Президент видає бажане за дійсне. Поки в Україні не буде нормальної системи влади, сепаратистські тенденції будуть залишатись завжди.

Крім того, зовнішньополітичний курс політичної сили, котра підтримує Президента, також не сприяє злагоді в суспільстві.

Насправді, як підказує міжнародний досвід, сепаратизм - це така хвороба, яка, вщухаючи, може спалахувати знов, іноді виникаючи в найнесподіваніший час і в найнесподіванішому місці, були б передумови. В Україні вони є. Часто таке явище як сепаратизм прив'язують до такого місця як Крим, але потенційно теоретично вони можуть виникнути в інших регіонах, де є компактне проживання національних меншин. Це, наприклад, і Буковина, і Закарпаття. Слава богу, зараз там спокійно, але хто знає, що буде далі.

В політиці, як і в житті в цілому, ніколи не можна говорити «ніколи». Якщо оцінювати ситуацію за останніх два роки, то, на превеликий жаль, в тому ж Криму ситуація загострилася, і справа не тільки в боротьбі за землю і конфліктах, пов'язаних з перебування Чорноморського флоту, але й в тому, що півострів знову став нестабільним. Він явно або опосередковано в опозиції до центральної влади.

Кучмі свого часу знадобилося декілька років для того, що замирити Крим і подолати сепаратистські тенденції, які були сильно виражені в середині 90-х років. На жаль, в 2005-2006 роках сепаратистські настрої в Криму відродилися, вони поки що не є загрозливими для української держави, але те, що подібні настрої відродилися, це сумний факт.

В питанні сепаратизму відбувається дуже складна динаміка. Хоча є підстави погодитись з Президентом, при тому, що прояви сепаратизму існують. В той же час вони не є активними і не мають тієї руйнівної сили, котра була вірогідна під час президентських виборів 2004 року. Тоді сепаратизм використовувався, аби мобілізувати електорат, як контраргумент проти «помаранчего» загально громадянського руху. Далі ці методи використовувались як спроба відсторонитись від центральної влади, котра, на думку тих, хто програв, потрапила не в ті руки. Сьогодні вже інша сила при владі і, на відміну від тодішніх своїх сепаратистських позицій, нині демонструє певні прояви патріотизму. В цьому є суто прагматичний розрахунок - своя держава, свої ресурси, свій суверенітет. Та й Росія перестала в цю гру бавитись, вона. З іншого боку - діють більш масштабні процеси. Росія , як і раніше робить ставку на певне послаблення України, в тому числі через поглиблення відмінностей між регіонами регіонах ( це добре видно на прикладі Криму), проте вже не будує планів розколу держави. Тобто, це уже не раціонально. Якщо Росія вже відмовляється годувати Білорусь, то, звичайно, не буде великого настрою годувати якісь частини України.

Якщо раніше були відцентрові сили в Україні, то вони мали ностальгічні, по-перше, а , по-друге, суто соціальне-економічні підґрунтя. То ж дійсно є стабілізуючі тенденції , але до гармонії у відносинах між регіонами, ще далеко. Скоріше Президент позначає якісь наміри, а не реальні речі.

Хоча перспектива ризики зберігається. Сам час працює на те, щоб утверджувались нові реалії. За даними соціологічних опитувань збільшується кількість тих, хто відчуває себе українцем, тих, хто готовий пишатись країною, і самоіндефікує себе як українець. Число таких людей росте, в тому числі на Сході та Півдні України. Серед людей є розуміння того, що все змінилось і нудьгувати за старим не раціонально, потрібно будувати щось нове. Врешті запрацювали реальні механізми: вибори стали дійсно виборами, поліпшилась ситуація в ЗМІ. Тобто часові процеси працюють на зміцнення. Але Україна залишається країною без консенсусу щодо принципових питань розвитку.

Я вважаю, що Ющенко продовжує жити в ілюзорному світі, і зовсім не уявляє, які настрої і тенденції в країні. Кроки, які застосовують прихильники Ющенка: утиск російської мови, заяви про можливу перспективу прирівнювання ветеранів ОУН-УПА до ветеранів ВВВ, підкинута тема з так званого Голодомору – тільки розколює Україну на окремі частини. Більш того, загравання з крайніми радикальними силами в Криму, яким потурають націоналістичні сили і Президент Ющенко, також показують, наскільки там розжарюється градус суспільного протистояння. Тому я думаю, що на сьогоднішній день Президент не володіє реальною інформацією, і звичайно не може робити відповідних заяв і висновків щодо ситуації в країні.

Я думаю, на сьогоднішній день перспектива розколу України досить серйозна.

Я би не був такий категоричний в тому, що у нас не має сепаратизму. Є багато зовнішніх факторів, котрі сприяють протилежному. Скажімо, Росія робить все, щоб Крим тримати в напрузі. Вона намагається в активних точках навіть контролювати етнічний склад населення, заселяючи території своїми військовими. Тому говорити, що всі сепаратистські настрої подолані, завчасно.

Бажання Президента дуже добре. Проте потрібно більш активно працювати, щоб бажане стало дійсним.