Із України щорічно виїжджає приблизно половина молодих вчених. Але рівно стільки ж залишається або повертається із Європи та США, щоб працювати на Батьківщині. І в нашій країні, незважаючи на дещо скептичне ставлення до науки, все ж робляться відкриття.
Згідно з офіційними даними Держкомстату, в Україні налічується 134 741 учений. Скільки із них вважаються молодими, тобто віком до 36 років, не уточнюється. «При зменшенні загальної чисельності працівників наукових організацій в Україні кількість фахівців з науковими ступенями докторів і кандидатів наук практично не змінюється, що свідчить про тенденцію збереження інтелектуальної складової наукових кадрів», - повідомили ForUm’y у Держагентстві у справах науки, інновацій та інформатизації.
Але з цим можна посперечатися. Проблема «витоку мізків закордон» в Україні з'явилася разом з незалежністю. У молодої країни не було грошей на зарплати шахтарям, пенсії та стипендії, тому вчені перестали бути у пошані, як це було в СРСР.
Прожити в Україні молодому вченому, за його словами, непросто. «З фінансуванням і постачанням обладнанням у нас негусто. Але ми подаємо на європейські гранти. Це поїздки за кордон і виконання певної частини робіт там. За рахунок цього вдається триматися на середньому рівні, адже ставка молодшого наукового співробітника трохи більше 2000. За мірками Києва це не дуже багато. Житло дають, але з цим є проблеми. Завжди кажуть, що житла немає, і доводиться на них весь час тиснути. Під житлом мається на увазі гуртожиток, а не квартира. Він досить старий, і люди живуть по троє у кімнаті. А з квартирами... Наш інститут поки що пролітає, а от в інституті Патона були прецеденти, що дали 10 квартир», - говорить Скороход.
Держава намагається якось вирішити цю проблему, але поки цього явно недостатньо. Згідно з даними, наданими Державною спеціалізованою фінансовою установою «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», у регіональних управліннях/Іпотечному центрі Фонду зареєстровані 1735 молодих учених, які звернулися за кредитом на житло. Пільгові довгострокові кредити поки що отримали тільки 433 молодих учених.
У той же час кредит або кімната у гуртожитку – це варіант, більш підходящий для холостяків. Сімейній людині потрібна своя, зручна квартира, за яку не треба буде розплачуватися 10-20 років. Ось і їдуть наші молоді таланти туди, де можуть заробити. А потім, накопичивши на квартиру у Києві, не розуміють, навіщо їм повертатися назад, і залишаються закордоном. «Стимулу повертатися в країну нема, тому багато хто залишається там. Але є й ті, хто повертається. Наш шеф повернувся із Америки. Він там був 5 років. Нещодавно повернувся із Європи ще один співробітник. У кожного свої особисті причини, щоб повернутися. І найчастіше це доводи зовсім не матеріального характеру», - вважає голова ради. При цьому якийсь підробіток, за його словами, можна знайти і в Україні.
Заковика у тому, ці хлопці не картоплею торгують – наукова робота вимагає повної самовіддачі, навіть фанатизму. Тому їм легше виїхати за кордон, ніж гарувати на кількох роботах тут. «Наших учених беруть в іноземні інститути із задоволенням. У позаминулому році у нашому відділі осіб 6-7 захистилося, і половина із них виїхала. Люди знайшли собі місця у Німеччині, Бельгії, Канаді. Часто їдуть в аспірантуру туди. У нас такі працьовиті люди, що їх готові взяти скрізь. Тим більше, вони не жорстко слідують методикам, як, наприклад, японці, китайці. Наші можуть придумати, як спростити, вдосконалити. І за це їх люблять. Та й рівень освіти у нас непоганий. Єдине, що у вузькоспеціалізованих дисциплінах потрібно буде підтягнути. Але завдяки поїздкам за грантами наші вчені тримають марку», - стверджує молодий науковець.
Хоча і з грантами ситуація двояка. Якщо йдеться про великі гранати, у тому числі від НАТО, то там українським ученим їх складно виграти. На такому рівні часто лобіюють інтереси більш просунутих європейських лабораторій. А от якщо йдеться про якісь маленькі гранти, для поїздки на 3 місяці, на півроку, то тут усе навпаки. Європейські структури воліють запрошувати співробітників зі Східної Європи.
Проте варто зазначити, що не завжди саме матеріальний аспект стає вирішальним. Іноді йдеться про щось більше.
Науковець повинен залишатися патріотом науки, а не країни, вважає голова Ради молодих учених. «Науковець має бути патріотом науки. Через неї він реалізує себе. У той же час, за можливості, він повинен бути і патріотом своєї країни. Якщо у нього є можливість, отримавши Нобелівську премію, допомогти науці у власній країні (після отримання великої премії зазвичай пропонуються гранти та фінансування), то він повинен це зробити. Я хотів би виїхати з країни, щоб отримати досвід, але на якийсь час, а не назавжди. Тому що я був у багатьох країнах Європи і не скажу, що мені там внутрішньо комфортно жити, у нас набагато веселіше. Найгірше – у Німеччині, там все дуже правильно і сумно, нудно», - посміхається Скороход. В Україні, за його словами, все ж веселіше.
