Зрозуміло, що ситуація заходить у глухий кут. Тому що, по-перше, блокується формування Конституційного Суду, не приводяться до присяги судді КС, які призначені Президентом і судовою гілкою влади, і не обирається частина суддів від парламенту. КС – це єдиний орган, який би в цій ситуації міг стати арбітром і міг би вирішити спірні питання саме так, як цього вимагає Конституція. Формування КС заблоковано тими силами в парламенті, які фактично зараз мають більшість. Так звана опозиція. Це комуністи, литвинівці, БЮТ, СДПУ(о). До того часу поки не буде сформований повноправний КС, говорити про якісь інші речі не доведеться.

Я думаю, про якісь повноправні компроміси можна говорити тільки тоді, коли буде повноправний Конституційний Суд. На сьогоднішній день його немає, і найближчими днями його не буде. Нинішня 8-а сесія завершила свою роботу, а наступна 9-а почнеться 7 лютого, таким чином до цього часу ніяких рухів у цьому напрямку здійснено просто не може бути.

Мені видається, що скоріш за все, ця ситуація триватиме до завершення виборчої кампанії. Звичайно, це не надаватиме стабільності в українському домі. Ті сили, які відправили незаконно Кабінет Міністрів у відставку на чолі з Єхануровим, хочуть якомога більше розхитати українського човна в державному морі. Таким чином поживитись на цьому під час виборчих перегонів. Гадаю, цей сценарій нав’язаний цим силам з зовні, як розплата за невеличкий, але на даний момент успіх, у переговорах по газовому питанню. Боюся, що до виборів ніяких зрушень у ситуації не буде. Хоча мені особисто хотілося б, щоб ця проблема була врегулювана 26 березня.

Вся проблема - у відсутності в керівника держави бажання виконати свою консолідуючу роль. Якби він був зацікавлений у тому, щоб ситуація в державі пішла на поліпшення, він би пішов на такі кроки. Він на будь-які кроки повинен йти, щоб ситуація в країні стабілізувалася. А якщо він зі своєю командою грає у вибори, то будь-які пункти, які б депутати там не записали, він проігнорує. Так само, як і проведення спільного засідання.

На переговори можна виходити з будь-якими пропозиціями. Тільки в процесі переговорів можна виробити остаточні рішення. Справа в тому , що у Президента бажання такого немає, а те, що підписується ним, як правило, не дотримується. Починати треба хоча б з обговорення проблеми. А якщо люди не приходять, значить - у них немає бажання вирішувати проблему, значить - одна сторона намагається іншу перегнути через коліно. Таким чином, злагоди в державі не досягнуто.

Не я є спіч-райтером Президента, а Ірина Геращенко, тому не можу сказати, що робитиме Президент далі. Він не передбачуваний. Сьогодні говорить одне, завтра – інше. Але, як то кажуть, надія вмирає останньою.

Я вважаю, що шляхи компромісу потрібно шукати. Це демократичний, найконструктивніший шлях.

Спікер робить свою справу. Він намагається контролювати пристрасті в парламенті, щоб нардепи не переходили межу, яка відділяє нормальну роботу законодавчого органу, нормальні відносини між гілками влади від відкритої війни. «Холодна війна» вже, на жаль, існує. Вона перейшла у відкриту фазу після прийняття рішення про відставку уряду. Те, що пропонує спікер, - це один з варіантів виходу з кризи. Але я мало вірю, що компромісне рішення буде знайдено.

Зараз ми бачимо навіть під час сесії Верховної Ради, як з одного, так і з іншого боку, я маю на увазі пропрезидентські сили і опозиційні фракції, йде нагнітання пристрастей, працює логіка виборів, і в ній боротьба на першому плані, а не компроміс. Компроміс в рамках цієї логіки виглядає як поступка. А поступка - прояв слабкості в очах виборців. Тому, швидше за все, протиборчі сторони на компроміс не підуть.

Ми вчора вже бачили, що проти пропозиції привести до присяги суддів Конституційного суду виступили деякі опозиційні фракції. Президент також не піде на відповідні компромісні кроки, які стосуються прийняття відставки деяких міністрів, які відносяться до пропрезидентських політичних сил. Швидше за все, холодна війна між Президентом і опозиційними фракціями в парламенті триватиме до виборів.

