По-перше, ця інформація не підтверджена. По-друге, насамперед потрібно з’ясувати, в якій ролі Рудьковський міг займатись цими питаннями: як міністр, як політик, як приватна особа. Особисто я загрозу національній безпеці в його діях не бачу. Все залежить від того, в якому статусі Рудьковський здійснював ці дії. Якщо в статусі міністра, то це мало б бути узгоджено , як мінімум, з політикою Кабінету міністрів. Проте навіть в цьому разі національній безпеці це не загрожує. Наші опозиціонери теж зустрічаються з політиками інших держав, то навряд чи цих політиків звинувачує у себе на Батьківщині в загрозі національній політиці. Більше того наших опозиціонерів часто приймають на офіційному рівні, і це не загрожує двостороннім відносинам між державами. Бо опозиція така сама державна інституція, як і влада.

На мій погляд, це свідчить про внутрішню боротьбу в Кабінеті міністрів за вплив, за посади, за контроль того чи іншого напрямку.

Я не сумніваюся в тому, що приїзд туркменських опозиціонерів став приводом для службового розслідування не тільки в Кабінеті міністрів. Але в мене є серйозні сумніви в тому, що формулювання цього розслідування звучить як "загроза національній безпеці". Самі подумайте, хіба при таких звинуваченнях обмежилися б службовим розслідуванням?

Наскільки я розібрався в ситуації навколо цієї більш ніж дивної появи туркменських маргіналів в Києві і галасу навколо неї, проблема полягає не стільки в Рудьковському, скільки в самій системі сповіщення і координації різних державних служб. І основні претензії повинні пред'являтися не Міністерству транспорту, а МЗС, через який оформлялися візи, всі офіційні документи, пов'язані з цим візитом. В черговий раз дії урядовців Міністерства закордонних справ України продемонстрували, що в цьому відомстві з часів приходу туди Бориса Тарасюка панує справжній бардак. Навіть, якщо міністр транспорту робив якісь дзвінки з проханням посприяти в приїзді туркмен, саме МЗС мав дати оцінку наслідку видачі віз людям, які офіційно перебувають у розшуку, політичним біженцям. А згідно з Мінською конвенцією 1993 року, українські правоохоронці повинні були негайно затримати гостей і почати судові процедури по передачі їх до Туркменії.

Отже серйозні службові порушення були допущені на рівні МЗС, СБУ, МВС, але ніяк не міністра транспорту, чия вина може полягати лише в тому, що він не повідомив своє керівництво про контакти з туркменами. Ці дії, максимум, можуть спричинити за собою моральне стягнення на зразок доган або осуду. А ось дії низки урядовців МЗС, включаючи його вище керівництво, потрібно вивчити на предмет наміру. Якщо маса порушень, яким був обставлений процес видачі віз туркменам, була викликана бардаком у структурах зовнішньополітичного відомства України, то декількох його представників, включаючи послів і керівників консульського департаменту, можуть позбавитися посад. Якщо ж в цьому буде знайдений намір з метою загострення відносин між Україною і Туркменією, то тут вже, звичайно, службовими розслідуваннями і дисциплінарними санкціями обмежуватися не можна.

Свого часу, коли ці люди були в Україні, Рудьковський просив, щоб я їх пройняв, але я не захотів їх приймати з цілком зрозумілих причин, тому що реального впливу ці люди там не мають, а влазити в якісь скандальні ситуації нам було ні до чого.

Відносно шкоди національній небезпеці, то все це дуже відносні речі. Ми ж не можемо закритися від опозиції інших країн. Ми коли були в опозиції, то вільно спілкувались з російськими, польськими, американськими політиками і нічиєї безпеки це не підривало. В даному випадку, я думаю, що і тепер про підрив національної безпеки не йдеться. Тут є речі державної етики: про що йшла мова, на якому рівні, які були домовленості, тощо. Проте зрозуміло про що можна домовитись з людьми, які не мають влади? Відносно серйозних і бізнесових інтересів не могло бути і мови. Тому що опозиція таких речей не вирішує. І навіть, якби вона прийшла до влади, що дуже сумнівно, наперед вона нічого б не обіцяла. Йшлося про суто моральну підтримку, а це вже інша річ. І хто, і як до цього ставиться, також вже інша річ. Від імені уряду може виступати тільки прем’єр-міністр, від імені парламенту спікер, а всі інші думки – приватні думки конкретних людей. Тому ця буря в склянці води штучно піднята і перші публікації носили замовний характер, але то вже інша справа - хто з ким зводить рахунки.

Прем'єр сказав, що він не знає про таке розслідування. Тому важко коментувати цю ситуацію.

Cтосовно дій Рудьковського, то Мороз сказав, що дійсно туркменська опозиція була запрошена Рудьковським, і він мав право це робити.

Особисто я думаю, що Рудьковський, перш ніж це зробити, повинен був тричі подумати. Як міністр, він не повинен був цього робити, хоча як політик - має на це право. Рудьковский-міністр мав перебороти Рудьковского-політика, він мав бути в стороні від таких неоднозначних політичних процесів в іншій державі. Тим паче, що ми від неї енергетично залежимо. Я від таких кроків на його місці б утримався, але оскільки вони були зроблені, то я пояснюю або навіть виправдовую це тим, що вони були зроблені на початку його міністерської кар'єри. Він був недосвідчений в державних справах і, думаю, надалі не допускатиме подібних помилок.

Ми не можемо обговорювати чутки. Ми ж не знаємо, чи є розпорядження прем'єр-міністра про відкриття службового розслідування щодо участі Рудьковського в організації приїзду туркменської опозиції. Україні не варто сьогодні втручатися ні в придністровську, ні в туркменську опозицію, тим більше в грузинську або ура-патріотичну московську. Україна настільки вразлива, що вона не може грати в такі ігри.

Можна зрозуміти Рудьковського. Він з дитинства цікавився нафтою і газом, завжди хотів бути дуже багатим і звичайно опозиціонери розповіли йому про те, що як тільки вони прийдуть до влади, то вони замінять керівництво «РосУкргаз» на Рудьковського. Тобто щирість його бажання зрозуміла. Але ті неприємності, які зазнав прем'єр-міністр від керівників Туркменії, перевищує той плюс спілкування, який хотів зробити Рудьковський. З другого боку - ми вільна країна, і якщо до нас приїжджають різні представники опозиції, то я не бачу в цьому нічого поганого. Інше питання, що в підтримці опозиції не повинні брати участі різні офіційні особи. Опозиція повинна зустрічатися з опозицією, або інтелектуалами, з яких не великі політичні вимоги.

Мотиви у Рудьковського могли бути. Він любить газ і нафту, а зараз полюбив транспорт, чом би йому не зробити хід раніше всіх і не зустрітися з людьми, які у разі приходу до влади могли б переписати газові договори і зробити його відповідальним з української сторони. Все це правильно, але якби не було серйозних політичних ризиків. Але думатимемо, що у Рудьковського були не ці мотиви, а спрацювало гостре демократичне відчуття підтримки будь-якої опозиції. І він з таким би завзяттям займався забезпеченням прав опозиції будь-якої африканської або латиноамериканської опозиції.