Про узурпацію, як про стратегічну небезпеку, підстави говорити звичайно є, але в той час на сьогодні не має єдиного центра, який би міг узурпувати владу. Перш за все нас зараз чекає тривала боротьба за право узурпувати владу, причому якщо навіть, якщо завтра вдасться перетворити Президента, скажімо, у таку собі вірменську королеву, то тоді почнеться запекла боротьба між прем’єр-міністром і спікером парламенту. Поки хтось нарешті досягне такої влади.

Ця боротьба за узурпацію влади загрожує не тільки протистоянням між інститутами влади, а тривалою нестабільністю в державі, тривалою боротьбою, серією антиконституційних кроків, і можливо дійде до серії палацових переворотів, що характерно для ситуації, коли влада перетворюються з інструменту на самоціль.

Такий термін, як «узурпація влади», коректно застосовувати в таких ситуаціях, коли захоплення влади відбувається на не правовій основі і не правовими методами. В цьому випадку йдеться про регулювання діяльності найвищих органів державної влади – КМ України. Тому говорити про узурпацію влади не цілком коректно.

Інша річ, що прийняття закону «Про кабінет міністрів» в редакції, запропонованій урядом, звичайно, істотно змінює баланс повноважень і вплив на сферу виконавчої на користь КМ. Тобто - суттєво скорочується вплив Президента і суттєво збільшується вплив Кабінету міністрів. В якійсь мірі це логічно, оскільки уряд і є найвищим органом виконавчої влади. Якщо у Президента є претензії з приводу окремої статі КМ, а вони дійсно можуть бути, особливо в тих випадках, де йдеться про подачу кандидатури прем'єр-міністра, і особливо за поданням кандидатур міністра закордонних справ і оборони. Там дійсно є невизначена двозначність, там убачаються хоча б формальні суперечності з нормами Конституції. Президент дійсно може оскаржити ці статті в Конституційному Суді, про що він вже заявив.

Давайте не забувати, що питання про ухвалення цього закону було одним з ключових питань демократичного порядку денного в Україні. Закон «Про Кабмін», його ветування вісім разів, якраз і зберігало можливість діяти в неправовій сфері, як для Президента, так і для уряду. Тому переведення цих відносин у правову сферу, якраз і є демократичним рішенням проблеми і тут не можна говорити про узурпацію влади.

Немає підстав говорити про узурпацію влади. Бо є парламент зі своїми функціями, є Кабмін зі своїми функціями, є Президент зі своїми. Кожен хай виконує те, що йому належить за Конституцією. Ніякої узурпації не має, і не може бути. Якщо він вважає за узурпацією те, що йому водять 15 днів на подання кандидатур прем’єра від імені коаліції, а від себе - міністра оборони і закордонних справ, то це виглядає смішно. Просто в разі якщо він за 15 днів цього не робить, це має право зробити коаліція. Друге – він лише подає кандидатуру прем’єра, а ВРУ або - призначає, або - ні її. А президент всюди розповідає, що це він призначає. Не можна читати Конституцію, а бачити Бог-зна що. Президент подає кандидатуру прем’єра, а призначає – ВРУ. Хочеться іншого, то хай хочеться, це нікому не заборонено. Можна на Місяць хотіти полетіти.

Якщо замість людей владу захоплять тигри, тоді можна буде говорити про узурпацію. Нинішня ситуація не підходить під цей термін. Страшилки ми вже чули різні, вже пора їх перестати боятись.

Мені дивно, що Президент зрозумів це тільки сьогодні, і тільки в Донецьку, куди він дивився раніше – мені не зрозуміло. Про що він думав, коли підписував Універсал з Партією Регіонів, коли він підписував Меморандум з ПР, коли він розколював команду помаранчевих, звільняв Тимошенко з посади прем’єра і подавав кандидатуру Януковича на цю посаду, коли йому радили розпустити ВРУ, бо там відбулась зрада волевиявлення виборців ? Тоді і почалась узурпація влади. Протягом останнього року у нього одне за одним забирали повноваження, а він навіть не здатний був на це адекватно реагувати. Тільки з прийняттям закону про КМ він здається зрозумів, що сталось.

Президент своєю бездіяльністю створив для себе такі умови, коли практично маючи колосальні повноваження, наш глава держави ними не користується. А інша команда – настирна, нахабна бореться за ці повноваження, бореться за владу, і почала робити це не сьогодні. Ще на президентських виборах усі були свідками якими методами користується ця команда. Я був керівником штабу Віктора Ющенко в Донецьку, я добре бачив як ця команда рветься до влади, переступаючи через все і через всіх, і мені здається так само легко вона переступить і через Президента. Тому треба було за цей час щось робити, зміцнювати владу, створювати ефективні інституції в державі, побороти корупцію, посадити в тюрми бандитів тощо. На жаль, нічого крім гарних слів, не зроблено. А влада не може бути нічиєю, її обов’язково рано чи пізно хтось підбере. Сьогодні дуже активно в цьому напрямку працює Партія Регіонів.

Якщо судити за логікою Президента, то він побоюється Конституції, гарантом якої він має бути, а також свого народу, якщо він не хоче виконувати рішення про проведення референдуму з НАТО, порушуючи чинне законодавство. Все, що відбуватися в парламенті, відбувається відповідно до нині діючої політичної реформи, Конституції і законодавства. Інша річ, що це все не подобається Президенту, він би не хотів втрачати владу. Більше того, опитування показують, що рівень підтримки не перевищує 6-7%. Це говорить про те, що суспільство якраз підтримує ці зміни. Досить довго Україна жила в системі хаосу і прийшов період, коли потрібно наводити лад, і потрібно займатися не розборками між гілками влади, а працювати над економічними питаннями, на конкретну людину, що і намагається робити антикризова коаліція.

Всі повноваження, які сьогодні переходять до уряду, сформованого антикризовою коаліцією, вони обумовлені діючою Конституцією. Ні про яку узурпацію не може йтися, я б порадив тим радникам, які пишуть виступи Президенту і дають поради, більше заглядати в Конституцію, і багато питань буде знято.