Україні всі загрожують пальчиком – із Заходу, і зі Сходу. Наймудрішим рішенням з боку України було б не брати до уваги всі ці зауваження, а зосередити свою увагу на ключових проблемах. А ключовими проблемами є – відносини з Росією і Туркменістаном щодо поставок газу і ціни на нього, друге – стабілізація економічної ситуації в Україні.

А в тому, що півтора або два десятка емігрантів з Середньої Азії повернули, нічого страшного немає. Складається дуже цікава ситуація: прийнято таке законодавство, що емігранти в місцях тимчасового перебування мають матеріальний рівень життєвого забезпечення у декілька разів вищим, ніж ті люди, які одержують в Україні середню заробітну платню, не говорячи вже про пенсіонерів. Якщо Європа так вболіває за долю всіх емігрантів, нехай вона ці табори емігрантів і утримує.

Ця ситуація не зовсім у межах функцій МЗС. 10 громадян Узбекистану, про яких йде мова, прибули в Україну з території Молдови і Росії. Обидві ці країни визнані безпечними для перебування на їхній території біженців. Ці особи перебували на Україні з травня-червня і лише 6 лютого звернулися до управління міграційної політики Автономної республіки Крим про надання їм статусу біженця. У нас, як і в більшості європейських країн, діє положення про те, що громадянин іншої країни може перебувати на нашій території як турист тільки протягом 90 днів. Якщо більше, то він повинен мати або трудову візу, або зареєструватись в органах внутрішніх справ. В випадку, якщо людина перебуває більше 90 днів і не зробила жодного кроку для оформлення свого статусу, вона рахується нелегальним мігрантом. Отже, після розгляду справи 13 лютого управління міграційної служби АРК прийняло рішення про відмову у оформлення документів про надання статусу біженця, у зв’язку з тим, що їхні заяви, за твердженням міграційної служби, були не обґрунтованими і не відповідали закону України про біженців. Відповідно до висновку №8 виконавчого комітету управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні, Білорусі та Молдови стосовно визнання статусу біженця та інших документів, зокрема документів управління Верховного комісара ООН у справах біженців від 1957 року, згаданим громадянам було надано право на оскарження рішення в судовому порядку. Вони від нього у письмовій формі відмовились. У правоохоронних органах є про це письмові свідчення. У зв’язку з тим, що згадані особи за даними правоохоронними під час перебування на Україні займались діяльністю, яка суперечить закону про правовий статус іноземця, а також знаходились в Україні з порушенням чинних правил, 14 лютого за постановою Київського суду у м. Сімферополь дані громадяни були видворенні з території України. Положення Конвенції про статус біженця від 1954 року, до якого часто посилаються, не поширюється на згаданих іноземців, оскільки зазначений міжнародний договір стосується осіб, які вже набули статусу біженця.

Таким чином , мова йде не про екстрадицію узбецьких громадян, а про відмову у наданні статусу біженця і видворення з України в країну, яка є учасницею Конвенції проти катувань та інших жорстоких нелюдських, та таких що принижують гідність видів поводження та покарань. Україна дотримується і далі буде дотримуватись у повному масштабі усіх положень Конвенцій про статус біженця від 1951 року та протоколу від 1967 року. Ми також слідкуватимемо за тим щоб ці договори, а також Конвенцію проти катувань, дотримувались і в тих країнах, з якими ми маємо контакти, зокрема Узбекистаном. Ми з повагою ставимось до стурбованості, яка була висловлена з боку ОБСЄ, ООН, громадськості щодо долі узбецьких громадян. Ми звернулись з проханням додатково вивчити всі обставин цієї справи. У разі виникнення нових обставин ми швидко і оперативно будемо інформувати громадськість, на даний момент мені здається інформація достатньо вичерпаною.

Проблема полягає в тому, що Україна 10 січня 2002 року ратифікувала Конвенцію ООН 1951 року з прав біженців. Конвенція передбачає, що держави-учасниці надають біженцям, які законно проживають на їх території, право на роботу по найму, створюють сприятливе правове становище. Крім того, кожна держава-учасниця надає біженцям, які законно проживають на її території, право вибирати місце проживання і вільно пересуватися в межах її території.

