Вся біда в тому, що ті, хто заявляють, що боротимуться з адмінресурсами, порушеннями закону, своїми діями суперечать собі. Нового нічого Україна не почула і не побачила. Теж марнослів'я, і та сама брехня що й була, починаючи з часів майдану. Урочисті проводи нашої збірної – це використання адмінресурсу, а по-друге – це нечесна гра, в плані того, що конкретна політична сила займається такими речами. Хай спочатку переможуть, а потім роблять людям добро, а не в переддень виборів займаються дешевим популізмом. Ця влада була владою розмовного жанру і такою залишається. Тільки загальні слова, загальні гасла і більше нічого.

Звинувачення в тому, що СДПУ(о) використовує спорт собі на користь, голослівне. Коли це було? Хіба у нас в першій п'ятірці є спортсмени. У нас є люди, які є членами нашої фракції. Суркіс - заступник голови партії. Блохін – головний тренер країни, він член нашої фракції вже чотири роки. Нікого нового ми не залучали. Ми не залучали ні спортсменів, ні співачок, ні клоунів. Це наші члени партії, які займають гідне місце у державі, і які зробили для держави дуже багато. Ті, хто говорить, що ми використовуємо спорт для розкручування, просто хитрують і брешуть. Хіба Лижичко, Герасим’юк, Кличко у списку нашої партії? Не потрібно з хворої голови на здорову перекладати. Потрібно бути об'єктивним, чесним перед своїми виборцями і народом. Тоді народ владу любитиме, а поки народ тільки її ненавидить.

Рейтингу в рамках 2-3% на спорті можна «наварити», якщо брутально висловлюватись. Тому що, по-перше, саме спортсмені стали першими промоутерами України як держави. Через Андрія Шевченка, Віталія Кличко, Сергія Бубку, хоча останній досяг результатів ще за Радянського Союзу, світ дізнався про Україну. Вони впливали на формування позитивного іміджу держави. Тому прем’єр-міністри, віце-прем’єри , які не мали жодного стосунку до спорту, кидались очолювати різноманітні федерації. Все це робилося для отримання дивідендів з популярності спортсменів, і з популярності спорту взагалі. Бізнесмени, як представника дикого олігархічного капіталізму, у такий спосіб отримували свої дивіденди, з точки зору політичної реклами, з точки зору легітимації свого образу.

Якщо ми кажемо про симбіоз бізнесу і влади, то симбіоз - спорту, влади і бізнесу теж мали місце в Україні, як в країні недемократичній. Ця практика сьогодні продовжується. Спроби Анатолія Кінаха затьмарити славу Кличка, очоливши Федерацію боксу України, теж в контексті цієї тенденції. Хочу віддати належне Віталію Кличко, який вчора торкнувшись цієї теми, дав оцінку цьому явищу.

Бізнес, влада і спорт - сьогодні в Україні знаходиться в симбіозі, поєднанні. Це не суто український випадок. Але в нас це досягло небачених масштабів. Міністерство молоді і спорту використовує свою назву для піару, для рекламування, маркетингу і промоушена.

Першими спорт собі на користь почала використовувати «команда молодості нашої» - СДПУ(о) за допомогою «Динамо». А далі цей процес став тотальним і захопив всі види спорту, включаючи скейбординг.

Спорт завжди був пов'язаний з політикою, але в українському варіанті це має такий брутальний, хуторянський, примітивний присмак. 2-3 відсотка для політичного рейтингу зі спорту можна «вичавити», а вони подекуди можуть стати вирішальними.

Вплив спорту на політичний рейтинг, здається, істотно перебільшений. Тим паче що неможливо передбачити, яким буде результат. На минулих зимових Олімпійських іграх результат був провальним. Немає ніяких гарантій, що на цих іграх буде гарний результат.

Можу навести два приклади, коли піар на спорті особливого успіху не приніс. Приклад перший, мабуть, найбільш показовий – це парламентська кампанія 1998 року. Тоді СДПУ(о) намагалася використовувати популярність «Динамо-Київ», щоб підняти рейтинг своєї партії. Особливим успіхом цей захід не увінчався. Приклад другий, можливо, не такий явний, але теж показовий. На спорті активно намагався піаритися Віктор Янукович. Його вибрали президентом НОК, він був на відкритті Олімпіади разом з українською збірною. Це явно було елементом його агітаційної передвиборчої кампанії. Але на той період часу це не принесло істотної надбавки рейтингу. А ось коли Янукович почав пропонувати ініціативи політичного характеру, які були сприйняті дуже неоднозначно, - російська мова як друга державна, подвійне громадянство та інші ініціативи, - тоді рейтинг почав рости. Тобто спорт, як політичний піар, має право на життя, і його завжди будуть використовувати, але істотного ефекту такого роду зусилля не матимуть.

