Я не знаю, які саме форми ізоляції будуть застосовуватись, але я думаю наслідки цього процесу можуть бути і негативними. Тому що ізолюючи «режим Лукашенка», ПАРЄ кидає його повністю під ноги Москви. Перед такою дилемою Лукашенко намагатиметься зберегти владу і ще більше буде прив’язуватись до Москви та виконувати її забаганки. В цілому це не правильно. Навпаки, треба було різними засобами сприяти зміцненню елементів громадянського суспільства і підтримати опозицію, щоб здорові сили набирали міцності і розвивались. Це мабуть було б правильніше, і Білорусь, рано чи пізно, стала б на європейський шлях розвитку.

Позиція українського керівництва співпадає з моєю. Україна в даному випадку поступила правильно. Не можна через режим ізолювати все білоруське суспільство і ті демократичні сили, які ведуть нелегку боротьбу проти диктаторського режиму.

Я не голосував за резолюцію. Я проти того, щоб економічно і політично ізолювати Білорусь. Бажання таке у Асамблеї виникало давно. Відтоді, як Лукашенко не захотів зустрітися з одним з її представників.

Мене більше хвилює стан в ООН. Я робив у зв'язку з цим доповідь. А то ми про розвиток НАТО говоримо, а забуваємо про зміцнення ООН, більш важливої організації.

Я презентував там книгу «На шляху до миру», що пов'язана з реанімацією ООН, ЄС і їх структур.

Ідея посилення тиску на Білорусь і її політичної ізоляції не нова і періодично виникає останні шість-сім років, з тієї миті, як Лукашенко фактично розігнав парламент і провів конституційну реформу, що встановила в країні президентське самовладдя.

Білоруський режим важко назвати демократичним, в класичному розумінні цього терміну. Швидше це – авторитаризм, обставлений деякими зовнішніми атрибутами демократії. Але причина тут не у відсутності вільних виборів. Коли представники білоруської опозиції говорять щиро, вони самі визнають, що на будь-яких, найдемократичніших виборах, Лукашенко отримає 60-70% голосів білоруських виборців. Проблема Білорусі в тому, що влада президента практично безконтрольна і в таких умовах, альтернатива Лукашенка сформуватися, по суті, не може.

В той же час, білоруська опозиція, активно підтримувана Заходом, передусім США, не більш демократична, ніж сам Лукашенко. Чудово знаючи, що її політичні і економічні погляди не підтримуються населенням і що демократична альтернатива Лукашенка (навіть за сприятливих обставин) може виникнути тільки в рамках політики, що проводиться Лукашенком, опозиція націлена на насильне захоплення влади, шляхом проведення чергової «кольорової революції». Так само, як і в Україні, ставка робиться на масові «народні виступи» наперед підготовленої молоді і частини населення Мінська, який є практично єдиним містом в країні, де опозиція має хоч якусь підтримку.

При цьому, організатори заколоту чудово розуміють, що Лукашенко не піде шляхом Кучми, а, спираючись на підтримку населення, армії і спецслужб, жорстко подавить «революцію». Тому, на відміну від «ідейних опозиціонерів», що мріють отримати свій «майдан», зарубіжні організатори тиску на Лукашенка бажають не стільки негайного скидання його режиму, скільки компрометації офіційного Мінська, а опосередковано і Москви, що підтримує його, в очах європейської і світової громадської думки. «Тяньаньмень» в центрі Європи повинен справити на європейського обивателя незабутнє враження.

Слід зазначити, що ініціаторами політики тиску на Лукашенка і його політичної ізоляції є не країни ЄС, а США. Саме вони зацікавлені в зміцненні проамериканського «санітарного кордону» між Росією і франко-німецьким блоком в ЄС. В цьому відношенні ПАРЄ грає роль не інструмента Європейського Союзу, яким вона неначебто є, а інструмента політики США. Ця оцінка підтверджується тим, що практично зі всіх актуальних політичних питань: Югославія, Ірак, Іран, Чечня, російський закон про громадські організації, газова криза, оцінка прозорості виборів в країнах СНД і Східної Європи, оцінки ПАРЄ різко розходяться з офіційною позицією ведучих членів ЄС, зате практично завжди співпадають з американськими.

Тут немає місця для розгляду конкретних механізмів, за допомогою яких США управляють роботою ПАРЄ. Відзначимо тільки, що в даний момент Росія і старі члени ЄС намагаються (іноді ефективно) протидіяти американському впливу в даній структурі. Поки, проте, вони не в змозі повністю вивести її з русла американської політики.

