Ця угода між гадюкою і їжаком. Вони не мають абсолютно нічого спільного, тому що у них немає мотивації для об'єднання. Всі хочуть бути лідерами, а там зібралися такі, що кожний себе бачить тільки першим.

У них була мотивація для об'єднання після парламентських виборів. Але сварки за посади і особливо особисті амбіції Тимошенко все це розвалили. Мені здається, це хід Тимошенко для того, щоб показати людям, що «Наша Україна» вже в БЮТ, а потім просто знищити «Нашу Україну» і перетягти до себе голоси, які сьогодні симпатизують «НУ».

Я думаю, що в «Нашій Україні» відбувається зрада окремими людьми позицій. Я знаю, що більшість з них це розуміє, і вони на ці кроки не йдуть. Але окремим, напевно, Юлія Володимирівна пообіцяла місце в своєму списку. І, напевно, вони йдуть на те.

Це схоже на те, що колись робив Вінський з нашою партією. Намагався «покласти» під БЮТ. Цього ми не допустили. Тепер те ж саме, на мій погляд, відбувається.

Я думаю, важливим є те, що Президент і частина «Нашої України» усвідомлюють, що їх політичні перспективи, їх ресурси і можливості сьогодні нічого не варті без угоди, без союзу з Блоком Юлії Тимошенко, яка є лідером політичних симпатій. Згідно з деякими опитуваннями сьогодні персональний рейтинг Юлії Тимошенко вищий, ніж у Віктора Януковича.

Другий момент – підписання Універсалу як гарантії певних зобов'язань, які затверджувалися Ющенком і антикризовою коаліцією на початку вересня, не має ніякого сенсу. Він був лише інструментом приходу до влади Партії регіонів. Це було політичною помилкою.

Третій момент полягає в тому, що сьогодні не зважати на Блок Юлії Тимошенко при тій значній підтримці з боку суспільства і визнанні його як серйозної політичної сили не можуть ні президентська сторона, ні сторона, яку представляє Партія регіонів.

Інакше кажучи, в цій угоді є певна політична логіка. Ця угода надзвичайно вигідна для «Нашої України» з погляду політичної кон'юнктури. Врешті-решт, ця угода гарантує певні ресурси Президенту, зокрема, йдеться про конституційне право накладати вето на ті законопроекти, які обмежують його конституційні повноваження. Тобто раціональний розрахунок і здоровий прагматизм з боку частини «Нашої України», як мені здається, були тими основними мотивами, які привели до підписання угоди про спільну опозиційну діяльність.

Я не бачу тут нічого екстраординарного, незвичайного. Здоровий прагматизм і раціональний розрахунок – це антипод політичного суїциду. На мій погляд, діяльність попереднього президентського оточення, яка привела до затвердження тих чи інших рішень, якраз іншим терміном, ніж політичний суїцид, було важко охарактеризувати

Ну і, нарешті, ще один важливий мотив – це можливість дострокових парламентських виборів. Частина «Нашої України» і Президент вибирають їх для себе як стратегію і як найближчу політичну мету. Це співпадає з позицією Блоку Юлії Тимошенко, яка обґрунтовувала необхідність дострокових виборів ще під час так званого круглого столу, організованого Віктором Ющенком на початку серпня 2006 року. Це також є істотним мотивом, який не можна не помічати у висловах, в діях багатьох нашоукраїнців. Йдеться як про формальних лідерів цього блоку і партії – пана Балоги і пана Кириленка як глави фракції, - так і про багатьох рядових і не тільки нашоукраїнців, особливо в регіонах. Практично півроку після підписання цього Універсалу нашоукраїнці центральних і західних регіонів вимагали від свого керівництва дій, направлених на координації спільної опозиційної діяльності з Блоком Юлії Тимошенко. БЮТ з першого дня після створення антикризової коаліції декларував ідею спільної опозиційної діяльності, і заявляв, що двері всі відчинені.

З погляду перспектив демократії, насамперед, передбачається створення демократичного конкурентного середовища і неможливість монополізації політичного і економічного простору якоюсь однією політичною силою. Якраз в цьому значенні це корисно для перспектив демократії в Україні.

В Україні дуже часто все закінчується випадком. Причому часто те, що здається випадком, є серйозним результатом дій певних тенденцій, визначених закономірностей, які не помічаються експертами. Найяскравіший приклад з сучасної політичної історії України – помаранчева революція. Її практично ніхто не передбачав і ніхто не враховував у своїх політичних силах і планах 2004 року.

Випадковим з погляду більшості експертів, спостерігачів, політологів, закордонних і українських, після виборів 2006 року було виникнення парламентської більшості за участю комуністів. Йшлося про інші комбінації. Я можу назвати ще багато таких речей, які роблять українську політику великою мірою непередбачуваною.

Непередбачуваність – це в певному форматі і в певних умовах елемент демократії. Передбачуваність може бути тільки при тоталітарних режимах. Передбаченими були вибори Лукашенка як президента. Передбаченими були останні вибори Путіна в Росії. Передбаченими були останні вибори спадкоємця Туркменбаши в Туркменістані. Авторитаризм характеризується передбачуваністю з погляду того, що циркуляція або зміна еліт не відбувається.

