На превеликий жаль, я не можу дати відповідь стосовно того - чи потрібна нам експертна рада в такому вигляді . Тому що, в якому вигляді ця експертна рада існує я, на жаль, не знаю. Я не знайомий ні з її положенням, ні з її планами, ні з її повноваженнями, ні з іншими особливостями , причинами її появи і планами на майбутнє. Хоча я намагаюсь брати активну участь у всяких громадських ініціативах, які оформлені в дорадчі органи Національної ради, урядові робочі групи, які пов’язані з діяльністю ЗМІ, включаючи представників цих самих засобів масової інформації .

Діяльність таких рад , на мою думку, вкрай необхідна, актуальна, і важлива. Я маю на увазі різноманітні групи, які створюються зі складу експертів та громадськості, і виконують три найважливіші функції. Перша - консультативна. Тому що чиновники не можуть, чи не повинні, бути обізнані із усіма тонкощами предмету їхнього опікування. Завжди є люди, які займаються цим безпосередньо. Якщо це стосується ЗМІ, то - учасники ЗМІ.

Друга функція - забезпечення прозорості діяльності різних органів влади, які займаються тією чи іншою сферою діяльності суспільства, навіть якщо це органи із особливим статусом, як Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

З іншого боку забезпечення - більш прямого доступу громадськості до діяльності цих органів. Тому створюються при органах влади усілякі громадські колегії, ради, куди включають представників громадських організацій, політичних партій. Вони таким чином забезпечують прямий доступ громадян до діяльності влади. Це є третя функція.

Як би не називався дорадчий орган – консиліум, колегія, рада, група, якщо вона виконує ці три функції, тоді її діяльність наповнена сенсом.

Для України, яка має один з найвищих показників корупції в країнах Європі , існування таких рад є виправданими і необхідними. Чи буде виконувати ці функції дорадча рада при ЦВК, я сказати не можу, бо не встиг ознайомитись з особливостями їх діяльності, положенням, завданнями , персональним складом, і тому подібним.

Єдине, щоб я хотів зазначити, що зараз у діяльності Центральної виборчої комісії виникає багато робочих моментів, пов’язаних із часто з небездоганним, суперечливим, виборчим законодавством, яке потребує консультації з представниками професійного середовища. Це раз. По-друге, голова ЦВК демонструє безпрецедентну для цього органу підтримку і готовність співпрацювати з громадськістю і журналістами у питаннях, що стосуються їхньої участі у виборах. З цього погляду діяльність такої ради дуже доречна.

Сьогодні у цієї ради було перше офіційне засідання. ЇЇ головою обрали медіа-експерта Тараса Шевченка. Ми підтримали зі свого боку існування цієї ради. Вона в цей важкий передвиборчий період потрібна як Нараді, так і ЦВК з телерадіокомпаніям. Оскільки будуть нестандартні ситуації , на які зможуть дати відповіді тільки експерти. Ця експертна рада, якщо вона буде працювати в експертному режимі буде дуже корисною. Тому що ЦВК, Нарада і телекомпанії будуть неодноразово потребувати експертної думки з того чи іншого питання.

В раду ввійшло 12 медіа-експертів, яких важко запідозрити в тісних стосунках з політичними партіями. Скажімо, Тарас Шевченко останнім часом дуже наполегливо критикує Нацраду і Закон «Про телебачення і радіомовлення». Але це не означає, що Нацрада проти того, щоб він був головою цієї ради. Ми будемо з ним далі співпрацювати, якщо ця рада буде приносити конструктив, а не реструктив.

Можливо станеться таке, що дехто спробує створити щось подібне під своїм крилом і назвати подібною назвою, щоб заплутати громадян. Тоді вони зможуть вигідну інформацію від громадських організацій зливати собі. Досвід минулих виборів підказує те, що люди, які сьогодні очолюють окремі опозиційні блоки часто створювали паралельний світ, тобто паралельні громадські організації з подібними назвами. Очевидно, нас це не мине і на цих виборах.

Планується, що ця рада буде працювати і після виборів. Я маю дорадче слово і я попросив, щоб була вибудована така система роботи, аби ця рада працювала і в післявиборний період. Я пояснив чому. Скажімо, ми маємо кілька законів, де записана та сама норма: наприклад, в Законі «Про телебачення і радіомовлення» - це стаття 2, в Законі «Про вибори депутатів» - ст. 261 , пункт 5 – «Телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах… вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, поширювати порнографію або іншу інформацію …». Ніхто ніколи, крім експертів не міг дати відповіді на просте питання: програма, де йдеться, скажімо, про негативну оцінку, оцінювання на грані фолу діяльності якоїсь релігійної громади - це є пропаганда релігійної ворожнечі чи ні? До Національної ради часто приходять такі листи і ми завжди відписуємо, що це питання мають розглядати експерти, люди з різних напрямків науки - філології, соціології, релігієзнавства. Разом вони можуть виробити вірну позицію. Якщо ця рада позитивно про себе заявить під час виборів, то вона має працювати і після виборів.

