Результати першого року роботи невтішні для Президента. І справа тут навіть не в проблемах соціально-економічного і політичного розвитку країни, про які останнім часом так багато говорять. За перший рік керівництва Ющенка істотно ослаб сам інститут президентської влади. Це головна невдача Ющенка і, як не парадоксально, його ж головне досягнення (правда, він навряд чи свідомо докладав до цього зусиль), оскільки в таких умовах створюється можливість для децентралізації влади в країні, як остаточно так і не позбулася тенденції до централізації.

Причинами ж таких невтішних результатів став цілий ряд обставин. Особливо слід виділити політичну короткозорість Ющенка. Вона виявилася в тому, що він не передбачав (а якщо і передбачав, то не вжив ніяких заходів, крім моралізаторства про те, що всі повинні жити дружно) розвалу коаліції політичних сил, які підтримали його на президентських виборах.

Реакція промисловців на укладені в процесі українсько-російських переговорів по газу угоди свідчить про те, що на цей момент Президент втратив і моральну підтримку значної частини бізнес-еліти. Це не кажучи вже про опозицію до політики, що проводиться Президентом, яка сьогодні об'єднала представників всього політичного спектру (від націоналістів до комуністів).

З іншого боку, в очах пересічних громадян моральний образ Президента був істотно зіпсований скандалами навколо членів його родини (знаменита історія із сином, інформація про можливу зацікавленість Петра Ющенка в контракті з "РосУкрЕнерго"), а також його найближчого оточення, звинуваченого в корупції (це і скандал з "платіжками Березовського", і звинувачення на адресу Порошенка, Червоненка, Мартиненка, Жванії з боку Тимошенко і її політичних соратників).

Проти Ющенка грає і його заідеологізованість. Ющенко не сприймає себе як звичайного урядовця, хоча і вищого рангу, але прагне бути духовним лідером всіх українців (чого тільки вартує його знаменитий патерналістський вираз "моя нація" — багато експертів вважають його простою калькою із звернень до нації американських президентів, яку копіюють спічрайтери Ющенка). На мою думку, його некритичне сприйняття "помаранчевої революції" як повстання української нації проти "тоталітаризму", прагнення нав'язати своє розуміння історії, сьогодення і майбутнього України так і не дозволило Ющенкові протягом першого року стати насправді Президентом якщо і не всієї України, то хоча б її більшої частини. Він так і залишився чужим для південного сходу країни. І навіть його радіозвернення до громадян, присвячене святкуванню Дню Злуки, направлене на досягнення єдності в суспільстві, в принципі не може вирішити поставленого завдання, оскільки в ньому Ющенко апелює до таких мотивів (наприклад роль воїнів УНА-УНСО), які можуть позитивно сприйматися тільки його однодумцями.

При цьому у Ющенка як Президента є значний потенціал. І, безумовно, найсильнішим його кроком за минулий рік стала відставка уряду Тимошенко.

Я би краще ставив питання так «Чи зумів Президент виконати обіцянки дані на Майдані»? Безумовно, що тільки частину з даних обіцянок Ющенко виконав. Зрозуміло, що були об’єктивні і суб’єктивні причини. До об’єктивних треба віднести те, що на постах позалишалось представників старої влади, олігархів, які контролювали ситуацію у Верховній Раді. Коли вони побачили безкарність, вони почали йти в атаки. Це була основна помилка Президента, який не зробив серйозної чистки в правоохоронних органах. Зокрема, треба було одразу вигнати Піскуна і замінити його нормальним Генеральним Прокурором. Але справа не тільки в Піскунові. Потрібно було правильно поставити кадри в ГПУ. Ця структура має надзвичайно важливе значення в боротьбі зі злочинністю, з корупцією, в тому числі зі злочинами, які вчинили кримінальні олігархи і їх посіпаки. Також треба було серйозно підійти до призначення в СБУ. Помилкою було призначення Турчинова. Я з самого початку категорично був проти. Було очевидно, що ця людина буде використовувати СБУ для своїх політичних інтересів. Всі вони сьогодні перефарбувались і намагаються прийти до ВРУ і остаточно захопити владу в Україні.

