Теплопостачання України: Куди йде пара?

У весняні дні завершується опалювальний сезон. І, незважаючи на сильні морози, тепловики України загалом впоралися зі своїм основним завданням - зігріти населення, соціальну інфраструктуру і промисловість. Аварій практично не було, тим більше великих, а ті, що були, оперативно ліквідовувалися.

Хоча в цілому по країні ситуація, звичайно, різна. Якщо брати не найбільші міста, то обстановка з теплопостачанням не така хороша. Та й в будь-якому випадку вітчизняні тепломережі давно зношені, як і вся комунальна інфраструктура. В Мінрегіонбуді повідомляють: у цілому централізованим теплопостачанням охоплено близько 55% населення країни (понад 10 млн сімей), автономні та індивідуальні котли забезпечують ще 25%, решта - це печі.

Втім, весь рік централізована подача гарячої води є тільки в 19 українських містах. Крім того, практично всі тепломережі створені ще за радянських часів, причому значна частина - у 1960-70 рр. З того часу проводилися лише поточні ремонти. Мережі стали ненадійними, недостатня їх теплоізоляція, що призводить до вагомих втрат тепла (до 30%) і збитків від частих аварій. Близько 40% центральних теплових пунктів, які обслуговують групи будівель, знаходиться у зношеному та аварійному стані.

Глава Мінрегіонбуду Анатолій Близнюк говорить, що термін роботи багатьох комунальних котелень давно перевищує стандартні 20 років, і їх експлуатаційний ресурс уже вичерпався. В країні діє 32725 котлів, у т.ч. 9720 на твердому паливі, 456 на рідкому паливі, але основна частина на газі - 22120. Це багато в чому малоефективні агрегати з низьким ККД (60-80%), застарілою автоматикою та грілками, що означає підвищені витрати палива (на 20% вище середньосвітового рівня). А це неприпустимо в умовах критично високих цін на газ як основне паливо.

Теплостійкість будівель, які було споруджено у 1960-90 рр. у 2-4 рази нижче нормативних вимог у країнах з аналогічним кліматом, нарікає міністр. Споживання теплової енергії в житлофонді міст майже вдвічі вище, ніж в Європі. Погана ізоляція стін, дахів, підлог призводить до втрат до 50% тепла.

Причина сильного зносу систем очевидна: на підтримку їх роботи і тим більше на оновлення йде дуже мало коштів. За оцінкою віце-президента Асоціації міст Мирослава Пітцика, тільки на найбільш невідкладні завдання у найближчі роки потрібно $ 400-500 млн, реально ж виділяються держбюджетом суми набагато менші. Причому тарифи на тепло і гарячу воду в середньому по країні покривають собівартість постачання на 72%, уточнює глава Нацкомісії з регулювання ринку комунальних послуг Валерій Саратов.

ForUm вирішив розібратися - чи можна якось боротися з усіма цими проблемами.

Світовий досвід

Насамперед згадаємо про те, що зараз в Україні стало модно відключатися від центральних тепломереж (ЦТ) і переходити на автономне опалення. Але з розповідей експертів, успішний західний досвід говорить про незаперечні переваги ЦТ. До числа позитивів належать максимальна безпека, більш низька собівартість при рівних цінах на енергоресурс, можливість подальшого підвищення енергоефективності, а також використання місцевих видів палива та альтернативних енерготехнологій.

Так, країни Північної Європи, близькі по клімату до України, особливо відомі своїми високорозвиненими й ефективними центральними тепломережами. У результаті, та ж Данія за останні 30-35 років з країни, яка на 98% забезпечується імпортними енергоресурсами, перетворилася в самодостатній регіон. Пітцик розповідає, що це стало можливо в т.ч. і за рахунок подвоєння ринкової частки ЦТ з 30% до 60% без зростання енергоспоживання.

У Данії є приклади, коли котеджні селища, які традиційно мали побудинкові теплогенератори, сьогодні переходять на централізоване тепло. У Швеції ЦТ також переважає в теплозабезпеченні житлових районів, і саме такі пріоритети дозволять країні після 2020 р. повністю відмовитися від нафтогазового палива в комунальному теплопостачанні, перейшовши на альтернативні і поновлювані джерела. Так само йдуть справи і в цілому по Євросоюзу.

Популярна альтернатива ЦТ - автономне та індивідуальне опалення. При невисокій ціні на енергоносії у цього варіанту є низка важливих плюсів... але ж у нас ціни на газ захмарні. А планове скорочення витрат традиційного палива може бути ефективно реалізовано тільки на ЦТ, які при цьому здатні здешевлювати свої послуги, уточнюють в Мінрегіонбуді.

Що можна зробити в Україні

Профільні аналітики говорять, що в світі є 2 базові моделі ринкового розвитку ЦТ: конкурентна і регуляторна. За першим варіантом усе влаштовано в Швеції, де конкуренція між різними технологіями генерації тепла призвела до великої різноманітності енергоджерел.