Проте, офіційний Київ, керуючись меркантильними інтересами, неодноразово йшов на порушення цієї конвенції. Останній великий скандал був пов'язаний з арештом екс-спікера азербайджанського парламенту і лідера «кольорового перевороту», що не відбувся, в Азербайджані Расула Гулієва, арештованого в Україні в кінці жовтня 2005 року, коли він прямував до Азербайджану, для того, щоб очолити «мирні акції» протесту своїх прихильників.

Тоді дуже сильного міжнародного резонансу вдалося уникнути лише тому що Ільхам Алієв був не стільки зацікавлений у видачі опозиціонера, скільки в тому, щоб він не потрапив до Баку. Так, завдяки своїм українським «демократичним колегам» він туди і не потрапив. Просто повернувся з України до Європи.

Нині ж біженці з Андижана були видані Ісламу Каримову. Що і викликало гостру реакцію так званих правозахисних структур Заходу.

Я особисто нічого не маю проти того, щоб змовники, що виступили зі зброєю в руках проти законної влади, несли відповідальність на батьківщині. Але, якщо не помиляюся, Ющенко збирався разом зі своїм грузинським другом, поширювати демократію по всьому СНД і навіть в Білорусі, де вказаної демократії куди більше, ніж в Узбекистані. Крім того, міжнародні угоди, конвенції і угоди, стороною яких є Україна, недвозначно забороняють видавати біженців (навіть, якщо вони не отримали такого статусу офіційно) в країни, де є підстави побоюватися, що їм загрожують тортури або смертна кара. Як правило, біженці не видаються і в ті країни, які підозрюються в порушеннях прав людини, у тому числі права на об'єктивний розгляд справи судом. Узбекистан безумовно підпадає під всі ці критерії. Нарешті, можна пригадати, як переконливо помаранчеві доводили, що, не дивлячись на наявність двосторонніх угод, Росії не можна видавати Березовського, якщо він прибуде до України, оскільки він, де, отримав статус політичного біженця у Великобританії.

Все це свідчить про лицемірність і подвійні стандарти помаранчевої влади, яка намагається зберігати добрі стосоунки з нафтогазовими республіками колишнього СРСР, не дивлячись на місцеві режими. Це також демонструє, наскільки необ'єктивні оранжеві інвективи на адресу «кривавих режимів» Путіна і Лукашенка, які безумовно демократичніші середньоазіатської і кавказької (включаючи грузинську) автократії. Крім того, видача узбеків переконливо підтверджує тезу про слабкість і некомпетентність помаранчевої влади, нездатної відповідати власним задекларованим цінностям і що йде на підкилимову змову з ким завгодно, маючи від цієї змови мінімальну і вельми сумнівну вигоду.

Врешті-решт, це краща відповідь на питання наївних оранжистів щодо того, чому в Україні вже давно президентом Ющенко, а до ЄС і СОТ стало далі, ніж було при Кучмі. Такими діями оранжеві всерйоз і надовго підірвали міжнародний авторитет України.

Варто також відзначити, що, оскільки зовнішня політика є продовженням внутрішньої, то нічого дивуватися з того, що і всередині країни відмінними рисами оранжевої влади всіх рівнів є брехливість і некомпетентність.

Ми вже працюємо в Україні понад 10 років, і власне головне наше завдання - допомагати уряду України у розбудові ефективної системи притулку, у приведенні українського законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, та у виконанні власного законодавство та зобов’язань взятих при підписані Женевської конвенції про статус біженця 1951 року.

Так, ми дуже стурбовані ситуацією з узбецькими біженцями. У нашому прес-релізі, який випустила наша штаб-квартира у Женеві дуже відкрито йдеться про занепокоєння і шок, який у нас визвала ця ситуація. Але з іншого боку - для того щоб унеможливити повторення такої ситуації у майбутньому, для того щоб врятувати шукачів притулку і біженців, - ми будемо продовжувати працювати з урядом України. Ми налаштовані відкрито і конструктивно до обговорення з урядом, з урядовими структурами того, як уникнути подібних ситуації, і яка допомога потрібна Україні, щоб виконувати власні свої зобов’язання і своє законодавство. Факт припинення нашої співпрацю був би не на користь насамперед нашим потенційним клієнтам, тобто біженцям і шукачам притулку. А ми перш за все турбуємось про цих людей. Факт припинення співпраці з урядом не вирішить ситуації, проблема не зникне. Навпаки, тільки у співпраці, відкритій та конструктивній, єдиний шлях для покращення ситуації, котра склалась тепер.

