Я думаю, що підстав для виступів комуністів достатньо, тому що має місце безперервний конфлікт між президентською і парламентською владою. Більше того, причиною цього конфлікту є подання про необхідність балансу між двома гілками влади. Сама ідея такого балансу помилкова. В світі небагато парламентсько-президентських республік. З них самі відомі – Франція, в якійсь мірі Португалія, Фінляндія і Польща. Але у Франції це підтримується певною демократичною традицією, а у нас такої традиції немає. Тому замість балансу буде безкінечна війна. Тобто в країні буде двовладдя. Двовладдя заважає нормальній роботі уряду, нормальному політичному і економічному життю країни. Тому від нього треба позбавлятися. Треба зсовуватися у бік парламентської республіки.

Партія регіонів навряд чи буде зараз цю тему афішувати, тому що їй треба жити з Президентом до 2009 року, і особливі конфлікти уряду не потрібні. Комуністи виступають, звичайно ж, представляючи інтереси всіх сил урядової коаліції. Більше того, цю ідею може підтримати і Юлія Володимирівна, у випадку, якщо вона програє президентські вибори і орієнтуватиметься на парламентські. Отже ця ідея може бути популярна, але, звичайно, не в такому крайньому вигляді, як про це говорять комуністи. Президент нам потрібен. Так само як потрібен Глава держави в будь-якій іншій демократичній країні. Питання у функціях цього Президента, в тому, чи треба його обирати всенародно, чи повинен він мати дуже багато прав. По суті питання зводиться до того, чи потрібен в країні баланс сил між Президентом і парламентом.

Я переконаний, що такого балансу немає в більшості європейських країн, і він не потрібен. Ну який баланс у Президента і канцлера Німеччини? Очевидно, що канцлер має набагато більше повноважень. Разом з тим глава держави потрібен, і він повинен мати дуже серйозні повноваження з питань стосовно загрози національної безпеки і прав людини. Ось така роль глави держави дуже важлива, так само як і роль головнокомандувача Збройними силами. Ми знаємо приклад, коли король Іспанії врятував демократію, саме втрутившись у потрібний момент, коли під час путчу відправив війська до казарм. А в решту часу він практично не втручається в політичне життя.

Президент в Україні повинен мати чітко прописані повноваження, що стосуються питань безпеки прав людини і, можливо, найпринциповіших питань зовнішньої політики. Тут йому необхідно надати право вето, і це право вето має бути обмежене тільки цими питаннями, а не будь-яким законом, який приймається в парламенті, як сьогодні. І ось в такій формі президентство потрібне Україні.

А хто обиратиме Президента? Це питання завтрашнього дня, коли ми завершимо політичну реформу і реформу місцевого самоврядування. На мій погляд, самий відповідний варіант обрання президента – це німецький. В Німеччині президента обирають на спільних зборах депутатів бундестагу і такого ж числа делегатів, обраних земельними парламентами згідно з принципами пропорційності. Таке можна зробити і у нас, щоб цим займалася не тільки центральна влада, але і представники місцевої влади. Іншими словами, зовсім не обов'язково його обирати напряму. Це цілком можна зробити через народних представників.

Навіть там, де є канцлер, все одно є Президент. Це таке своєрідне сито хоча б моральної заборони. А комуністам потрібно повернути Радянський Союз. У Радянському Союзі Президента не було, був генеральний секретар. Якщо замінити Президента генеральним секретарем, то, може, в цьому є сенс. Гадаю, що це популізм. Не думаю, що це серйозно з погляду розуміння організації системи влади.

Є політики двох типів. Політик, який намагається приборкати народну хвилю, як хвилю, підняту незадоволенням, і повернути її в русло конструктиву. І є політик, який сідає на цю хвилю. Він нічого не робить, а вона його виносить на якусь політичну висоту. В другому випадку це безвідповідальна політика. Комуністи давно це демонструють. Вони чудово розуміють, що таке Україна, які у неї інтереси. Але ностальгія, яку вони експлуатують, це і є та хвиля, яка нічого конструктивного не несе. Натомість, щоб спробувати повернути світоглядну позицію від ностальгічних ілюзій, жалю до того, що життя йде і щодня воно змушує тебе думати, вони сідають на хвилю цього популізму і вкотре в'їжджають до парламенту.

Я думаю, що комуністи не зможуть набрати необхідної кількості голосів для реалізації свого наміру. Швидше за все, можливо рух у напрямі ліквідації всенародно обраного Президента і обрання його парламентом, що є в європейській практиці і в інших країнах світу. Це більш можлива теоретична перспектива, але я думаю, що вона зараз не актуальна.

Теоретично ліквідація інституту Президента, звичайно, можлива. В Україні теоретично можливо все. У нас завжди все вирішує випадок, а не політична логіка, раціональний аналіз і прогнозування ситуації. Але сьогодні для ліквідації цього інституту отримати триста голосів в парламенті з урахуванням політичної мети, планів і стратегій основних політичних сил неможливо. В цьому випадку заява комуністів – це блеф, це тиск на Президента, я б сказав, комуністичний PR. Це PR не відрізняється особливою вигадкою і новизною.

В Україні в умовах істотної невизначеності і майже паритетного розкладу сил не можливо отримати триста голосів в цьому парламенті. Це якщо говорити про парламентське рішення. Визначаючим у цьому має бути суспільство, а не позиція комуністів, що має 3,5% підтримки. Це нонсенс, це нав'язування своєї думки всьому суспільству. Комуністи не можуть ігнорувати те, що приблизно дві третини населення проти ліквідації інституту Президента. Це є вирішальним чинником. Комуністам потрібно збільшити свій політичний ресурс з 3,5 до як мінімум 30%. Теоретично це можливо. Звичайно, можна фантазувати. Але практично комуністи мають шанси взагалі опинитися в парламенті на наступних виборах 50 на 50. Сьогодні – це вимираюча політична сила, що не користується критичною масою підтримки. Вони в цьому випадку представляють дуже вузьку, вузькопартійну думку. Вона не має шансів на реалізацію.

Я абсолютно підтримую цю ідею не з політичних, а з прагматичних принципів. Річ у тім, що за 15 років інститут Президента довів свою повну неефективність в Україні. За його допомогою не було вирішене жодна з найважливіших завдань, які стоять перед країною. Більше того, ми бачили сильну людину біля керма, такого, як Кучма. До чого це привело? Ми всі знаємо. Ми бачимо слабу людину біля керма, яка є зараз. В жодному з випадків цей інститут користі країні не приніс. А витрати на його утримання величезні. Більше того, він призводить до того, що відбуваються постійні конфлікти між прем'єр-міністром і Президентом. До слова кажучи, вони були завжди, тобто він апріорі викликає конфліктні ситуації в країні. Все-таки за 15 років ми повинні стати розумнішими.

Я вважаю, що наша фракція поступила абсолютно правильно, розробивши нову Конституцію, в якій немає цього поста.

Якщо пан Ющенко діятиме так, як останнім часом, ймовірність того, що за цей проект можуть проголосувати триста депутатів, дуже очевидна і реальна.

Нині ліквідація інституту Президента неможлива. У комуністів завжди була ця позиція, нічого іншого від них чекати не можна. Вони в цьому плані, як наша церква, вони догмати. Наразі ситуації їх ідея не може втілитися в життя, це практично неможливо.

Ми навіть у трикутнику домовитися не можемо, хоча трикутник вважається найстійкішою конструкцією. За наявності тільки двох основ – Верховної Ради і Кабміну, я думаю, домовитися ще складніше.