Що ж до України, то вона просто не може собі дозволити, при всьому бажанні окремих впливових політиків і при всій орієнтації на США, підтримувати ізоляцію Білорусі. У Мінська все одно залишиться політичний і торговий партнер в особі Москви й інших країн ЄвразЕС, а в ізоляцію фактично потрапить Київ. Це притому, що, в разі погіршення відносин з Москвою, Білорусь стає для України не тільки мостом до Прибалтики, але й вікном на ринки інших країн СНД, включаючи ту ж Росію. Знову таки, Україна не без вигоди торгує з Білоруссю і об'єми цієї торгівлі від року до року зростають. Мінськ входить у п'ятірку наших основних зовнішньоторговельних партнерів. Не варто забувати і про те, що дестабілізація в Білорусі, якої прагнуть США, несе безпосередню загрозу Україні – цей кордон зовсім прозорий, і взяти його під контроль українські прикордонники не в змозі (контролювати поліські болота не змогли навіть німці під час Великої Вітчизняної війни).

Саме тому українське керівництво ніколи не підтримувало ізоляцію Білорусі, хоч помаранчеві неодноразово безсторонньо на самому вищому рівні висловлювалися про режим Лукашенка. Й американські друзі помаранчевої влади завжди ставилися до такої позиції без задоволення, але з розумінням.

Засудження Білорусі стало вже хорошою традицією фактично всіх сесій ПАРЄ. Нічого нового ця сесія і прийнята на ній резолюція у відносини Європи і Мінська не внесли. Черговий заклик до міжнародного засудження Лукашенка і ізоляції його урядовців додасть декілька аргументів до передвиборчої кампанії слабенькій білоруській опозиції - і не більше того. Вже на урядовцях білоруського уряду це не відіб’ється точно, оскільки їм все одно відмовляють у в'їзді в Євросоюз ще з 1997 року.

Проблемою для білоруського уряду може стати тільки вчорашнє рішення сесії ПАРЄ розширити теле- і радіомовлення з-за кордону на Білорусь. Звичайно, таке розширення - справа довгого часу. Але будь-який уряд буде стурбований перспективою збільшення недружньої пропаганди на території своєї країни. Власне, це єдина новина антибілоруської резолюції ПАРЄ. Все інше вже не нове.
Стосовно позиції України на цій сесії, то вона мені абсолютно невідома. Серед критиків Лукашенка особливо виділилися прибалти і Грузія, серед захисників - Росія. Голосу української делегації я там не почув. Може, це й на краще. Українські політики, включаючи Ющенка і Єханурова, вже стільки наговорили на адресу нашого сусіда (особливо вони люблять обговорювати Лукашенка чомусь в Штатах), що значно погіршили і політичні, і економічні відносини з ним.

Не думаю, що Україні вигідно зараз додавати собі недружніх країн на кордоні. А те, якщо Київ продовжить політичні і інформаційні війни з власним оточенням, у фактичній ізоляції опиниться не Лукашенко, а Ющенко.

Цього не потрібно було робити. Мені не подобатися «режим Лукашенка». Але я думаю, такого роду заяви сприяють тільки подальшій ізоляції режимів. В результаті жорсткі авторитарні режими відчуватимуть себе незалежними від громадської думки, і таким чином посилюватися, і ставати жорсткішими. Засудити певні дії «режиму Лукашенка» по відношенню до свободи слова, до норм права можна було б і навіть бажано, але говорити про ізоляцію цілої країни, в якій живуть люди, які не несуть відповідальність за «режим Лукашенка», думаю, не варто. Так само як не було варто б ПАРЄ звинувачувати комуністичну ідеологію в злочинах тоталітарного сталінського режиму, у тому числі і за український голодомор.

Безумовно, засудити штучний голод, спровокований сталінським режимом, - потрібно і важливо, але навряд чи варто за злочини сталінського режиму вважати винуватими всіх людей, які сповідують комуністичну ідеологію. По-друге, ні яким чином не варто розглядати голод, від якого загинуло 5 млн. українців, як злочин виключно проти української нації. Оскільки в цей же час по всьому Радянському Союзу гинули мільйони селян. Засуджувати тоталітарні режими необхідно, а не ідеології, яку чомусь вважають відповідальною за злочин сталінського режиму. На мій погляд, сталінський режим нічого з комуністичною ідеологією спільного не має, він набагато більше схожий на нацизм або на східну деспотію.

Україні не потрібна ізоляція Білорусі. При всьому тоталітаризмі режиму, Білорусь залишається нашим партнером. Ми не повинні йти обов'язково в руслі ПАРЄ. Вона приймає масу невиправданих рішень. ПАРЄ неодноразово висловлювалася проти конституційної реформи в Україні. До рекомендацій слід прислухатися, але не обов'язково слідувати кожній. Їм в Страсбурзі не завжди добре видно, що відбувається в наших країнах.