Я думаю, що вчорашній виступ Ющенко – це був план щодо стратегії розвитку України в бік побудови реальної демократії в нашій країні. Я встиг прочитати доповідь, яка роздавалась в сесійній залі щодо аналізу зовнішньої і внутрішньої політики. Впевнений, все окреслене там - буде втілено, тому що альтернативи заявленому там фактично немає. План, на мою думку, є концептуальним. Якщо взяти програми всіх політичних партій і порівняти з планом Президента, то він на порядок буде вище. Він розрахований на всіх українців, а не на окремих категорій громадян. Найголовніше у заявленому те , що реальними замовниками політиками має стати громадяни України. Було вдало визначені пріоритети на 2006 рік – медицина, особливо екологічні захворювання, освіта та підтримка села. Ющенко зробив акценти на податковій і на судовій реформі.

Щодо політреформи, то це не ревізія, а послідовна позиція «Нашої України». Президент запропонував глибше розглянути конституційну реформу.

Ющенко ще раз підтвердив свою ініціативу щодо появи нової конституційної комісії, а також висловився за прийняття громадянами активної участі у процесі втілення і обговорення реформи. Реформа має стати народною політичною реформою. Мета – проведення тих реформ, які необхідні. Потрібно зрозуміти політична реформа – це не тільки розподіл окремих повноважень для політичних сил, Президент чітко вказав - це має бути консенсусне рішення і політичних еліт, і народу України, який має висловитись на референдумі, чого очікує від влади і яким шляхом вона має йти.

Президент запропонував не ревізію Конституційної або політичної реформи, а свою альтернативну стратегію політичної реформи. У нас з сьогоднішнього дня буде певна конкуренція двох проектів.

Перший - проект нинішньої конституційної реформи, яка частково набула чинності, а в повному об'ємі діятиме після парламентських виборів. Але навіть цей проект вимагає оптимізації, законодавчого забезпечення, прийняття цілого ряду законодавчих актів, ліквідації багатьох процедурних протиріч, які там є. Якщо цього не зроблять, боюся, що цей проект буде під загрозою.

Що стосується альтернативної стратегії, запропонованої Президентом. В принципі, цей проект може розвиватися у двох напрямах. Напрям перший - Президент спробує знайти якийсь компроміс з майбутнім парламентом, зокрема через роботу сумісної конституційної комісії, яку він визначив як один з напрямів цієї діяльності. Тоді можна буде сумістити нинішню конституційну реформу з проектом Президента. Можна підготувати сумісний проект нових змін до Конституції України, направлений на подолання структурних і процедурних протиріч і прийняття цілого пакету законів - про Президента, Кабмін, про новий регламент ВРУ і т.д. Це компромісний варіант.

Другий варіант – пов'язаний з референдумом. Тут все набагато складніше, оскільки сам референдум не вирішує тих задач, які хотів би реалізувати Президент. Проблема в тому, що треба відновити роботу Конституційного суду. КС повинен буде дати трактування самого статусу референдуму: коли і як його можна проводити. До прийняття нової редакції конституції, референдум буде лише консультативний. Або референдум торкатиметься основ конституційного ладу країни. Минулого року КС по суті справи заявив про те, що тільки через референдум можна визначати основи конституційного ладу. На це, думається, і натякав Президент. Але для цього Президент повинен чітко визначитися: який конституційний лад він, власне кажучи, хоче бачити – повернутися до президентсько-парламентської моделі, посилити повноваження Президента, чи просто ліквідовувати нинішні процедурні суперечності в рамках Конституції і українського законодавства. Поки сам Президент не визначиться, реалізація стратегії конституційної реформи, заявленої Президентом, буде під питанням.

І ще важливий момент – свою альтернативну стратегію Президент може ефективно реалізувати лише в тому випадку, якщо не запрацює та схема управління країною, яка заявлена в нинішній конституційній реформі. Якщо вдасться створити парламентську коаліцію, новий уряд, якщо буде розпущена ВРУ, в результаті невдач формування стабільної парламентської більшості - тоді Президент може задіяти свій альтернативний план. Саме у цей момент він може апелювати до суспільства і говорити, що конституційна реформа зайшла в глухий кут, вона привела до політичної нестабільності, я вам пропоную рішення проблеми. Ось у цьому випадку його альтернативна стратегія може спрацювати.