Посилює проблему і те, що професію «вчений» сьогодні навряд чи можна зарахувати до розряду престижних. ЗМІ створюють в нашій свідомості образ успішної людини, яка, як мінімум, є власником власного бізнесу. Вона ходить у костюмах від Бріоні і їздить на Мерседесі між бізнес-центрами, а не носить білий халат і приїжджає на велосипеді в Інститут молекулярної біології і генетики. Але Олександр не вважає, що його життя чи кар'єра не вдалися. «Престижних або непрестижних професій немає. Я вважаю, що якщо професія допомагає тобі реалізувати щось твоє, внутрішнє, то неважливо, яку ти вибереш. Головне, щоб вона відповідала твоєму покликанню», - каже він.
А допомагати знаходити своє покликання потрібно ще у школі, коли кожен із нас намагається зрозуміти себе. У кожного школяра повинні бути умови, за яких він зможе це зробити. Адже у цей період можна як зацікавити дитину, так і змусити у собі сумніватися. «Якби я не зустрів учителя з біології, який був ентузіастом науки, то пішов би в історію, де міг би застосувати свої аналітичні здібності. А так я побачив, що є така наука про життя, і тут я знайду більше відповідей на питання, які мене цікавлять. Було б добре, якби Мала Академія Наук функціонувала активніше», - зазначає Скороход.
«Мені завжди було цікаво пізнавати і досліджувати. Напевно, це у характері закладено. А наука дає можливість частково проникнути у життя, дозволяє доторкнутися до таємниць», - говорить молодий біолог, згадуючи, як під час навчання у Києво-Могилянській академії він навчився спати у маршрутці з розплющеними очима.
Батьки Олександра відмовляли сина вибирати біологію як майбутню професію: ні грошей, ні слави в Україні молодому вченому не отримати. «У сім'ї ніхто не займався наукою. Мама – журналіст, а батько військовий. І всі відмовляли: навіщо тобі наука, що ти там матимеш. Але я вважаю, головне – щоб тобі було цікаво. Краще займатися справою, яка подобається, ніж продавати себе і свій час у нікуди. Образ успішної людини, створений ЗМІ, на мене не тисне, тому що я вважаю себе успішною людиною. Я пишу, займаюся бойовими мистецтвами і бачу багато напрямів, у яких можу реалізуватися, перебуваючи у науці. Якби я займався бізнесом, такої можливості у мене не було б», - вважає Олександр і додає, що деяких учених життя змушувало все ж іти з науки. Адже коли з'являються діти, то їх необхідно утримувати. Поява родини – також одна із причин, з яких серед професорів практично немає жінок. За словами голови Ради молодих учених, серед молодших наукових співробітників більше дівчат, але з часом вони виходять заміж і віддають увесь свій час дітям.
Перед кожним молодим ученим у певний життєвий період постає питання: виїхати у пошуках кращої долі чи залишитися в Україні, бути патріотом обраної науки або країни, у якій народжений. Кожен вирішує його по-своєму. Але хотілося б, щоб не тільки держава, але й самі українці повернули науковій роботі статус престижного заняття. Адже двигун прогресу – це, насправді, не лінь, а цікавість.
Довідка:
Обсяг фінансування наукової сфери України за рахунок усіх джерел у 2011 р. склав 9,5913 млрд грн. Із них за рахунок державного бюджету – 3, 8874 млрд грн, що на 5% більше у порівнянні з 2010 роком. Разом з тим, частка цього показника у загальному обсязі фінансування у 2011 році на 0,9% менша у порівнянні з 2010 роком. Кошти державного бюджету спрямовували у більш високотехнологічні галузі економіки.
У 2011 році загальна кількість наукових і науково-технічних робіт дещо збільшилася у порівнянні з 2010 роком, а саме – на 317 одиниць. При цьому щороку зростає кількість робіт щодо створення нових видів виробів, матеріалів, нових методів і теорій.
Із загальної кількості робіт, які виконуються у 2011 р., близько 12% спрямовано на створення нових видів виробів (із них 36% - нових видів техніки), 10% - нових технологій (43% яких - ресурсозберігаючі), 3% - нових видів матеріалів , 1% - нових сортів рослин, порід тварин, близько 15% - нових методів і теорій.
Результатом стало те, що 36,6 тис. робіт були впроваджені у виробництво або вони мали інші форми широкого застосування. Найбільший рівень впровадження результатів спостерігався за роботами зі створення нових видів виробів (68% від загальної кількості виконаних робіт за цим напрямом) і нових технологій (65%). Із числа робіт зі створення нових технологій близько 16% виконувалися за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