Власне ситуація яка сталась – брутальне порушення прав людини, і брутальне порушення не тільки Женевської конвенції про статус біженця, але всіх європейських і світових конвенцій, всіх тих міжнародних інструментів, до яких Україна приєдналась. Сказати що нічого не відбулось – сказати неправду. Ми не могли мовчати, ми не могли не відреагувати у такій ситуації. З іншого боку - ми налаштовані на співпрацю. Це не сигнал уряду, це був відкритий виступ . Ми висловили своє незадоволення і занепокоєння щодо тих біженців і шукачів притулку, які нині залишаються в Україні аби їх не спіткала така сама доля. І крім того, така сама ситуація зараз і в Киргизстані, і в Росії, де нині перебувають затримані шукачі притулку з Узбекистану. Ми хотіли, щоб на них звернули увагу.

Щодо України, ми неодноразово наголошували на тих проблемах які існують. Ми постійно наголошуємо, що є проблеми з базовими принципами прав людини: доступ шукачів притулку та біженців до території, доступ до чесного, прозорого та об’єктивного розгляду справи щодо статусу біженця, умови утримання, соціально-економічні права біженців, їх інтеграція в Україні. Є досить багато проблематичних сфер і ми неодноразово про це говорили.

Щодо реакції на нашу заяву, то я бачила тільки коментар голови Державного комітету України у справах національностей та міграції пана Сергія Рудика про те, що Держком офіційно звернувся за роз’ясненням і вимагає пояснення від СБУ чому людям протягом семи днів не дали оскаржити рішення міграційної служби. Але справа не тільки в цьому, а в порушені базових принципів прав людини. Тобто в примусовому висланні людей до країни, де їх чекають тортури і є загроза їхньому життю. Наше керівництво проводить зустріч з урядовими структурами, які б розтлумачили ситуацію.

Не можу коментувати конкретні приклади, тому що все це потрібно перевіряти. Як правило, вся ця інформація торкається різних міністерств. В випадку щодо узбецьких депортантів потрібно ретельно перевірити підстави депортації. Наскільки я розумію, вона була здійснена за рішенням суду в рамках закону України. Але з іншого боку - ми вже маємо негативну реакція, в тому числі з боку ОБСЄ. Такі питання потрібно завжди погоджувати з Міністерством закордонних справ, мені здається, цього не зробили. Тому тільки після детального вивчення ситуації, можна зрозуміти наскільки серйозною є ситуація, і наскільки відповідають дійсності обвинувачення стосовно України. Але повторюю, це може бути зрозуміло тільки після правового вивчення.

Зараз практично м’яч на нашому полі. Очевидно Міністерство закордонних справ буде відповідно реагувати на ці всі заяви і буде давати коментар. Тут йде мова про верховенство права і в тому числі на Україні. Якщо це все робилось в правовому полі - це одна ситуація, якщо з порушеннями законодавства – зовсім інша.

Відверто кажучи, я не знаю аргументації німецької сторони, яка наполягає на тому щоб ЄС негайно припинив співпрацю з Україною в цій галузі. Так чи інакше в будь-якій ситуації потрібно вислухати обидві сторони, як в суді. Тоді зробити остаточний висновок. Я, як представник Парламентської Асамблеї ОБСЄ, також досить принципово ставлюсь до таких понять, як права біженців. І я зі свого боку також проводитиму відповідне розслідування щодо всіх цих питань.

Не думаю, що в глобальному сенсі ці заяви зашкодять нашій співпраці з ЄС. У стосунках завжди бувають певні напруження, певні непорозуміння. Таких у нас з ЄС дуже багато. Сьогодні для нас важливіше дати чітку і конкретну відповідь щодо цієї проблеми. Друге – провести демократичні парламентські вибори. Фокус усього ЄС, всієї спільноти буде зосереджуватись на парламентських виборах в Україні. Від того наскільки вони будуть демократичними, очевидно, і залежатиме - чи будемо ми мати проблеми в Україні з європейцями чи не будемо мати цих проблем.