Звичайно, переговори про створення коаліції помаранчевих в майбутньому парламенті зайшли в тупик не через прем’єрські амбіції Порошенко і Тимошенко. А через те, що сама можливість створення помаранчевої коаліції вже вичерпана і втратила внутрішній сенс. Події останнього часу показали, що Ющенко і Тимошенко представляють надто різні політичні сили, в них занадто різні уявлення про політику, про те навіщо їм потрібна влада, що таке влада тощо. Тому останнім часом Ющенко і НСНУ почали більше зосереджуватись на політичній складовій влади, Тимошенко більше акцентує увагу на економічній складовій владі, навіть не артикулюючи цього вона дає зрозуміти, що саме відштовхується від політичної складової. Також Юлія Тимошенко демонструє більшу кількість популістської риторики і енергії. Це призводить до несприйняття її частиною середовища Ющенка. Слід також врахувати наявність особистої неприязні частини оточення Ющенка і частини оточення Тимошенко один до одного. Тобто усі ці складові в результаті дають підстави говорити, що помаранчева коаліція - це скоріше міф ніж реальність. І навіть, якщо буде підписано якусь угоду до виборів, вона скоріш за все буде розірвана одразу після виборів.

Я думаю, що в жодного із відомих політиків не має шансу стати прем’єром. Оскільки наступний прем’єр буде компромісною фігурую, фігурою, яка має викликати довіру парламентської більшості. До того ж це має бути фігура, яка має втілювати певні економічні принципи, має загострити свою увагу на економічній діяльності, а не на політичних програмах. Час коли прем’єрська посада була політичним майданчиком минув. Зараз це майданчик для розвитку економічних ініціатив. Тому я думаю, що наступний прем’єр буде не політиком, а економістом. Тому зараз важко називати якісь кандидатури. Можливо це буде, скажімо, Арсеній Яценюк, чи знову Юрій Єхануров, хоча навряд чи він знову зможе стати прем’єром, до того ж він уже готує запасний майданчик для політичної діяльності у вигляді партії «Відродження», чи це може бути Віталій Гайдук, чи ще якась компромісна фігура, але навряд чи це буде хтось із відомих політиків. Я думаю, що ні Кінах, ні Мороз, ні Тимошенко, ні Янукович в майбутньому не стануть прем’єрами.

Слова Костенка про причини зриву переговорів у таборі «помаранчевих» абсолютно не відповідають дійсності. Більше того, думаю, що зараз Костенко враховуючи катастрофічну ситуацію з рейтингом свого блоку, намагається зіграти на негативному іміджі Порошенка. Костенко з багатьох причин не хоче критикувати «НУ», тому він вдається до такого простого і примітивного способу, який вже щосили використовує і Тимошенко – культивує образ зла у вигляді Порошенко. Він намагається таким чином дискредитувати з одного боку Тимошенко, з іншого «НУ». Причому, не кривдити блок і його формальних лідерів, намагаючись таким чином заробити собі бали. А насправді такий хід абсолютно нічого йому не принесе.

Стосовно коаліції, то насправді проблема не в амбіціях Порошенка і Тимошенко, хоча у Юлії Володимирівни вони дійсно є. Там інша проблема – падіння рейтингу. Звичайно, майбутнє оранжевої коаліції виключно залежить від позиції Тимошенко: як вона поведеться після виборів, який результат отримає блок Юлії Тимошенко, і особливо, що буде, якщо результат буде не дуже добрим? Відмовиться чи не відмовиться Тимошенко від претензій на прем'єрство, і яку компенсацію за входження в коаліцію вона вимагатиме від своїх партнерів по Майдану?

Що ж до майбутнього прем'єра, то якщо говорити про помаранчеву коаліцію, то сам Порошенко чудово розуміє, що в нинішній ситуації у нього дуже мало шансів претендувати на прем'єрство. Ще й тому, що проти цього категорично виступатиме блок Юлії Тимошенко. Тому, швидше за все, від «Нашої України» висуватиметься кандидатура Юрія Єханурова, при чому в коаліціях різної конфігурації. В тому випадку, якщо Тимошенко жорстко виступатиме проти цього варіанту, доведеться тоді шукати більш нейтральні кандидатури. В цьому випадку шанси зростають у соціалістів, тобто у Мороза. Яценюк теж дуже реальна кандидатура. Вона вже обговорювалася, але це далеко не факт, швидше йде зондування його кандидатури. При пошуках нейтральних кандидатур більше всього шансів у Кінаха та Мороза. Крім того, опрацьовуватимуться варіанти з іншими конфігурантами коаліції. Зокрема, якщо регіони створюватимуть антипомаранчеву коаліцію з Литвином, з комуністами і з блоком Вітренко, у разі проходження останніх до парламенту, тоді, звичайно, номером один на прем'єрство буде Янукович. У випадку, якщо розроблятиметься варіант великої коаліції - за участю регіонів і когось з оранжевих сил, поки натяк такий дали тільки соціалісти, але я не виключаю, що на такий варіант може піти ще або БЮТ, або «НУ», то, швидше за все, також шукатимуть нейтральну кандидатуру. Тобто, однією з умов такої коаліції буде – не висунення на пост прем'єра Януковича.

