Не треба сплутувати Божий дар з яєчнею, а політику з економікою.

Взаємостосунки «Газпрому» і «Нафтогазу» - це чистісіньке економічне питання. Якщо держдепартамент США буде влазити в ці проблеми, то ніякого розуміння не буде між нашими державами. У Держдепартаменту США є набагато значніші проблеми, ніж взаємостосунки між «Газпромом» і «Нафтогазом». Хай США займаються своїми проблемами в Іраку, і в інших точках, і в тому числі переміщенням терористів, яких вони розміщують в Європі. А голова правління НАК «Нафатогаз України» і голова правління РАО «Газпром» розберуться, що їм треба робити. ВРУ також допоможе в цьому питанні, і знайде можливості примусити уряд працювати на інтереси людей і на національний інтерес держави, а не на себе або на якісь незрозумілі структури. Політика політикою, а бізнес бізнесом.

Якщо «Нафтогаз» і міністерство палива і енергетики не зуміли переконати російську сторону, і захистити національний інтерес України, то це не біда Росії, а наших урядовців, які сіли не в свої сани. Нехай займаються тим, чим вони вміють. А управляти державою, управляти економікою - вони не в змозі. А помічники нам не потрібні, у тому числі з такої поважаної структури як Держдепартамент США.

Чому вони раніше не примусили певні кола України, на які вони мають вплив, щоб ті не чекали, а щоб вони їхали і домовлялися. Всі чекали, що Європа нам допоможе, а Європа сказала: розбирайтеся самі. Тепер не треба бити по хвостах, і учити нас уму розуму. Слава богу, український народ дуже грамотний, і система освіти в Україні набагато краща, ніж у США.

Я не думаю, що США запізно зреагувала на україно-російські газові переговори. До цього були заяви ЄС, окремих країн Європи. Я не бачу проблеми з реагуванням, головне, що є реакція.

Слова Фріза не означають, що США незадоволені україно-російською угодою. Принаймні, діями української сторони, інакше Америка робила б зауваження Україні, а не Росії. Ми ж не можемо ігнорувати підвищення ціни, воно відбулось. Ми не можемо сказати, що це дружнє ставлення Росії, або те, що вона не повинна піднімати ціни , інша справа – наскільки.

В словах заступника держсекретаря США я не бачу оцінку дій України, я бачу оцінку дій Росії.

В принципі, заступник Держсекретаря США тільки повторив слова свого шефа. Аналогічну заяву Кондоліза Райс зробила ще в середині січня. Слід, проте, відзначити, що теза про «стурбованість Європи» є перебільшенням, оскільки жоден з європейських лідерів подібних думок не виказував. Йдеться не тільки про керівників провідних країн (Блер, Ширак, Берлусконі, Меркель). Навіть президент Польщі – традиційного союзника України і, до речі, США усунувся від жорсткої оцінки газової суперечки. Симптоматично і те, що з усіх ведучих американських політиків у газовий конфлікт активно втрутилася тільки Кондоліза Райс, якій пора вже думати про свою кар'єру «після Буша», оскільки в республіканців дуже мало шансів зберегти за своєю партією президентський пост.

Це, звичайно, не відміняє ні факту капітуляції українського уряду в ним же розв'язаній газовій війні, ні того, що доцільність присутності в схемах поставки газу в Україну монопольного посередника в особі «РосУкрЕнерго» викликає дуже багато питань: не стільки навіть унаслідок прозорості/непрозорості даної компанії, скільки через її монопольне положення як постачальника газу до України, контролю нею ж експорту газу до Європи (на якому раніше заробляв «Нафтогаз»), і надання їй частки на внутрішньому українському газовому ринку.

США також цікавляться не питанням прозорості цієї компанії, а тим, що запропонована Росією схема, в середньостроковій перспективі, ставить під контроль «Газпрому» газотранспортну систему України. Вашингтон украй не зацікавлений у створенні європейсько-російського енергетичного альянсу, оскільки це неминуче приведе до найтіснішої економічної і політичної інтеграції ЄС і ЄЕП, і появі в світовій політиці величезної політико-економічної і військової освіти, здатної ефективно конкурувати з Америкою по всьому світу й у всіх сферах.

Саме ці побоювання викликають втручання США в Середній Азії, в Ірані, в Східній Європі і в Україні. Ціна конкуренції надто висока – вирішується питання про світове лідерство в найближчому сторіччі. Для того, щоб це зрозуміти, достатньо пригадати, що газ вже з початку наступного десятиріччя повинен замінити нафту як основний енергоносій, а Росія, держави Середньої Азії й Іран мають у своєму розпорядженні в сукупності 70% розвіданих і перспективних світових запасів газу.

