В «Піднятій цілині» Михайла Шолохова є приголомшливий за жорстокістю і нелюдяністю епізод. Один з головних героїв роману, Яків Лукич, дізнавшись, що його стара мати проговорилася сусідці про тих, хто ховається в їхньому будинку, прийняв рішення замкнути її в кімнаті і не давати їсти.
«З цієї ночі в будинку стало погано. Стара немічна й безсила - все ж жила; вона просила хоч шматочок хліба, хоч ковток води, і Яків Лукич, повільно проходячи сінцями, чув її задавлений і майже німий шепіт:
- Яшенька мій! Синочку рідний! За що ж?! Хуч води ж дайте!»
Баба померла на четвертий день, зжувавши беззубими яснами стару шкіряну рукавицю і запиваючи її росою з підвіконня. «На похороні не було людини, яка плакала б так гірко й невтішно, як Яків Лукич, - пише автор. - І біль, і каяття, і тяжкість понесеної втрати - все страшним тягарем лягло в цей день на його душу...»
До чого цей екскурс у далеке літературне минуле?
Я дуже довго намагався зрозуміти, які ж саме варіанти пенсійного забезпечення планує запропонувати уряд України сотням тисяч старих-пенсіонерів, які волею долі сьогодні залишилися на території самопроголошених ДНР і ЛНР. Повідомлялося про різні варіанти, текст статті переписувався і коригувався у відповідності з новими і новими змінами і доповненнями, про які заявляли посадовці різного рангу...
Так тривало доти, доки я раптом не зрозумів і не усвідомив усієї приголомшливої за жорстокістю і нелюдяністю суті: керівництво України обрало найпростіше й найбільш ефективне рішення: не робити з цього приводу ВЗАГАЛІ НІЧОГО. У надії (а може, і в холодному розрахунку на те, що саме такий варіант вирішення проблеми не тільки дозволить Україні ґрунтовно заощадити гроші, але і отримати в своє розпорядження цілу армію зневірених людей, яким втрачати вже нічого. І які будуть, в прямому сенсі слова, гризти з голодухи глотки членам так званих «незаконних збройних формувань» - НЗФ.
Думаєте, звучить занадто цинічно? Скажете - «перебір»?
Тоді перейдемо до реалій.
На території, захопленій членами НЗФ, Україна вже кілька місяців поспіль не виплачує ні пенсій, ні зарплат бюджетникам. На що живуть всі ці люди - знає тільки Господь Бог, їхні родичі, кредитори і просто «добрі люди». Так звані «гуманітарні конвої» з Росії в розрахунок не беремо, бо вантаж їх здебільшого невідомий і сумнівний. і двома-чотирма десятками «Камазів» продуктову проблему декількох мільйонів їдців не вирішити в принципі.
Потім у цій безнадії з'явилася лазівка: пенсіонерам запропонували переоформлювати пенсії в підконтрольних Україні населених пунктах, і з'явилося таке поняття, як «пенсійні тури». Це коли через «коридори» між воюючими сторонами туди-сюди курсували наповнені пенсіонерами автобуси, люди з них атакували українські управління Пенсійного фонду, переоформлювали пенсійні банківські картки і могли отримувати гроші через «Ощадбанк»...
...а потім отримували гроші на території ДНР/ЛНР і несли їх до «оподаткованих» НЗФ магазинів, спонсоруючи таким чином НЗФ...
...і держава Україна, що цілком логічно, сказала «стоп».
І оголосила нові правила гри: тепер підставою для отримання пенсії може служити тільки виїзд громадянина на територію, підконтрольну Україні. Про що у громадянина повинна бути довідка, що підтверджує місце реєстрації (прописки). І що важливо: документи про свій статус громадянин повинен пред'являти ОСОБИСТО. В результаті...
В результаті, судячи за повідомленнями, які сьогодні приходять з підконтрольних Україні міст у зоні АТО, на зміну «пенсійним турам» тепер прийшли «тури за пропискою». Сподіваюся, не потрібно пояснювати, що фіктивно прописати собі людину коштує грошей, і чималих грошей? Бізнес на прописку, знову-таки, за повідомленнями з міст у зоні АТО, розцвів стрімко. Зустріти на місцевих інтернет-форумах відповідного змісту оголошення - справа дріб`язкова.
