Думаю, що плюсів ющенківського правління два: по-перше, те, що фактично Ющенко вже не Президент, а одна лише назва, по-друге, що завдяки бездарному правлінню Віктора Андрійовича помер політичний оранжизм.

Мінусів значно більше. Президент і його команда, скомпрометувавши ідею популістської демократії (охлократії), яку проголошували на «майдані», зараз намагаються скомпрометувати ідею парламентської демократії. Враховуючи відсутність у значної частини українських громадян поваги до процедури і наявність у них бажання за будь-яку ціну продавити свою позицію (свідченням чому і став «майдан»), заперечення ефективності парламентської республіки, чим, останнім часом тільки і займається Ющенко зі своїми придворними, ставить під загрозу руйнування саму державність, а спроби саботувати роботу парламенту і Кабміну загрожують кризою керованості, яка, до речі, була характерна для всього періоду помаранчевого правління (2005 – початок 2006 року).

Далі, самим своїм існуванням, виступами, зверненнями до народу і іншими публічними кроками, Ющенко підриває авторитет не тільки інституту президентства, але і влади взагалі. Будь-якому громадянину України, який спостерігає за президентськими судомами і слухає просторові міркування про роль вишиванок у збільшенні надоїв меду в Трипільській культурі, важко не повірити Володимиру Леніну, який стверджував, що будь-яка куховарка може управляти державою. Ющенко за два роки переконав народ у тому, що на самому верху ієрархічної піраміди придатний той же рівень інтелекту, достатньо тих же знань, що і в колгоспній бухгалтерії. Ющенко відкинув країну, в значенні політичного розвитку на століття назад, нижче, ніж найбільш недорозвинені держави Африки. Якщо в останніх, державне управління будується за принципом трайбалізму (на перше місце висуваються інтереси племені лідера країни і його членів), то в Україні, останніми роками, з легкої руки Ющенка, легалізовано принцип сімейності (політика проводиться на користь сім'ї Президента і вузької групи її родичів і близьких друзів).

Ющенко посилено переконує народ, що можна бути демократом і не поважати ні Конституцію рідної країни, ні волю її народу. Достатньо пригадати позицію Президента щодо «голодомору», НАТО, реабілітації колабораціоністів. З висловлювань Ющенка прямо витікало, що демократом є не той, хто готовий реалізувати відносно цих проблем позицію більшості населення або шукати компроміс, а тільки той, хто готовий відстоювати особисту позицію Віктора Андрійовича.

Фактично Україні пощастило, що в 2004 році, коли парламент під тиском погодився легалізувати держпереворот (через «третій тур» виборів, що проводився за особливими умовами), до Ющенка паровозиком причепили політреформу, яка забезпечила прихід до влади в країні в 2006 році здорових сил. В осоружному випадку, маючи кучмовські повноваження, на весь період своєї каденції, Ющенко за три-чотири роки знищив би Україну як державу і навіть не помітив би цього.

До плюсів президентства Ющенко я би відніс: свободу слова, демократизацію суспільства і громадського життя, лібералізацію економічних відносин, збереження рівня підтримки державою найбільш незахищених верств населення – пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, а також допомога при народжені дитини.

А до мінусів – дестабілізація відносин між вищими органами влади, викликане поспішним прийняттям у 2004 року змін до Конституції України, подальша стагнація судової системи, третє – відсутність у національно-демократичної частини українського політикуму почуття відповідальності за довіру, яку вони отримали з боку суспільства під час президентських виборів.

Як плюсів, так і мінусів за цих два роки вистачало.

До плюсів можна віднести те, що владу народ може обирати. Її не призначають, як раніше. До 2004 року на питання : чи вірите, що президентом буде той за кого проголосує народ? – ствердну відповідь дало тільки 18% населення. В 2005 році таких було 80%. За Ющенка був зруйнований стереотип у ставленні до влади.

Другим плюсом можна назвати свободу слова. Зрозуміло, що за умов коли більшість ЗМІ приватні, абсолютної свободи слова не може бути, проте такої цензури, яка була в останні роки правління Кучми, уже не має.

