Кожну теорію потрібно перевіряти експериментом. В історії багато аналогічних випадків. 30 років тому в Китаї не вистачало металу, і тоді вирішили створити альтернативну металургію, і створили доменні печі в кожному селі. Вони працювали на тирсі і сухому гної. В результаті все закінчилося повним крахом китайської економіки. Я боюся, те ж саме може трапитися у нас, якщо слідувати порадам Єханурова. Альтернативна енергія, тому і називається альтернативною, що вона ніколи не буває основним видом енергетики. В основі енергетики у всьому світі – базове паливо: газ, нафта, вугілля, атомна енергія. Всі інші – вітряна, сонячна, приливна – це все види додаткової енергетики, які доповнюють базову. Тому, якщо ми перейдемо на тирсу, то закінчиться тим, що ми створимо замкнутий цикл. Наше виробництво створюватиме тирсу, її ми спалюватимемо, для того, щоб знову виробляти тирсу. Напевно, цим і закінчитися.

В різних країнах по різному переходили на енергозберігаюче обладнання, і різна кількість часу кожній для цього знадобилася. Я можу навести приклад, коли болгари створювали додаткові джерела енергетики. Спочатку вони взяли кредит на вирощування рапсу. Для того, щоб відпрацювати технологію його вирощування, знадобилося 5-6 років. Потім були взяті кредити і створені заводи, які рапс переробляли в рапсове масло, яке є замінником бензину. Потім була створена мережа рапсозаправок, потім у Німеччині в кредит були узяті 2000 « Мерседесів», які працювали на рапсовому маслі, економлячи, таким чином, велику кількість бензину. На все разом пішло десь 10-15 років. Правда, це не вирішило проблему повністю, але якесь навантаження зняло. Звичайно альтернативна енергія компенсує не десятки відсотків, а невеликі відсотки – 5-7%. За допомогою тирси ми стільки не візьмемо, але на півпроцента можна розраховувати.

Є принципові дві речі. Перша – стратегія, якою має займатися виключно уряд. Люди, які взяли на себе важелі управління державою повинні вирішувати глобальні і стратегічні питання. А є питання, які вирішать і без них. Бізнес вирішить. Це друге. Ніхто окрім нього не зацікавлений заощадити. Якщо ми говоримо про створення конкурентноздатної економіки, то це, в першу чергу, означає, що уряд має створити умови для конкурентної економіки, а завдання бізнесу цю реальну економіку побудувати за свої гроші. Ніхто окрім бізнесмена не зацікавлений зміцнитися на ринку, завоювати додаткові ринки, або внутрішні, або зовнішні. Це можна зробити тільки за допомогою цінової політики. А ціна, собівартість продукції в обов'язковому порядку враховує енергетичну складову. Потрібно підприємствам створити умови. Податкові, в першу чергу. Щоб підприємства могли звідкись узяти гроші, у них має бути доступ до довгострокових кредитів з низькою ставкою, щоб можна було зробити «переозброєння» Економіка, як і промисловість, інерційна. Щоб навіть випікати хліб з іншого ґатунку треба час, щоб переобладнатися. Перед розвалом союзу румуни вирішили позбутися свої зовнішніх боргів, і тоді вони, за наявності адміністративної вертикалі, вирішили піти на дуже незвичайний хід – по парних числах дозволили їздити машинам з парними номерами, по непарних - з непарними. Ось така була економія. Можна багато геніальних варіантів придумати.

Якщо ми ставимо завдання нарощувати обсяги виробництва, не падати, як у січні, а навпаки, якщо ми домовилися, що у нас достатньо сьогодні газу, щоб не впасти нижче, то його треба брати в такій кількості і за такими цінами, які потрібні нашому виробництву. Власник сам обмежить своє виробництво, його не треба обмежувати. Він добре вміє зважати, він ніколи не візьме зайвого. Ми забули, що ми живемо не в плановій економіці, коли власник в особі держави ставив обмеження. Держава повинна створювати умови, а не думати за власника. У держави мають бути інші клопоти – зовнішня політика, стабільне енергопостачання.

Щоб перевести промисловість України на енергозберігаючі технології потрібно від 3 до 5 років. Але якщо будуть створені умови, з погляду кредитування і інвестування цього процесу, часу знадобиться менше.

Мені дуже прикро, що прем’єр-міністр дає пропозиції щодо палива для цементних заводів. Це не його рівень. Цим мають займатись інші люди.