І кожна з технологій, включаючи вуглеводневі, займає в загальній структурі не більше 15-20%. А це означає диверсифікацію енергопостачання країни і зростання енергобезпеки. Близнюк акцентує, що застосування альтернативних джерел енергії в комунальному теплопостачанні до 2040 р. планується наростити в десятки, а за деякими видами в сотні разів. «Альтернативна» генерація досягне майже 50% у загальній структурі.

У свою чергу, регуляторна модель, впроваджена в Данії: підприємства ЦТ локально прив'язані до споживачів, які часто є також і співвласниками.

Що ж до вітчизняного ринку, то більшість фахівців сходиться на думці, що з урахуванням стану тепломереж і високої вартості імпортного газу для нас оптимально буде з'єднати регульовану систему ЦТ (великі міста) й індивідуальний обігрів (малі населені пункти). Основою такого дуалізму стануть регіональні схеми теплопостачання з урахуванням можливих місцевих джерел первинної енергії.

Міністр наголошує: «Я двома руками за індивідуальне опалення. Але переходити на нього треба спільно. Мешканці домовляються, знаходять кошти і будують для себе єдину котельню на даху або на прибудинковій території. А от в окремо взятих квартирах ставити обігрів неприпустимо. Більше того, це небезпечно для здоров'я і життя мешканців. Якщо немає належної вентиляції для видалення продуктів горіння, були випадки, що люди гинули від задухи».

І робить висновок, що енергозбереження в даній сфері має сенс лише в тому випадку, якщо паралельно впроваджувати його при генерації, передачі та споживанні тепла. Так, термомодернізація будівель, як кінцевих споживачів, дозволить знизити витрати на транспортування і виробництво. На переконання Близнюка, саме за такої схеми можна майже вдвічі зменшити національну потребу в теплоенергії. Відповідно, щорічне споживання природного газу тепловиками здатне знизитися з 13 до 7-8 млрд м3.

Не лише за рахунок населення

Але це загальні принципи і цілі. А якими мають бути конкретні дії?

Експерти та Мінрегіонбуд сходяться на думці: перше, що потрібно зробити, - підвищити теплоефективність будівель і скоротити їх потребу в тепловій енергії. Наші співрозмовники впевнені, що для цього треба модернізувати і суміжні області, починаючи з будівництва. Також необхідний розвиток стандартів енергоспоживання, енергоаудит, енергетична паспортизація будівель. Не менш важливо запровадити 100%-й комерційний облік та засоби автоматичного регулювання споживання тепла. І, звичайно, потрібні механізми пільгового фінансування заходів з енергоефективності будівель.

З приводу цього глава української Федерації роботодавців ЖКГ Олег Адамов зауважує: «У першу чергу треба відійти від самого поняття «послуги». Перехід до ринкових відносин має на увазі, що тепло - це товар, який має чітке кількісне вираження в гігакалоріях. Це глобальний момент, який має бути вирішений законодавчо.

Наступне, похідне питання - прилади обліку, і тут повинна бути чітко розділена відповідальність між постачальниками енергії та власниками будинків. Оскільки технологічно в нинішньому житловому фонді встановлювати індивідуальні прилади обліку не можна, потрібні загальнобудинкові. А це зачіпає всю систему тарифоутворення. Просто забезпечити 100%-й облік теплоносія недостатньо, інакше підприємства стануть заручниками недосконалої тарифної системи».

Тому, доповнює фахівець, нещодавно прийнято закон про інвестиційну складову, що відкриває ринку нові можливості. «Це перші кроки, що дозволяють позначити більш-менш зрозумілі правила як для населення (за тарифоутворення) - так і для постачальників (механізм залучення ресурсів, зменшення собівартості та можливості отримання прибутку), - підсумовує Адамов. - Одним словом, щоб система працювала, вона повинна бути цікава всім учасникам ринку, включаючи і приватного інвестора, який уже давно готовий прийти в галузь й інвестувати».

Але окрім «приватників», глибока реформа потребує бюджетних грошей, які сьогодні отримати досить непросто. І все ж таки, Близнюк обіцяє, що у 2012 р. тарифи на тепло не підніматимуться. «Президент дав доручення, щоб люди від цього питання не страждали. Навіть, якщо будуть прийняті якісь рішення, то держава компенсує різницю в тарифах», - констатує міністр. А прем'єр Микола Азаров і зовсім погрожує карати місцеві власті у разі підняття цін на послуги ЖКГ. За його словами, в країні немає економічних підстав для зростання тарифів. «Деякі керівники на місцях намагаються вирішувати проблеми своїх регіонів за рахунок необгрунтованого підвищення комунальних тарифів. Відносно таких керівників будуть зроблені жорсткі висновки», - зазначає Азаров.

Що ж, за комуналку ми справді платимо чимало. Сподіваємося, що держава зможе знайти кошти на модернізацію ЖКГ взагалі і тепломереж зокрема не за рахунок простих громадян, а за рахунок приватних інвестицій. А також зростання економіки, про що останнім часом так багато говориться. І що років через 10 у нас як і раніше будуть теплі будинки взимку і гаряча вода в крані.
Тарифи на теплопостачання в Україні на 1 лютого 2012 р.*

* В Ужгороді централізоване теплопостачання відсутнє

Джерело: Мінрегіонбуд

Андрій Боярунець,