Ці шість пунктів, з одного боку, позначили переговорні позиції лідерів парламентських фракцій і партій для компромісу з Президентом і з виконавчою владою. Хоча, з другого боку, це можна розглядати як нарощування позиційного попиту. Оскільки парламент, пропонуючи ротацію ряду членів КМ, з метою створення більш широкої політичної бази уряду в парламенті, пропонує вже де-факто парламентський спосіб формування частини уряду, і тим самим, за фактом, розморожує норми Конституції, пов'язані з формуванням парламентською більшістю коаліційного політичного Кабінету Міністрів. Тим паче, що ця пропозиція посилюється вимогою до Президента ініціювати відхід в передвиборну відпустку членів Кабінету Міністрів і губернаторів, які беруть участь у передвиборній кампанії, перебуваючи в списках тих або інших політичних партій. З цієї точки зору жертвами стають не тільки ті міністри, губернатори, які входять до блоку «Наша Україна», але й міністри і губернатори, які входять в структуру виконавчої влади за квотою соціалістів. Звичайно, прийняти таку пропозицію Президенту буде досить складно, оскільки фактично це означає втрату Президентом політичного й адміністративного контролю над виконавчою владою і виконавчою вертикаллю.

Чи є формування Конституційного Суду і приведення до присяги суддів, і довибори за парламентською квотою суддів КС рівноцінною заміною для Президента? Швидше за все – ні. Оскільки КС, сформований після прийняття вимог президентською стороною, фактично буде поставлений перед фактом переходу де-факто до парламентсько-президентської республіки в частині стосується формування Кабміну ще до 26 березня 2006 року. Отже, судити Конституційному Суду, здійснювати арбітраж між гілками влади, між політичними силами в цій ситуації практично вже не доведеться. А саме на це розраховує президентська сторона. Отже шість цих позицій, в тому вигляді, в якому вони сформовані, документально оформлені парламентом Президент не прийме.

Президент може висунути свою переговорну позицію, і сторони під час узгодження і пошуку компромісу можуть свої позиції авторизувати, пом'якшити, зробити менш жорсткими, що дасть можливість жодній із сторін не втратити політичні позиції, не говорячи вже про політичну особу.

Врегулювати ситуацію до виборів не вдасться. Якщо сторони завищуватимуть планку вимог і маніпулюватимуть передвиборними позиціями один одного, то найкращим способом для досягнення компромісу будуть парламентські вибори 26 березня 2006 року. Вибори виборців - це одночасно і референдум, і оцінка того, яка із сторін є на даному етапі політично переважною з боку людей. Це своєрідний арбітраж в суперечці між політичними силами й інститутами влади. Тому парламент швидше здатний завищувати планку вимог, оскільки час грає на нього. Після виборів парламент приступить до формування більшості й урядової коаліції, і фактично у відповідності з Конституцією напрацює механізми парламентсько-президентської республіки.

Президенту треба або зараз погодитися на пропозиції парламенту, або так, щоб потягнути час, оскільки можливо, що після того, як новий парламент, нові механізми продемонструють нестабільність і нестабільність уряду, то на фоні такої можливої самодискредитації парламентсько-президентської республіки час запрацює на користь Президента. І тоді ініціатива може гойднутися в бік більш персоніфікованої, традиційної і звичної для України президентської влади.

Перш за все, позитивно те, що депутати запропонували хоч якісь шість пунктів для виходу з кризи. Це крок назустріч Президенту, це демонстрація того, що депутати готові виходити з кризи і вести переговори, вони пропонують конкретну програму. У будь-якому випадку - це позитивно. Чи піде на це Президент - сказати важко, з урахуванням того, що Ющенко швидше всього орієнтований на конфронтацію з парламентом, ніж на врегулювання політичної кризи. Я не бачу жодного кроку з його сторони для врегулювання ситуації. Заява про те, якщо парламент відмінить відставку уряду і тоді все врегулює - не серйозно. Напевно Ющенко знову стане в позу і не почує депутатів, і вимагатиме свого.

З погляду країн, що нормально розвиваються, у нас гостра криза. На фоні останніх подій в Україні, це виглядає не так жахливо і не є кризою. Для нас це не криза, а вже звичка.