Коли все відбувається абсолютно передбачено, то взагалі відпадає необхідність висловлювати свою політичну волю основному носію влади, тобто народу. І тоді він виконує лише роль статиста. В цьому контексті говорити про абсолютну передбачуваність тих чи інших політичних угод і політичних домовленостей важко. У нашому випадку йдеться про те, що частина депутатів Блоку «Наша Україна», починаючи з першим номером (це Юрій Єхануров), які не входять в партію Народний Союз «Наша Україна», але які стали депутатами завдяки персональному рейтингу Віктора Ющенка як почесного глави «Нашої України», сьогодні, як і раніше, налаштовані на нездійсненний, як з'ясувалося, проект створення широкої коаліції. Або, можливо, на своє персональне входження в антикризову коаліцію.

Як вчинить фракція в цьому значенні? Певні вислови в мас-медіа я вже прочитав, зокрема, Юрія Єханурова про небажаність дострокових виборів. А він був одним з ідеологів широкої коаліції, як з'ясувалося, непродуктивної ідеї, яка не знайшла реалізації. Мені здається, це якийсь дивний самообман, якісь романтичні ілюзії і надії, які ще є у частини «Нашої України».

Цілей у БЮТ і «Нашої України» досить багато, аж до позачергових виборів. Я думаю, що єдина мета, яку вони повинні ставити – це розвиток країни. Якщо вони собі ставитимуть так мету, то разом з антикризовою коаліцією вони цієї мети можуть досягти.

А те, що їх підходи вже різні, можна зрозуміти з вчорашнього виступу Юлії Володимирівни Тимошенко на «Інтері», де було сказано, що вони підуть двома різними колонами у разі дострокових виборів. Це говорить про те, що не все так просто серед союзників. Розбіжності вже є, і сам текст документа й досі не опублікований. У засобах масової інформації є дані про те, що він налічує чи сто сторінок, чи більше. Я знаю, що звичайно в житті, якщо люди про щось домовилися, то їм особливо якісь ємкі документи не потрібні.

У зв'язку з цим не зрозуміла роль того ж Юрія Луценка з його «Народною самообороною». Він є представником не парламентської партії, а громадського руху, але цікавить і його місце в цій конфігурації, враховуючи те, що він активізувався останнім часом.

Варто пам'ятати про те, що це не перша подібна угода між БЮТ і «Нашою Україною». Жодна з попередніх угод не витримала випробування часом. Рано чи пізно вони розпадалися. Все це пояснюється досить просто. І у БЮТ, і у «Нашої України» періодично виникає ситуативна єдність тактичних інтересів. А ось стратегічно вони все-таки виступають в ролі конкурентів. У них один і той же електоральний майданчик, вони борються приблизно за одні і ті ж групи виборців. Тому, навіть враховуючи недавні заяви Тимошенко після підписання угоди про те, що вони йтимуть на вибори не в конкурентному режимі, не борючись один з одним, показовий сигнал вже прозвучав. Адже до підписання угоди активно говорилося про те, що йдеться про формування єдиного списку. Тобто об'єднання аж до створення єдиного списку. Луценко навіть зробив заяву на цю тему: натякнув, що непогано б і його включити в цей список. Але Юлія Володимирівна вслід за заявою низки впливових фігур зі своєї фракції фактично розставила крапки над «i». На вибори вони підуть окремо. І це якраз підтвердження того, що є стратегічна розбіжність інтересів.

Зараз ця тактична єдність в боротьбі проти антикризової коаліції і уряду Януковича. А ось наскільки довготривалою вона виявиться, залежатиме від того, чи вдасться досягти задекларованої мети. Йдеться про відміну конституційної реформи, про просування нового проекту Конституції і дострокові парламентські вибори. Судячи з окремих заяв Тимошенко й інших активних фігур БЮТ і «Нашої України», навіть у цих питаннях повної єдності думок немає. Немає чіткої стратегії. Що чому має передувати? Який алгоритм дій буде? Що раніше – дострокові вибори, а потім Конституція, чи навпаки?

Схоже, йдеться швидше про те, щоб дати позитивний сигнал виборцям «помаранчевого табору», які переважно підтримують ідею об'єднання опозиційних сил. Але і тут є проблема. А як бути з іншими? З тим же Луценком, з «Порою», з націонал-демократами, з «Правицею Костенка» і тому подібне. Тут теж буде непроста проблема.

Ну і головна тема – це так звані дострокові парламентські вибори. На сьогодні прямих правових і політичних передумов і підстав для проведення таких виборів немає. І якщо ці вибори в найближчі два-три місяці не будуть хоча б заявлені, не виникне для них хоча б правових передумов, думаю, що нинішній союз зіткнеться з серйозними випробуваннями. І та ж Юлія Володимирівна Тимошенко, напевно, спробує використати вже апробовану схему. Домовлятиметься з представниками парламентської коаліції про реалізацію вигідних їй законодавчих ініціатив. Я не виключаю, що можуть бути домовленості і по опозиційному законопроекту 3207-1.

Нинішній союз – ця єдність і боротьба протилежностей. Зараз акцент робиться на єдності, але боротьба практично неминуча.

Наша партія ухвалила таке рішення, тому ми будемо його виконувати. Це на першому місці. Чи буде цей союз довготривалим? Залежить від того, наскільки вистачить відповідальності його учасників, його лідерів.

Я вважаю цей союз зараз украй необхідним. А як зможуть керівники протриматися – побачимо. Потрібно працювати, а не робити прогнози.