Та ж сама ситуація і з Ренатом Ахметовим. Є низка символічно неприйнятних кандидатів від Партії Регіонів. Тому шукатимуть нейтральну кандидатуру, наприклад – Азарова. Я не виключаю, що може з'явитися кандидатура у минулому пов'язана з ПР, а зараз цілком лояльна до нової влади – Олег Гайдук. Але Ахметов - навряд чи. По-перше, олігарх, по-друге, для оранжевих це така ж неприйнятна кандидатура, як і Янукович. Для них це буде очевидна символічна поразка на виборах.

Не думаю, що боротьба за прем'єрське крісло між Порошенком і Тимошенко перешкодила переговорам про створення коаліції оранжевих сил в майбутньому парламенті. Причина в іншому. Сторони, які були разом на Майдані, розуміють, що нині їм там робити нічого, перш за все тому, що у них навряд чи буде достатньо голосів, щоб сформувати уряд. А якщо це неможливо, то навіщо тоді потрібна ця коаліція. Відповідно виникає питання: що робити далі? Потрібна коаліція, але й з ким? Якщо коаліція «Регіонів» з «Нашою Україною», то зрозуміло, що Юлія Володимирівна підніме шум про зраду «НУ» інтересів Майдану. Тому «НУ» продовжує вести переговори з Юлією Володимирівною, даючи собі звіт в тому, що ці переговори швидше за все нічим не закінчаться. Та й Юлія Володимирівна уже, думаю, розуміє, що у неї є реальний шанс швидше стати лідером опозиції, ніж увійти до уряду. Є причини, які заважають створенню коаліції «оранжевих» до виборів, і є механізм передвиборчої кампанії, який змушує сторони, які ведуть переговори, демонструвати своє бажання формувати таку коаліцію. Хоча насправді, думаю, такого бажання уже немає.

Питання про прем'єра ще не вирішено. По-перше, все залежить від того, якою коаліція буде за забарвленням. Чи буде це «змішана коаліція», чи «одноколірна», буде вона оранжево-синьою чи синьо-червоною. Залежно від колірної гамми і вирішуватиметься питання - хто очолить урядову коаліцію. А результати об'єднання напряму залежать від виборів. Зараз ситуація патова. Тому говорити про те, якою буде коаліція і хто її очолить, зарано. Хоча, мабуть, деякі конфігурації передбачити можна. Можна собі уявити, що коаліція ПР і «оранжевих» і, можливо, з блоком Литвина або навіть без нього в принципі отримає достатню кількість голосів в парламенті. А в цьому можна не сумніватися, звичайно, якщо сторони схочуть йти на союз. Якщо на нього підуть, то зовсім не обов'язково його повинен очолити лідер партії, яка отримала найбільшу кількість голосів. А більше за решту партій голосів, очевидно, отримає ПР. Ці зовсім не значить, що урядову коаліцію очолить Янукович.

В цьому сенсі цікавим є висловлювання Порошенка. Він сказав, що «нашоукраїнці» не підуть під прем'єра Януковича. Завважте, не на коаліцію з ПР, а тільки не під прем'єра Януковича. Якщо прем'єр-міністр буде нейтральним, це влаштує і одну й другу сторону. Нейтральні політики у нас є. Вони або безпартійні, типу Арсенія Яценюка, хоча він відхрещується і називає себе замолодим для такого поста, або хтось, хто працює в економіці, але незаангажований як політик з якимись особливими ідеологічними устремліннями.

Поки що проблема з прем'єром не вирішена. Але у нас ще для цього дуже багато часу. У нас є не тільки місяць для формування парламентської більшості і ще потім місяць для формування Кабміну на чолі з прем'єром, у нас ще є півтора місяця від виборів до початку сесії. Тобто часу багато, час цей піде на переговори, і тільки під час переговорів із знанням результатів виборів визначиться чітка більшість і майбутній прем'єр.