В рамках цього протистояння США виграли в Росії помаранчевий раунд на Україні наприкінці 2004 року, але програли їй через рік газову війну, яку український уряд почав, явно розраховуючи на американську підтримку (не виключено, що така навіть була обіцяна). Європа поки вагається, хоч все виразніше схиляється у бік союзу з Росією. Москва практично не конкурує на світових ринках з європейською промисловістю (крім, хіба що ВПК і технологій подвійного призначення) і є перспективним джерелом щодо дешевих енергоносіїв. Вашингтон же – справжній конкурент ЄС, який неабияк дратує Європу своїм політичним тиском.

Природно, що в рамках цієї боротьби за лідерство наддержави використовують для досягнення політичної мети не тільки політичні чи військові, але й економічні важелі. До речі, США, користуючись своєю фінансово-економічною потужністю, раніше від усіх почали і активніше за всіх використовують інструмент економічного тиску. Так завжди було, є і буде.

Проблема ж України полягає не в тому, щоб знайти «благородного союзника», який не тиснутиме (таких не буває), а в тому, щоб визначити наскільки і з ким співпадають її життєві інтереси. З моєї точки зору, на сьогодні, участь в російсько-європейській інтеграції і отримання за це дешевого газу для розвитку своєї економіки – значно перспективніша, ніж імпорт, причому зовсім не безкоштовний, сумнівних американських уявлень про демократію і безперервні сварки з найближчими сусідами, які (сварки, а не сусіди) вже поставили під сумнів саме існування української державності.

Аналізуючи, в який спосіб було здійснено спочатку попередження, а потім обмеження подачі газу на територію України, можна дійсно характеризувати це, як об’єднання політичного тиску, з одного боку, а також економічних інтересів російської компанії «Газпром» - з іншого. Отримавши політичну підтримку, «Газпром» домігся поставленого перед собою завдання - примусив Україну піти на кроки, які направлені на підвищення прибутковості «Газпрому» при реалізації газу на територію України. Компанія також змусила підписати українську сторону угоду, яка лише на короткий час гарантуватиме стабільність у постачанні газу. Політичний та економічний тиск з боку російської сторони , а з іншого боку - непрофесіоналізм і невідповідальність посадових осіб, привів до того, що були підписані саме такі умови. Вони приведуть до серйозних економічних втрат українських компаній, бюджету, підриву конкурентноздатності українських металолургійних комбінатів та хімічної промисловості.

Сполучені Штати завжди реагують із запізненням, тому що це велика держава з великим апаратом. Проходження і формування позиції тут відбувається значно довше, ніж в інших державах. США висловили свою оцінку і це ще раз підтверджує - підписання угоди на нових умовах з боку української сторони було невиправданим. Бо ми, все-таки маючи підписані контракти, повинні були на них наполягти. Крім того, ми мали б проявити більшу активність щодо привернення уваги до Росії, як до нестабільного партнера. Україна на своєму прикладі мусила б показати, що в один прекрасний момент, Росія може так вчинити і з Європою. Тоді б солідарність споживачів могла бути вищою і впливовішою, аніж інші аргументи. Я думаю, що міжнародний політичний тиск примусив би Росію бути більш поступливою.

США, як один з гарантів цілісності і безпеки Росії, в принципі може давати такі оцінки. Але питання в тому, що Росія більше використовувала газ не з метою тиску на Україну, а з метою захисту своїх інтересів, використовуючи помилки української влади. В принципі подорожчання газу для України вигідне не тільки Росії, але й Європі. Оскільки завдяки цьому усуваються багато українських товарів з європейського ринку, наприклад, хімія. Погіршує це і конкурентоспроможність металопродукції. Тому для низки країн подорожчання газу в Україні було вигідним.

Головна помилка влади в тому, що вона перевела відносини України і Росії в комерційну сферу. Ми не маємо міждержавних договорів щодо поставки газу, тому говорити, що держава Росія тисне на державу Україна не можна. Ми маємо договори між суб'єктами світового ринку – між «РосУкрЕнерго», «Газпромом» і «Нафтогазом». Не можна ці відносини розглядати як будь-який тиск. Наше керівництво повело себе так, що підтримка США, мало в чому може Україні допомогти.