Крім того, треба було переглянути всі телеканали, з’ясувати, як вони потрапили в руки тому чи іншому олігарху і, можливо, частину з них навіть націоналізувати.

Основним досягненням була свобода. Люди не бояться висловлювати свою думку. Це є завоювання революції, і воно буде тим головним моментом, який приведе до чесних виборів. Влада не намагатиметься, так як попередня, через порушення закону нав’язати свою волю виборцям.

Де-факто Ющенко Президентом, звичайно, став, інакше він би не був на цій посаді. Інша річ: яким він став Президентом, як його сприймають у цій якості, чи став він Президентом всієї країни, як обіцяв, і, нарешті, ще одна проблема – рівень довіри до Президента. Адже він починав з дуже великого рівня підтримки і з дуже великими очікуваннями.

Опитування, проведені рік тому, показували, що тоді Президента підтримували близько двох третіх виборців. Зараз рівень підтримки скоротився вдвічі. Це, на жаль, сумні результати першого року президентства. Я думаю, Ющенко зробив значні висновки і виніс уроки з тих проблем і поразок, які у нього були минулого року. Я думаю, його перший рік президентства був своєрідним курсом молодого Президента. Добре те, що від частини ілюзій про швидкість і легкість рішення що стоять перед країною проблем, він вже позбувся. Хоча, на жаль, далеко не від усіх.

Стосовно промахів Ющенка на цій посаді, то їх було достатньо. Найбільший полягав у тому, що він не повною мірою, неадекватно оцінив потенціал і ступінь суперечності своєї команди. Він занадто покладався на своє оточення, не тих людей, яким він де-факто делегував свої повноваження. Він дуже віддалився від реальних важелів управління країною. Він спробував правити, а не управляти. Це було його головним промахом. А країна потребує управління з боку Президента.

Що до досягнень, то тут, здається, головне полягає в тому, що він іноді своєю діяльністю, а іноді бездіяльністю сприяв становленню України як демократичної держави. Стало більше політичної свободи, але, на жаль, не стало більше верховенства права. У нас залишилися проблеми забезпечення верховенства закону і поваги до нього.

Звичайно, за цей рік Ющенко з де-юре Президента перетворився на Президента де-факто. Тут взагалі парадоксальна річ, якщо порівняти дві основні політичні сили - «Партію Регіонів» і Президента, то ПР під час обрання Президента взагалі не представляла ніякої сили, а зараз, маючи такий електорат, таку розгалужену систему організацій і могутню пропаганду, ПР перетворилася на реальну політичну силу. Те ж саме можна сказати і про Ющенка. Хоча за діалектикою, якщо одні стають сильнішими, інші стають слабшими. Але тут ситуація інша. ПР офіційно була визнана політичною опозицією до діючої влади і закріплена Меморандумом між владою й опозицією. Інша справа, що його потім розірвали. Але це аніскільки не знімає те, що ПР вважається єдиною політичною силою, яка опонує

по-справжньому до діючої влади. Але й діюча влада, не дивлячись на деякі помилки, явно проявляє ознаки стратегічного мислення. Незважаючи на велику кількість недоліків, я б не сказав, що Ющенко не є діючим Президентом. Я не є прихильником «Нашої України», але як політолог можу сказати: багато що з того, що робить Ющенко є слабким, але дуже багато його дій є сильнішими за дії попереднього Президента.

Його найбільший промах дуже очевидний – відсутність кваліфікованих фахівців у його оточенні. Це маса лояльних зрозумілих йому дуже близьких людей, які дуже далекі від необхідного рівня держуправління. Їм треба було починати десь на обласному рівні, або, принаймні, на посадах начальників управлінь міністерств. Але оскільки в нього немає часу - він призначає тих, кого знає, кого любить, на кого зважає.

Промахів дуже багато.

А найбільше досягнення – жорстка і реальна політика по відношенню до Москви. Це просто фантастика. За 15 років жоден Президент, жоден прем'єр-міністр не намагався вийти з рамок знаменитого фольклорного українця, який їде до Москви з салом, з хабарами, з самогоном і готовий на все, лише б Москва все йому пробачила. Якщо чесно - я від Ющенка такого не чекав.