Безумовно, БЮТ («Батьківщина») – партія однієї особи. На парламентських виборах вона призначена для того, щоб вести Тимошенко в прем'єри, на президентських – в Президенти. Без Юлії Володимирівни під питанням подолання цим політичним утворенням 3%-ного бар'єру, Тимошенко ж може у будь-який момент створити собі нову партію і набрати ті ж 10-15% голосів. Тому факт, що обов'язковою умовою, яку висуває або мовчазно передбачає БЮТ, є прем'єрство Тимошенко. Проте, у Юлії Володимирівни надто мало шансів зайняти відповідальний пост у будь-якому коаліційному уряді, за винятком того, який буде сформовано під диктування БЮТ. За вісім місяців свого прем'єрства в 2005 році Тимошенко показала себе дуже імпульсивною, некерованою, не здатною до компромісу і неадекватною до тих завдань, які стоять перед прем'єром України. Вона налаштувала проти себе політиків і бізнес, що стоїть за політиками. Вона не змогла збільшити свою електоральну підтримку, навпаки – дещо втратила в симпатіях помірно-помаранчевих виборців. Та частина помаранчевого електорату, яка дійсно хотіла не Ющенка, а демократичних змін, побачила в Тимошенко «помаранчеву Вітренко», а за це вони не боролися.

Не в останню чергу штаб Тимошенко звинувачують у тому, що саме ним вирощені псевдо соціологічні контори, які лише вчора виникли, регулярно відзначають швидке зростання рейтингу БЮТ і особисто тимошенківського прем'єрського рейтингу, що не підтверджується іншими дослідженнями, які проводилися визнаними соціологічними центрами, що працюють не перший рік .

Що стосується Порошенка, то він, мабуть, ще більш одіозна фігура, ніж Тимошенко. І ющенківцям не просто невигідно – самогубно вести його в прем'єри. Але Петро Олексійович досить надійно контролює «Нашу Україну» (в усякому разі, коли його хотіли виключити з виборчого списку, він один переміг цілий з'їзд). Тому не виключений варіант, при якому «НУ» на переговорах про коаліцію наполягатиме на кандидатурі Порошенка. В усякому разі, Єхануров достатньо скомпрометований газовою кризою і власною безпорадністю, для того, щоб Порошенко мав пристойний виглядав на його фоні. Проте перед «НУ» виникає та ж проблема, що й перед БЮТ: щоб диктувати свої умови, треба переконливо перемогти на виборах. Самі ж ющенківці в 2002 році переконували електорат, що Віктор Андрійович повинен бути прем'єром, оскільки «НУ» отримала тоді найбільшу фракцію, хоча і не змогла сформувати реальну коаліцію більшості в парламенті.

Тому, я думаю, що кандидатом у прем'єри від «НУ», який дасть партії можливість вести ефективні переговори, найприйнятнішим все ж таки був би Єхануров. Його несамостійність була б тільки на руку, оскільки всім було б зрозуміло, що він представляє не одне придворне угрупування «НУ», а є компромісом всіх частин цього строкатого конгломерату.

Оскільки ПР, очевидно, також не зможе сформувати уряд наодинці, то для неї найприйнятнішою фігурою кандидатом у прем'єри був би Янукович. Тут, багато в чому діють ті ж чинники, що і у випадку з Єхануровим. Янукович вже був прем'єром, причому найбільш економічно успішним за всю історію України. Він був кандидатом у Президенти, який зумів завоювати симпатії мінімум половини виборців країни. Нарешті, він у даний момент представляє більше, ніж навіть об'єднаних донецьких. Зараз це фігура, що втілює компроміс між промисловцями і підприємцями Сходу і Півдня країни, і підтримується населенням цих же регіонів.

Що стосується решти претендентів, то, я думаю, що їх розглядати кандидатами у прем'єри безглуздо, оскільки, напевно, навіть для України було б занадто вручити владу в країні людині, чия політична сила на виборах була підтримана голосами менше ніж 10% виборців.

Я дуже сподіваюся на те, що "оранжеві сили" за підсумками цих виборів, навіть не дивлячись на вживаний ними адмінресурс, виявляться за бортом переговорного процесу з формування урядової коаліції. І таким чином амбіції Порошенка або Тимошенко залишаться незадоволеними.

Але у будь-якому разі, навіть якщо уряд формуватиметься виключно "антиоранжевою коаліцією", це буде довгий і болісний процес, під час якого неминуче зіткнуться амбіції різних політичних лідерів і партій. Нічого в цьому дивного нема, так відбувається в усіх цивілізованих країнах, де одна партія не може сформувати більшість. Оскільки у нас ніхто не набере більше 50%, можете не сумніватися, що при будь-якому результаті партії-лідери претендуватимуть на пост прем'єра і більшість ключових постів, а другі-треті номери коаліції пред'являть свої, не менш амбітні претензії. Причому ніякі передвиборчі переговори не вплинуть на цей процес після 26 березня.
У зв'язку з тим, що підсумком прем’єріади буде компроміс різних партій, фігура прем'єра теж, швидше за все, буде компромісною і не дуже ангажованою. Відповідно ні Тимошенко, ні Порошенко, які люто ненавидять один одного, на цю роль не підійдуть - незалежно від того, які саме сили сформують більшість. Думаю, цілком логічним і цивілізованим виходом буде визнання пріоритетного права партії, яка посіла перше місце на виборах, на пропонування власної кандидатури на пост прем'єра. В усякому разі так робиться в більшості розвинених країн.