Одним з мотивів, про який всі говорять, дійсно може бути бажання Президента повернути права, втрачені внаслідок політичної реформи. Але насправді проблема набагато складніша. Треба вирішити суперечності і проблеми, які існують усередині нинішньої конституційної реформи. В цьому, я думаю, будуть зацікавлені одночасно і Президент, і парламент, і майбутній уряд. Якщо ці проблеми не будуть вирішені, Україну чекає політична нестабільність. Зокрема - ціла текучка політичних криз. Ось тут треба спільно працювати і Президенту, і парламенту, і новому уряду.

В мене неоднозначне ставлення до вчорашнього виступу Президента. Є таке, що суперечить одне одному. Явно писали люди з різних позицій, а нашому Президенту не вдалося узгодити ці позиції в єдине ціле. Але є, на мій погляд, в його виступі і декілька цікавих моментів. Президент вчора чітко заявив, що не боровся і боротися не буде з конституційною реформою. Це, мабуть, буде в обмін на схвалення депутатами нового складу Конституційного суду. Я думаю, вже можна за нього голосувати, ніяких небезпек для політреформи вже не буде.

Загалом, частини послання про конституційну реформу, мені здаються цікавими. Ющенко сказав, що нинішня конституційна реформа – це частина політичної, потрібно її продовжувати. В цьому ключі було б, звичайно, добре почути конкретні пропозиції. Майбутнє політреформи Президент визначив не дуже чітко. Знову він говорить про референдум і про необхідність створити комісію, яка перегляне Конституцію. Але це не правильно. Не потрібно сьогодні ні конституційної комісії, ні референдуму. Референдум не потрібен, тому що люди погано знають, про що йдеться. По-друге, тому що на такі складні питання, як взаємостосунки між місцевою і центральною владою, між різними гілками влади, однозначно відповісти не можна. На референдум можна тільки виносити проект загалом, правда, його поки немає. Тому я не розумію: причому тут референдум – по-перше, по-друге, навіть якщо його провести і Президент отримає потрібні йому результати, то ж їх треба імплементувати в Конституцію. А для цього потрібно 300 голосів. А будь-яка пропозиція, що витікає від однієї політичної сили, не отримає стільки голосів.

Питання про конституційну асамблею, або зібрання, зараз також не актуальне. Потрібно заздалегідь розробити загальний напрям політичної реформи. Реформа - не завжди зміни до Конституції, це і закони, які дозволили б нам адаптувати нашу нинішню політичну систему під нові умови. Це і цілий ряд принципових положень реформи місцевого самоврядування, адміністративно-територіальної, судової реформ, і, нарешті, тих заходів, які повинні сприяти розвитку цивільного суспільства. Це комплекс серйозних заходів щодо різних напрямів. Тому, на мій погляд, треба збирати не конституційне зібрання, а треба створити комісію не за скасування і створення реформи, а за її просування. Це якраз відповідало б словам Президента про те, що «мета політичної реформи повинна бути глибшою, ніж та, що закріплена в новій Конституції». Я думаю, що треба продовжувати політичну реформу, створити комісію, при комісії робочі групи з кожному напряму, і коли будуть підготовлені найцікавіші і кваліфікаційні проекти, винести на розгляд в режимі відкритої дискусії на телеканали, сайти. Суспільство повинне ознайомитися не шляхом загального одобрямса, а зробити самостійні висновки, отримавши інформацію. Тоді після цього можна продовжувати проводити політичну реформу. Ключове слово тут «продовжувати». Прийняти те, що зроблено, визнати, що це не достатньо і продовжувати політичну реформу, створивши систему просування в життя.

Мені здається, що Президенту треба особисто очолити таку комісію з просування реформи. Оскільки парламент це навряд чи зможе зробити, у нього буде інше завдання після виборів – формувати уряд і відповідати за його діяльність. До того ж в парламенті буде правляча більшість. Президент, якщо він візьме на себе роль гаранта прав всіх громадян, а не представників «Нашої України», міг би очолити цю комісію, куди б увійшли представники всіх депутатських фракцій, юристи, політологи, експерти, соціологи, представники Кабміну і Секретаріату. Але жодним чином не частина Секретаріату Президента. На все це повинно піти декілька років. Мені здається, що якби Президент узяв цю ідею за основну, то він міг би своє президентство визначити, як період проведення політичної реформи. З тим би увійшов до історії. Для цього він повинен стати не лідером однієї політичної сили, а представником інтересів всього українського народу.

