити на подібні цілі побільше коштів. А це не так уже просто.

 

Також у міністерстві звертають увагу на те, що в деяких населених пунктах вода не відповідає нормам якості. Таких місць налічується 261. Це означає, що модернізувати і перебудовувати (а не просто місцями «латали») потрібно не тільки труби, але й очисні споруди, яких, на думку віце-президента асоціації міст України Мирослава Пітцика, в країні поки що достатньо, однак їх потужності використовуються лише на 41,4%. Одна з головних причин досить невисокого завантаження криється саме в зносі водоочисних споруд.

 

До речі, те ж саме стосується і водопроводів: з одного боку, в тисячах селищ і сіл їх немає взагалі, з іншого - ті, що є, зараз використовуються лише на 47,4%. До цієї цифри включені і лінії промислового постачання, частина з яких пустує через промисловий обвал 90-х. Але це лише одна причина, стверджує Пітцик, друга, знову-таки, - знос мереж. Через це частину водопроводів доводиться консервувати, закривати і т.п. «Якщо відновити і повернути в роботу хоча б частину потужностей, що простоюють, проблем з водою стало б набагато менше», - вважає експерт.

 

Варто нагадати, що 102 населені пункти в країні отримують воду за графіком. А це питання загального розвитку водопостачання та пропускної здатності системи. Адже побудувати додаткові водопроводи для того ж Південного берега Криму технологічно нескладно, але для цього потрібне серйозне фінансування.

 

Нарешті, є велика різниця між тарифами на воду для населення різних міст і сіл. Мінрегіонрозвитку наводить такий приклад: у Кривому Розі (Дніпропетровська обл.) і навколо нього комунальний тариф становить 0,83 грн за 1 м³, а у Вашківцях Чернівецької обл. перевищує 16 грн за такий же обсяг! Втім, Валерій Саратов пояснює тарифні розриви різною собівартістю подачі води до кінцевого споживача. Що ж, логічно: той же Кривий Ріг - це рівнина з неглибоким заляганням підземних вод та великими річками. Тоді як у гористій місцевості річок мало, а підземна вода знаходиться на великій глибині. При цьому тарифи можуть сильно відрізнятися навіть в сусідніх містах: так, у Дрогобичі базовий тариф на воду зараз становить 4,33 грн/м³ без ПДВ, а в Трускавцях - 1,48 грн/м³.

 

Вода знову подорожчала

 

Так чи інакше, ситуація з комунальним водопостачанням непроста. У цих умовах профільні держоргани намагаються зробити те, що можливо з урахуванням обмежених ресурсів, констатує глава Мінрегіонрозвитку Анатолій Близнюк. А це, серед іншого, якраз посильне вирівнювання «водяних» тарифів. Причому не тільки в бік підвищення, але і навпаки. У міністерстві обіцяють, що вже у І півріччі 2012 р. тарифоутворення на водопостачання (і водовідведення) буде уніфіковано по всіх регіонах. За словами Близнюка, таке завдання поставлено ​​Президентом. Але тарифи все одно залишаться різними через відмінності в собівартості.

Правда, поки що галузеві власті зробили те, що вміють «давно і надійно» - підвищили тарифні ставки. Чергове подорожчання відбулося з 1 березня. Однак Саратов заспокоює: підняття цін є вимушеним і пов'язане зі зростанням вартості електроенергії. «Наша комісія скоригувала тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення лише за однієї складової - електроенергетичної. Це планова робота, адже ми уважно вивчаємо структуру собівартості щодо кожного водопостачального підприємства. У середньому по Україні тариф збільшився на 7,8%», - коментує чиновник.

У той же час, якщо на 1 січня 2012 р. середній тариф по країні становив 4,24 грн/м³ (у т.ч. водопостачання 2,28 грн і водовідведення 1,96 грн) - то тепер це в середньому 4,57 грн/м³ (водопостачання 2,46 грн плюс водовідведення 2,11 грн). Саратов закликає народ поставитися до цього з розумінням: «Інакше водоканали просто не зможуть подавати воду споживачам».

 

Усі тарифи - в одні руки

 

Глава вітчизняної Федерації роботодавців ЖКГ Олег Адамов заочно підтримує Саратова і зауважує, що тарифне питання сьогодні заполітизоване. «У місцевих органах влади поширено «загравання з електоратом». Скажімо, коли мер, який любить кокетувати з виборцями, «вольовим рішенням» занижує економічно обгрунтований рівень тарифів, перекладаючи різницю на бюджет. А заручниками цього стають і комунальники, і держбюджет, і споживачі. Доходить до смішного: наприклад, був період, коли жителі смт. Вишневе (це під Києвом) за той же набір послуг платили за тарифом утричі більше, ніж жителі столиці. У регіонах, де мер сильний, ситуація трохи краща», - розповідає фахівець. Причому ця політична компонента впливає на рівень тарифів сильніше, ніж собівартість.

 

Що ж потрібно робити для вирішення проблем національного водопостачання? На думку Адамова - виключити політичний фактор і сконцентрувати тарифоутворення в руках центральної влади. «Потрібно створити національного регулятора, що займається тарифами. Сьогодні Нацкомпослуг встановлює тарифи для 180 природних монополій водозабезпечення, але цей список повинен бути розширений», - переконаний Адамов.

 

На завершення зазначимо: незважаючи на всі проблеми, думаємо, що Мінрегіонрозвитку дуже навіть хотіло б зробити водопостачання в Україні технологічним і ефективним. І при цьому не займатися регулярними підвищеннями тарифів. Але водопостачальні мережі не модернізувалися десятиліттями, і за пару років надолужити відставання неможливо. Тим більше що на це потрібні десятки і навіть сотні мільярдів гривень, яких поки що у міністерства немає.

Але «дорогу подужає той, хто йде». Хочеться вірити, що заяви, які робляться керівництвом профільних держорганів про реформу ЖКГ і його водний сегмент, не залишаться лише словами. Адже тягти з модернізацією, як кажуть, вже нікуди.

Джерело: Мінрегіонрозвитку

 

Андрій Боярунець,