За кордоном спорт також намагаються використовувати в передвиборчих цілях. Популярних спортсменів залучають до проведення агітаційних кампаній. Їх теж включають у виборчі списки або висувають кандидатами на ті або інші політичні посади. Так само використовують політичну рекламу під час проведення спортивних заходів. Ця практика існує і в США, і в багатьох європейських країнах. Це так само, як використання шоу-бізнесу. Він і спорт – це два обов'язкові елементи передвиборчих кампаній. Тобто це як обов'язкова програма в спорті. Але це не вирішальний засіб, а додатковий. Якщо немає чіткої і виразної політики у тих сил, які йдуть на вибори, тоді ніякі спортсмени, ніякі артисти не допоможуть добитися потрібного результату на виборах.

Кожного разу, коли справа доходить до Олімпійських ігор, а це все таки головне спортивне змагання чотирирічки, увага до спортсменів з боку урядовців, політиків, всіх тих, хто може вирішувати складні питання на високому рівні, завжди посилюється. Кожного разу спортсмени з боку влади слухають обіцянки. А виконуються ці обіцянки чи ні, я не знаю. Але, пам'ятаю, була якось після Олімпіади масова незадоволеність переможців з приводу невиконання обіцянок.

Те, як відправляли цього разу спортсменів, нічим не відрізнялося від того, як їх проводжали до Афін, Солт-Лейк-Сіті: проводили, обіцяли. Дай Бог, щоб цього разу все вийшло і обіцянки були виконані. Тому що спортсмени - це люди, які представляють країну і мають нагоду прославляти нашу країну, приносити і примножувати її славу. Тому до них треба ставитися з повагою.

Те, що увага посилюється напередодні виборів, це свого роду позитивний бартер для спортсменів. Тому що, якщо в передвиборних перегонах щось пообіцяв, то не з руки не стримати слово. Політикам не вигідно в передвиборний час, щоб слова розходилися із справою. Дай Бог, щоб все це зіграло на руку нашим спортсменам, дай Бог, щоб ми повернулися до цієї розмови. А повернутися можна буде тоді, коли наші спортсмени щось виграють.

Що стосується перспектив цих ігор для України, то складно говорити про зимові види спорту, ця збірна не рівня нашій олімпійській збірній, яка захищає честь країни на літніх олімпійських іграх. З кожною зимовою олімпіадою оптимізму все менше й менше. Найбільша надія на представників фігурного катання – Гончарова і Грушину. З Ліллехаммера медаль свого часу привезла Оксана Баюл, Олена Петрова привезла бронзу, і срібло у нас було, вже не пам'ятаю, хто привіз. Як правило, більше однієї медалі українська збірна із зимових видів не привозила. Теоретично можна сподіватися, що у нас може бути одна медаль. Оптимістичний прогноз – три. Грушина і Гончаров – це наша танцювальна пара, думаю, повинні привести медаль обов'язково.

Звичайно, в пишних проводах і різного роду обіцянках є передвиборчий «дух». Спортсмени - люди на виду, їх любить наш народ. А політики, як би вони не хотіли, рано чи пізно втрачають свій авторитет. Спортсмени - представники народу, тому за всяких політичних розкладів їх завжди любить публіка. Політики не від того щоб перебрати на себе частину цієї любові. Звідси і така увага. Але це добре, що політики звертають на спортсменів увагу, головне - щоб вона була постійною, а не тільки напередодні виборів.

Зараз Президент створив постійний комітет, який повинен опікуватися спортом. Ця благородна справа. І нічого страшного, що створили його в запалі передвиборчої гонки. Президент безпосередньо братиме участь в спортивному житті, і керівники федерацій зможуть до нього звертатися.

В нормальних державах завжди спорту надавали гідну увагу. Американські президенти завжди проводжали і зустрічали спортсменів з Олімпіади, незалежно від виборів. Кучма також намагався дружити із спортсменами. Отже і для України це не нове. А те, що Омельченко обіцяв квартири, Президент гроші - так зрозуміло, що вибори в цьому зіграли не останню роль. Але народ це розуміє, його не проведеш.

Що стосується перспектив наших спортсменів в Туріні, хоча я не дуже знайомий із зимовими видами, думаю, на велику кількість медалей нам не варто розраховувати. Можливо, нас порадують представники фігурного катання. Не думаю, що загальні результати нас приголомшать. Хоча Олімпійські ігри завжди непередбачувані і можуть бути спортивні сенсації. Це цілком реально, і в спорті дуже часто подібне буває. Наприклад сильний спортсмен погано почувається, щось у нього з різного роду причин не виходить, водночас слабкий спортсмен може зібратися, всього себе віддати або, як кажуть, був його день і – перемогти. Не завжди, на жаль, сильні перемагають. Втім, як і в політиці, не завжди найрозумніші і чесні нами керують. Ми ж бачимо, скільки, м'яко кажучи, негідних і в парламенті, і навколо Президента зібралося.