Ющенко не став ні де-юре, ні де-факто Президентом. Рік назад відбувся процес інавгурації на основі рішення Верховного Суду України, в якому в самому факті відкриття впровадження по тій справи було грубо порушено одну зі статей Конституції. Вона чітко визначає, що вибори Президента України можуть відбуватись тільки за законом «Про вибори Президента», а він на той момент не передбачав можливості оскарження результатів виборів. Тому з де-юре виникає серйозна проблема. Відбулась правова колізія, яка має бути колись розглянута.

Що стосується де-факто, то Ющенко сам кілька разів дуже чітко продемонстрував неспроможність стати Президентом України. Я не буду зараз говорити, які його були практичні дії, як вони відбились на майбутньому держави, оскільки все-таки в першу чергу роль Президента зводиться до гарантування виконання Конституції. Він має забезпечити добробут населення України і додержання національних інтересів української держави. Такі функції, на при великий жаль, Президент не виконав. Тому де-факто Ющенко не зміг і не захотів бути Президентом.

Можна взяти ряд його персональних заяв, в яких він по суті відмежувався від посади Президента всього українського народу. Неодноразово звучали заяви в яких він об’єднував навколо себе і фактично надавав підтримку тим, кого він називав «силами Майдану», «прогресивними демократичними помаранчевими силами». Дуже показовим було святкування Дня Незалежності і , як сказав Президент дослівно, «роковин Майдану». Слово «роковини» в українській мові взагалі вживаються до теми похорону. Але це вже питання мовних знань нашого Президента. На при великий жаль, в нього з граматикою теж серйозні проблеми.

Він продемонстрував, що історія України для нього починається з події річної давності. Кольори символіки для нього не синьо-жовті, а помаранчеві? і цим він виокремив ту Україну, для якої він вважає себе Президентом. Мені здається, відбувся певний інтерактив в цьому випадку. Тому що, коли Ющенко визнав себе Президентом Майдану, Майдан визнав його своїм Президентом, а решта України по суті засумнівалась. І те, що сьогодні порядка 10% виборців підтримують пропрезидентську партію, а вона всю свою символіку побудувала тільки на одному слогані - «Не зрадь Майдан», свідчить про чітко окресленні географічні рамки тієї території , на якій Ющенко вважає себе Президентом.

З досягненнями трішки проблема, їх важко знайти. Спочатку таким виглядав той факт, що помаранчеві зуміли, зманіпулювавши думкою населення, на свою підтримку змобілізувати дуже потужні сили. На той момент Ющенко міг розраховувати на підтримку близько 60% населення. Тобто абсолютної більшості. Принаймні, так соціологія говорила. Я на той час не мав підстав їй не вірити. Він міг мобілізувати на підтримку своїх законопроектів в парламенті 300-350 голосів. Час показав, що це досягнення, яке було зроблене далеко недемократичними методами, дуже швидко розвіялось. Тобто станом на ці, скажемо мовою Президента, «роковини» інавгурації це досягнення вже зникло. В економіці не бачу абсолютно жодного досягнення, який я би міг зафіксувати. З Заходом теж не склалось, ми від Європи тільки віддалились. При Януковичі говорили, що треба виправити кілька речей, і можемо в ЄС бути за 5 років. При Ющенку цей термін спочатку зріс від 7 до 17 років, а тепер уже до ніколи. Так вийшло із усіма євроструктурами .

Що стосується поразок і втрат, мені видається основним є те, що ми по суті, опинились на грані втрати повноцінної і незалежної української держави. Те, що зроблено по газовому варіанту, і, якщо, я не хочу нікого звинувачувати, бо я не прокурор, але якщо буде підтверджено факт 50 з чимось млн.. дол., які коштували газові домовленості, то ми втрачаємо не просто енергетичну незалежність, а економічну. А вона по суті тягне за собою втрати всього промислового комплексу України. Через банкротство ці компанії може викупити «РосУкрЕнерго» і українська держава може залишитись тільки номінально і символічно. Я сподіваюсь після виборів ми зможемо виправити ці помилки.