Ще одним досягненням я б назвав проведення економічних реформ. Була змінена суттєво політика, особливо в частині повернення ПДВ, що використовувалась командою Януковича-Азарова в боротьбі з неугодними.

Була суттєво підвищена лібералізація економічної діяльності, що дало хороший результат у 2006 році. Економіка почала оживати.

Якщо говорити про ще один важливий напрямок – євро інтеграцію, то тут теж було зроблено багато позитивів. При Кучмі існував стереотип, що Україна це не перспективна європейська держава, тому що тут відтворена адміністративна система управління, а не демократична.

Щодо негативів. То перше це те, що не відбулось реформування влади, про яке так багато говорили. Конституційні зміни були зроблені аби збалансувати повноваження уряду, парламенту і президентської влади. Далі Президент Ющенко у перші місяці діяльності повинен був ці зміни трансформувати в закони «Про кабінет міністрів», «Про Президента», «Про прокуратуру», «Про судоустрій» тощо. Десять, як мінімум законів, на основі цих змін потрібно було внести у ВРУ. На їх основі Президент міг би ефективно діяти, при начебто обмежених повноваженнях. А нині КМ через закон «Про кабінет міністрів» забрав у Президента ті повноваження, які йому делегувала Конституція. Це повинен був зробити Президент і не зробив, це була найбільша його помилка у реформуванні системи владі.

Крім того, Президент мав би сприяти об’єднанню національно-демократичних сил, які фактично привели його до влади. Він цього не зробив. Так звана ліберальна партія – НСНУ - проект Безсмертного, а не політична сила, яка працювала з Ющенко. Це друга велика помилка. Треба було робити правоцентиську партію на основі об’єднання УНП, Народного Руху і всіх інших правих партій. Це друга колосальна помилка, яка фактично привела до поразки на виборах 2006 року.

Третє - це те, що не були виконані обіцянки Майдану, особливо в плані наведення правового порядку. Ті, хто фальшував вибори, ті, хто порушував законність, повинні були відповісти. Натомість нова політична команда , яка фактично є злодійською, говорить про боротьбу з корупціонерами. Тоді виникає питання : хто ж судді?

Загалом позитивних тенденцій було багато, проте вони тьмяніють на фоні немалої кількості промахів.

Оцінювати президентство Ющенка важко. Ніхто загалом не може нині дати адекватну оцінку цьому періоду по тій простій причині, що ми зараз в ньому живемо. Це ще не історія. Оцінку можна давати епохам. Хоча тенденції за цих два роки проявились.

Багатьом здавалось, що одним ударом можна буде розв’язати багато вузлів, вирішити масу проблем. Проте так не буває. Ми ще не здобували модель держави. Нинішня політична структура держави – це одяг, який тріщить по всіх швах.

Я не хочу оцінювати Президента. Бо коли критикуєш, то автоматично уявляєш себе на місці цієї людини. Мені це важко зробити. Я напевно зробив ще більше помилок на цій посаді.

Загалом потрібно підтримувати той конструктив? який напрацьований, а не інтенсивно шукати недоліки.

До плюсів президентства Ющенко можна віднести поглиблення демократизації в країні, завершення протистояння між Сходом і Заходом, закінчення «помаранчевої» революції.

Мінусів, звичайно, більше. Насамперед, це не виправдання сподівань як в середині держави, так і за її межами, погіршення іміджу України на зовнішньо політичній арені. Постійні конфлікти і протистояння між гілками влади.

Колись про Югославію казали, що це «самий веселий бардак соцтабору», тепер це можна сказати про Україну.

Напевно, найбільший плюс двох років правління Президента Ющенка, те, що він усвідомив безперспективність помаранчевої влади і вніс кандидатуру Віктора Федоровича Януковича на прем'єрський пост.

А мінус – прихід самої помаранчевої команди до влади, і її нездатність навести лад в країні.

Я, як довірена особа кандидата в президенти Віктора Януковича, на зустрічі з виборцями не раз говорив про нездатність, як помаранчевої влади, так і Віктора Андрійовича Ющенка вирішувати важливі питання. Я говорив, що не можна його обирати, оскільки він чудова людина, але не підготовлений до роботи як президент країни. На жаль, все виправдалося навіть більшою мірою, ніж думалось.