А розмови про те, що Ющенко хоче повернути втрачені після вступу в силу політреформи права, передусім, ведуть депутати і журналісти. Дуже часто ці поверхневі фрази приховують суть того, що відбувається. Коли Кучма запропонував реформу, то практично протягом всього часу - від того моменту і до його відставки, всі займалися тільки тим, що говорили про те, що Кучма працює на себе і все. По суті про реформу ніхто не говорив. Натомість обговорювали тему: якою мірою ця реформа вигідна владі. Не можна цього робити. Так, я не сумніваюся, що Ющенко незадоволений обмеженням своїх повноважень. Але якщо сьогодні він готовий визнати, що ми живемо в парламентсько-президентській республіці, і говорить про те, що це добре, але цього мало і треба продовжувати і розвивати, то мені здається, в цьому його треба підтримати, а не шукати що йому на користь, а що не на користь. Можливо, він хотів зберегти владу, але якщо це стане справою суспільства, йому буде важко це зробити. Оскільки Кучмі було важко використовувати політреформу для збереження своєї влади. Кучми немає при владі, а реформа є і буде. Ось так і тут. Треба все таки говорити по конструктиву. Інакше ми всі залишимося, як зараз, за ситуації, коли ми входимо в нову політичну систему, зовсім не адаптувавши своє законодавство.

Якщо Президент висловлює бажання продовжувати впроваджувати політичні перетворення, то його треба підтримати, але не дозволити, щоб це він робив тільки в своїх особистих інтересах.

Звернення Президента до Верховної Ради України у зв'язку з посланням «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2005 році» вкотре підтвердило, що глава держави і політичні сили, які його підтримують, не можуть запропонувати суспільству реальні шляхи виходу з глибокої економічної і політичної кризи, в яку вони завели Україну за рік перебування при владі.

Очікувалося, що Президент зробить, як мінімум, дві речі: дасть ґрунтовний аналіз поточної ситуації і представить своє бачення подолання кризових явищ. Максимум очікувань зводився до того, що парламенту і суспільству будуть запропоновані принципово нові ідеї, здатні об'єднати основні політичні сили з метою досягнення довгожданої згоди. На жаль, цього не відбулося.

В реальності ми почули традиційну мову з традиційно суперечливими і нечіткими сигналами. Про який-небудь глибоко продуманий план дій на найближчу і середньострокову перспективу говорити не доводиться. Замість документа, який став би керівництвом до дії для нинішньої влади і предметом серйозних роздумів для опозиційних сил, суспільство почуло добре знайомі реляції про досягнення нової влади.

Із звернення витікає, що народ України став жити краще, що ніяких криз протягом останнього року не було, що внутрішня і зовнішня політика нашої держави забезпечили успішне просування на шляху соціально-економічного прогресу. Президент стверджує, що 2005 рік був роком «початку якісної перебудови економіки». За його словами, нова влада зуміла «зробити найважливіше - поставити економіку на службу кожному українцю». Очевидно, що такі заяви навіть важко коментувати.

Думаю, мільйони українців, які в результаті провальної політики влади переживають сьогодні справжній шок, притримуються іншої думки, ніж Президент. В якому становищі ми сьогодні опинилися, і що нас чекає у випадку, якщо все залишиться по-старому, більшості українців пояснювати не потрібно. Також не потрібні їм заклики реалізувати якісь ефемерні «глобальні проекти», мета яких - «запропонувати світу високі духовні цінності, нові зразки демократичної культури і міждержавного діалогу». Навряд чи цивілізований світ чекає від України саме цього. Думаю, це та мета і задачі, які більше потрібні нам, а не світовій спільноті. У свою чергу світ хоче вірити і сподіватися, що Україна не перетвориться на джерело економічної і політичної нестабільності, які при нинішній владі вже стали фактом, що відбувся.

Аналіз звернення Президента ще раз показав, що ця влада не в змозі запропонувати суспільству нічого, крім замовчання справжніх причин існуючої напруги і пропозицій провести ревізію політреформи. В цій ситуації ми, Партія регіонів, пропонуємо народу України не голослівні гасла, а чітку антикризову програму, стратегію економічного розвитку, наш економічний план для держави на найближчий рік і на подальшу перспективу. Суть програми буде обнародувано 14 лютого. І ми запросимо до її обговорення широкі громадські кола.

Ви подивіться, як він говорив… Людина, яка впевнена в собі, якщо він є Президентом всього народу, він повинен і говорити належно. Так, щоб це впливало на людей . А це виступала абсолютно безсила і млява людина. Це лялька брюссельська!