Ми сьогодні маємо розробити концепцію, де буде зрозуміло в який спосіб наша економіка справиться з черговим ударом збільшення ціни на газ. Це найнагальніше питання нині. Якщо сьогодні ціновий удар, який прийшовся в зв’язку зі збільшенням ціни на газ, буде перекладений на бюджет, то ми вб’ємо будь-яку зацікавленість у представників економіки займатись енергозбереженням. Але це не означає, що я буду вітати кроки стосовно не надання жодних пільг. До цього питання потрібно підійти концептуально. Якщо в цьому році, умовно кажучи, у нас буде ціна на газ $130, то весь комплекс законопроектів має відобразити ставлення держави до цієї проблематики. Наприклад, держава візьметься 30% компенсувати за рахунок бюджету – пільгами, субсидіями. Треба в комплексі на все дивитись, щоб не дай Боже пільгами не вимели бюджет. Має бути стратегія виходу з цієї ситуації розрахована на кілька років, не менше 5. Ми маємо створити баланс трудової держави і реальної можливості економіки відпрацьовувати такі ціни на енергоносії.

За 5 років ми маємо підтягнути ресурси, інформаційне забезпечення, ми маємо чітко показати що і для чого робиться. Ресурс з однієї сторони буде інноваційною складовою нашого державного боргу. Ми сьогодні маємо недовикористану цю складову. Звичайно, це буде впливати на дефіцит бюджету, але якщо він йде на розвиток він не впливає на інвестиційний процес, і нічого страшного в цьому немає. Друге – кредити міжнародних організацій. Сьогодні Україна недовикористовує кредити Cвітового банку. Тільки за минулий рік до нас була пропозиція у $ 950 млн. Ми ж використали не більше 22 млн. Ми не беремо кредити під енергозбереження. Нині ми говоримо не про якісні зміни, а кількісні. В цьому вся біда. Ми маємо збудувати економіку на ресурсноефективній основі, поки що у нас ресурсновитратна основа.

Пошук альтернативи газу, чесно кажучи, викликає деяке непорозуміння. Влада говорить, що треба шукати альтернативи, має власні запаси і при цьому не виділяє гроші на їх розробку. Виходячи з того, що грошей з бюджету на розробку місцевих родовищ не виділено, то можна сказати, що це все піар і порожній струс повітря. Будь-які способи постачати газ з інших країн є, але чи буде прийнятною ціна? Думаю, ні. Вона буде в півтора разу вища, ніж російська. Це пов'язано і з технологією транспортування того ж зрідженого газу. Крім того, побудувати в найближчі 5 років якісь інфраструктурні підприємства, які дозволили б приймати газ з інших країн теж неможливо.

Стосовно переведення промисловості на інші види енергоносії, то це, звичайно, можливо, але для цього потрібно 5-10 років і десятки мільярдів доларів, яких у нас немає. Всі завірення, що ми почнемо щось упроваджувати, не мають під собою ніякого економічного реального підґрунтя.

Що стосується енергозберігаючого обладнання, то, щоб перевести економіку на неї, треба також багато часу. В кожній галузі промисловості це проходитиме по-різному. І тут знову виникає питання коштів. Їх треба дуже багато, і їх в Україні немає. До того ж нова влада значно погіршила інвестиційні рейтинги своєї країни. І немає ніяких перспектив отримання їх під будь-які прийнятні відсотки.

Українська економіка, незважаючи на те що пройшло багато років з часу отримання незалежності, так і залишається структурно радянською. Базовий енергетичний баланс нині залишається радянським. Тобто використовуються ті види палива, які вигідно було використовувати в Радянському Союзі, коли був єдиний ринок нафти і газу, і вони були найдешевшими видами палива. Сьогодні в Україні нафта і газ не є дешевими, існують більш дешеві види палива, якщо про це йде мова в Кабінеті міністрів. Я сам особисто не робив розрахунки щодо того що вигідніше використовувати, але якщо таке питання, то очевидно в Кабміні такі розрахунки зроблені.

Звичайно, політику в енергетичній сфері потрібно змінювати і переходити на економічно вигідні види пали там, де це можливо. Йдеться не тільки про перехід на альтернативні види палива, а й про постачання в Україну палива не тільки з Росії, а й з інших регіонів світу. В заклику Кабміна переходити на альтернативне паливо, я не вбачаю нічого поганого. Стратегічно це правильно. Інша річ, що для цього потрібне переоснащення. Це потребує інвестицій, а в деяких випадках серйозних інвестицій. І для цього потрібно, аби інвестори отримали певні гарантії і побачили, що в майбутньому українська політика стабільною.

Я прихильник диверсифікаційної політики палива. Україна повинна продовжувати рух до енергетичної незалежності. Україна не повинна розмінювати свої національні інтереси на дешеві російські нафту і газ. Грубо кажучи, не продавала свою незалежність.

Для того, щоб перевести нашу промисловість на енергозберігаюче обладнання, потрібно багато років. Це справа не одного року. Це такий процес, який не можна розглядати як щось, що має початок і має кінець. Він має бути стратегічною метою до якого треба йти. І політика в паливній сфері, промислова політика повинна постійно йти до зменшення енерговитрат в промисловості. Мова йде про стратегію впродовж 10-20 років. Це потребує багато капіталовкладень, тому жодній владі, незалежно від того, яка політична сила буде за кермом, це зробити швидко не під силу.