Це є громадська, неоплачувана, експертна рада. До неї входять представники ключових недержавних інституцій, які займаються проблемами засобами масової інформації , етики свободи слова і таке подібне. Це консультативний орган. ЦВК може прислухатись до неї, а може і ні. Зокрема є декілька традиційних, але побудованих за різною методикою, проектів – Академія української преси (моніторинг українських новин), «Барометр свідомого вибору» - проект Асоціації «Спільний простір» і комітету «Рівність можливостей» (моніторинг українських і іноземних новин). ЦВК насправді не має можливості оплачувати роботу професійних експертів, а вони потрібні, щоб та сама Центральна виборча комісія могла апелювати до Держкомтелерадіо чи до Національної ради з приводу коригування політики того чи іншого каналу, того чи іншого ЗМІ, аби не вдаватись до якихось репресивних чи судових дій.

Проекти, які традиційно існують незалежно від політичних партій, мають не завжди досконалі методології, але кращі ми поки що не вивчили. У нас є дуже цікава методологія, яку реалізує Валерій Іванов ( Академія української преси ). Він базований на соціологічних підходах , соціологічних вибірках. У нас є проект Олександра Чекмишева («Барометр свідомого вибору») , він орієнтується швидше на методології розроблені ОБСЄ, на словацькому досвіді і подібних моніторингових дій. Більшою довірою користуються ті проекти, які існують з 1994 року, чи принаймні з 2002 року, ніж новоутворенні.

Мені здається, що будь-яка громадська ініціатива, яка покликана контролювати надання рівних прав різним кандидатам, різним партіям під час виборів у ЗМ,І завжди є позитивною. За тим винятком, коли ця громадська ініціатива стає елементом піару, або звинуваченням одних кандидатів по відношенню до інших.

Це, на жаль, дуже часто у нас відбувалось. В тому числі і на минулих виборах. Тому я абсолютно переконаний, що насправді, поки судова система не буде абсолютно незалежна, не буде позбавлена від тиску, поки законодавство не буде чітким і прозорим, досягти ефективної і справжньої рівності можливостей у ЗМІ , на жаль, нам буде надзвичайно складно, скільки б ми експертних рад не створювали.

Я не проти створення такої ради, я за створення будь-яких громадських рад і чим більше, тим краще. Але в тому разі, якщо вони не використовуються з метою піару одних кандидатів по відношенню до інших. Дуже часто громадські організації справді слідкують за тим, щоб не порушувалось виборче законодавство і була рівна можливість для всіх кандидатів і партій. Проте дуже часто ці організації чомусь помічають порушення по відношенню до одних, і не помічають порушення по відношенню до інших.

Противагою до судової системи не може буди жодна громадська організація. Тому громадська організація може: або дійсно обстоювати інтереси якоїсь групи суспільства, або всього суспільства, або формувати цінності, або може бути використана в піар-технологіях, або в піар-боротьбі. Останнього не хотілося б. Якщо чесно, то мені здається, що під час минулих виборів дуже багато громадських ініціатив, особливо тих, які підтримувались західними донорами, себе скомпрометували. На жаль, на цих виборах ми бачимо, що певні східні донори, котрі хотіли брати участь у виборах , копіюють можливо не найкращі західні зразки. Тому, я дещо скептично ставлюсь до будь яких ініціатив, які ініціюються поза межами України. Якби така рада була створена українськими журналістами, чи каналами самостійно, то це можна було б тільки вітати.

Подібних ініціатив в громадській сфері буде ще багато, тим більше, що є ціла мережа фондів, які дуже часто виправдовують своє існування підтримкою схожих ініціатив, теж беруть участь у піар-технологіях.

Насамперед хочу сказати, що вирази на кшталт «за підтримки ОБСЄ» викликають у мене здоровий сміх. Я ніяк не можу зрозуміти: хто і як у нас будує державу? Наші урядовці хоч щось можуть зробити без підтримки?

В цілому ж я думаю, що створення експертної ради не стільки цензура, скільки один з елементів схеми, побудованої спеціально для проходження до парламенту певних політичних сил. Цензура - це явище глобальне, а зазначені дії - не більше ніж реалізація політичного проекту.

З одного боку виступає комітет, який буде тикати пальцем в неугодні ЗМІ, з другого боку - Нацрада, яка розказує телеканалам про те, що не потрібно показувати в ефірі політиків, які "паплюжать Україну".

Інформаційний простір країни намагаються стиснути в трубочку, через яку вливатимуть в мозок виборцю тільки потрібну і правильну інформацію.

Причому винуваті в цій ситуації в першу чергу українські журналісти, які після парламентських виборів з криками «Ату його!» кидалися на своїх колег, які через різні обставини не затягнули на своїй шиї оранжеві шарфи і не сіли в ефір із словом «ТАК!» на лобі.

Дякуючи саме цим борцям за свободу слова урядовці вирішили, що інформпростір - це пластилін, з якого можна ліпити що завгодно. Скаже журналіст щось не те – власнику каналу погрозять закриттям, і все стане на ті місця, на які потрібно. А тому, хто ляпнув, і господар і колеги, які не хочуть втратити роботу, по вухах навішають. Дай Боже, щоб тільки морально.

Якщо подібні схеми залишаться після виборів, то тоді уже можна буде сміливо говорити про цензуру.

А ось куди в цій схемі поділися українські суди, незрозуміло. Можливо, судову систему України уже реформують? За підтримки ОБСЄ.