Я не аналізував системну роботу ВРУ, але зазначив би, що це перший великий період роботи нового складу, коли структурувалась Верховна Рада і мала б працювати вперше системно з великими повноваженням. Проте продемонструвати нову якість роботи Рада не змогла.

Перехід до парламентсько-президентської республіки не підкріплений якістю ані депутатського корпусу, ані організацією роботи, ані розумінням важливості парламентської демократії, і такої важливої функції як представництво інтересів і контроль. Парламентаризм в Україні не розвивається. Ця сесія визначила на що здатна ця Верховна Рада. Може далі вона буде більш ритмічно працювати, можливо запрацює механізм узгодження проектів ключових законів з Президентом і буде менше вето та більше результату.

Парламент мав би бути захисником демократії, провідником демократичних принципів, проте цього не має. В нас абсолютно не забезпечені права опозиції, вони навіть ігноруються. Переважна більшість депутатського корпусу не розуміє наскільки велика відповідальність на них за суспільно-політичний розвиток цього колективного органу. У великої кількості наших парламентарів не вистачає освіти, сучасної ментальності, європейськості. Цей склад парламенту, маючи надзвичайно великі повноваження, використовує їх дуже вузько, інструментально, насамперед з огляду на групові цілі, а суспільні функції не виконує так, як би це мало бути. Цей парламент що найменше не є мотором подальшої суспільної модернізації, є багато ризиків, що він може взагалі загальмувати цей процес.

Треба набратися терпіння. Сесія ще не закінчилася, щоб вже аналізувати її результати. Сьогодні можуть бути прийняті закони, які не приймалися за весь період існування Верховної Ради. У нас не було закону «Про опозицію».

Думаю, цілком можливо сьогодні його прийняття. Було шість спроб прийняти закон «Про Кабмін». Думаю, цей закон також може сьогодні з'явитися. Я роблю висновки по наполяганню в залі. Якщо це станеться – це буде найсерйознішим результатом діяльності не тільки цієї сесії, але і попередніх.

Мабуть головне досягнення – прийняття законів по вступу до СОТ. Це головний позитив роботи цієї сесії , бо над цими проектами билися декілька років, декілька Кабінетів Міністрів намагалися пронести ці законодавчі акти, але, на жаль, робота не була завершилась. Ця сесія це зуміла зробити. Це важливо, бо це крок вперед для нашої держави, особливо для української економіки.

Якщо говорити про негатив, то це – неприйнятий закон «Про опозицію», не закладені підвалини побудови демократичного суспільства, демократичної держави, як в цивілізованих країнах. Де в парламенті працює дві інституції – більшість і опозиція, котрі мають свої повноваження і можливості працювати та впливати на прийняття рішень, формування політики в державі. Те, що цього поки не сталось говорить про те, що нинішня влада боїться опозиції, боїться контролю за діяльністю влади, і наміри її не зовсім ясні в питаннях побудови демократії в Україні.

Сьогодні не варто говорити про поліпшення чи погіршення роботи між КМ і ВРУ, бо саме більшість формує уряд. Яка може бути співпраця чи не співпраця, це єдина команда, яка повинна працювати в одному напрямку. Співпраця між ними це не результат діяльності уряду чи ВРУ, а наслідок змін до Конституції, які сьогодні діють в Україні.

Я думаю, що друга сесія показала, що створена більшість, тобто антикризова коаліція, може домовлятися з найскладніших питань, вона показала, що вона працює стабільно і ефективно, а партнерство між КМ і ВРУ – міцне. Воно дійсно йде на користь суспільству, чого не можна сказати про партнерство між Президентом і Верховною Радою.

Найголовніше в цій сесії, що за політичних обставин, котрі стались, причому не з волі народу, а з фальшивих домовленостей окремих політичних сил, ми не втратили найголовніше – свободу слова, демократію,

європейського поступу. Ми все одно маємо вільний спосіб роботи преси, ситуація Калашникова не поширилась і не могла поширитись, бо інше тепер суспільство, зараз норми інші, ніж були до 2004 року.

Друге – європейський вибір України залишається незмінним попри усілякі протидії, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Прикладом цього може бути – прийняття законів про вступ України до СОТ, за які голосували всі, за винятком колишніх комуністів, інакше їх не назвеш.

Третє – моральна складова остаточно не покинула наш політикум. Ми прийняли закон про Голодомор.

З огляду на все це є надія, що у такий непростий час роботи в новому політичному форматі Україна буде рухатись далі - шляхом логічного вибору і досягнення національних інтересів, а не навпаки.