А що робити?! Жити ж хочеться!
Розцінки в бізнесі «на прописці» стрімко ростуть, та і як можна інакше - адже відведений термін до 1 грудня! Тобто держава, яка на всіх рівнях декларує боротьбу з корупцією, своїми діями не просто створює умови, але просто-таки пестить і плекає умови для цієї самої корупції в зоні АТО.
Але повернемося до виділеного мною слова «особисто». Вигнаний з Донецька ще влітку «членами НЗФ» мер Олександр Лук'янченко днями звернувся до уряду України з листом, в якому повідомив, що за час, що залишився до 1 грудня, «230 000 пенсіонерів не зможуть відкрити рахунки на територіях, що перебувають під контролем України». (Підкреслю: «відкрити рахунки», а не переселитися на підконтрольну Україні територію). Мова йде тільки про Донецьк. Скільки таких людей проживає на території ДНР/ЛНР - невідомо. Але раніше той же Лук'янченко заявляв, що в Донецьку налічується близько 30 тисяч самотніх людей похилого віку та інвалідів, які обмежені в пересуванні, а багато і зовсім не в змозі вийти з квартири. Вони нікуди не поїдуть переоформлювати пенсії, і вже тим більше - не можуть нікуди переселитися.
Чи розуміє хто-небудь в сьогоднішньому уряді, що в сформованій ситуації ці люди тепер ФІЗИЧНО ПРИРЕЧЕНІ НА ГОЛОДНУ СМЕРТЬ?!
Чи бачив хтось в Адміністрації Президента і в Кабміні повідомлення про такі смерті, що вже з'явилися у пресі? І якщо бачив - чи мають ці люди право на державному рівні вшановувати сьогодні пам'ять жертв Голодомору 30-х років, одночасно влаштовуючи те ж саме на Донбасі?!
Скажете - істерю? Ось вам думка сторонніх спостерігачів: 18 листопада з'явився звіт польської гуманітарної організації PAH, яка підрахувала, що 87 тисяч українців, які проживають в зоні АТО, можуть фізично не пережити майбутню зиму.
Можна було вирішити цю проблему по-іншому, цивілізовано? Теоретично - так, можна. Це коли відкриваються «зелені коридори» для всіх охочих покинути територію ДНР/ЛНР, для переселенців ударними темпами будується житло, соціальні служби, міністерства і відомства лягають кістьми для того, щоб ці люди отримали роботу, пенсії і допомоги...
Але в країні, де немає грошей навіть на теплі черевики для армії, цей варіант неможливий. Тому складається враження, що зараз всі ми є свідками (а багато хто - і мимовільними учасниками) унікального за жорстокістю, але вміло-прагматичного плану «В»: як, нічого не роблячи, перемогти свого супротивника. І між іншим, план починає спрацьовувати! Повідомлення про голодні бунти населення на підконтрольних НЗФ територіях з'являються у пресі все частіше. Щоправда, судячи з усього, шкіряні рукавиці не все ще дожовані, але поспішати нікуди, час грає на руку Києву. А от коли всі запаси вичерпаються - голодна юрба попре на автомати, бо втрачати їй буде вже нічого. А тут і ми, з братськи простягнутою рукою...
Але можлива і інша кінцівка. Росія відкриває широку гуманітарну допомогу, і зголодніле населення радісно, за кримським сценарієм, притискається до братських і щедрих грудей північної сусідки. І тоді повернути Донбас до складу України буде вже неможливо.
...А в Києві, в черговий раз закликавши у свідки Європу, США, ООН і всю Галактику, тихо і полегшено зітхнуть: проблемного регіону з його убогими шахтами і заводами, купою пенсіонерів, інвалідів і своєрідним світоглядом населення - більше немає.
«Але ми старалися, ви ж бачили?..»
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом