Зрозуміло, що Євросоюзу не до України, і не до Туреччини, до речі. Але, принаймні, прозвучала заява пані Меркель про те, що необхідно якомога швидше влаштовувати вільну торгівлю. Це дуже здорово, тому що в режимі вільної торгівлі перспективи України, вмонтовані в політичні структури ЄС, набагато вищі. Тому нам треба всіляко підтримувати і квапити рішення про угоду щодо вільної торгівлі.

Роздуми пані Меркель про те, що у Євросоюзу повинен бути якийсь час, щоб «перетравити» інтеграцію нових членів і потім вже далі думати про своє розширення – це певний сигнал для України, щоб бути більш наполегливою і послідовною в роботі на всіх фронтах щодо інтеграції в ЄС.

Річ у тому, що, як правило, лідери провідних країн-учасниць ЄС, озвучуючи свої підходи, також проводять певну розвідку щодо наших намірів.

Я не відношуся до тих експертів, які говорять, що після заяви Меркель потрібно «охолонути» в своїх намірах вступити до ЄС. Я думаю, навпаки, це сигнал, щоб ми були більш наполегливими.

Це абсолютно логічна позиція з погляду європейців, тому що Євросоюз проходить глибоку стадію реформування. Він ще не зрозумів, куди, в яку сторону він розвивається. Проте, ми повинні чітко розуміти, що, наприклад, ще шість-сім років тому країни Прибалтики абсолютно не підозрювали про те, що вони вступлять у Євросоюз. П'ять років тому ніхто в Румунії і Болгарії також навіть не підозрював, що вони приєднаються до Європейського Союзу так швидко.

Тому ми всі ці речі не повинні сприймати дуже серйозно, ці заяви окремих європейських посадовців, які дуже завантажені своїми проблемами, щоб вирішувати за Україну її проблеми. Але я хотів би звернути увагу на те, що Україна стартувала у напрямку до Європейського співтовариства в 1991 році з набагато кращих позицій, ніж, скажімо, Румунія, Болгарія, або навіть Польща, Угорщина і Чехія. Але, проте, ми не пройшли цю дорогу так швидко, як ті ж Румунія і Болгарія, які вже цього року вступили до ЄС. Це було викликано виключно суб'єктивними чинниками, які були пов'язані з українською владою, з режимом Кучми, який встановився у нас на 11 років.

Тому ми повинні розуміти, що зрушення в правильному напрямі в середовищі української влади радикально здатні прискорити рух України в Європейський Союз. Фактично це буде не ключовою позицією Європи, а внутрішньою позицією України, і демократичність, і відданість української влади ідеям побудови демократичного вільного суспільства в Україні буде набагато більше вирішувати, ніж позиція окремих європейських урядовців.

Україна є європейською державою, відноситься до європейського континенту, до європейського економічного, політичного, культурного простору на сьогодні. Вона має всі права, згідно з діючими документами ЄС, претендувати і добиватися вступу до Європейського Союзу. Виходячи з цієї позиції, нам і треба будувати свої відносини, а не озиратися на якісь заяви урядовців, навіть таких впливових, як пані Меркель.

Пані Меркель не заявила нічого нового. Україна неодноразово чула ці слова від Європейського Союзу в тій чи іншій інтерпретації. Суть була практично та ж. Потрібно почати з того, що у Євросоюзу зараз є ряд внутрішніх проблем, він не готовий прийняти Україну. З іншого боку, Україна не готова стати членом Євросоюзу. Для входження в Євросоюз вимагається адаптувати законодавство, і нам на це необхідно час. Найголовніше, що в Україні немає ще того рівня життя, який би відповідав Європейському Союзу.

Ще в 2004 році Янукович, будучи прем'єром, заявляв, що треба досягти європейських стандартів життя в Україні, і тоді ми відразу потрапимо в Європейський Союз. В Євросоюз вступають країни, які економічно не набагато сильніші, а можливо, за деякими параметрами і слабші за Україну, наприклад, та ж Румунія, Болгарія, - це невеликі країни. Все-таки Україна – велика європейська країна. Вступ такої великої країни до Євросоюзу неминуче принесе якісь зміни, до яких Європейський Союз зараз не готовий.

Ще одне питання, про яке чомусь мало говорять – чи готові зараз українські підприємства до конкуренції в рамках Європейського Союзу. Напевно, не готові. Вступ України до СОТ, безумовно, підніме рівень конкурентоспроможності українських підприємств, тому що вони будуть вимушені працювати в інших умовах. І потім, при вступі до Євросоюзу, вони будуть вже майже повністю адаптовані до умов роботи при відкритому конкурентному ринку.

Ми знаємо, що в Польщі та інших країнах, які недавно вступили в Євросоюз, рівень життя і рівень економічних показників істотно не виріс. Адже економіка Польщі набагато конкурентноздатніша ввід української на світовому ринку.

Напевно, всьому своя черга. Не потрібно чекати якоїсь чарівної палички, яка допоможе завтра там опинитися, і нам буде щастя. Ми повинні зробити щастя тут, тоді ми автоматично потрапимо в Євросоюз.

Це позиція пані Меркель, яка жорстко орієнтована, безперечно, на прагматичність всієї німецької політики. Вона в цьому виділяється особливо. У неї все-таки пріоритетність російської сторони перед українською. Тому нічого дивного тут немає. Хоча це налаштованість старої Європи. Вона відображає цю налаштованість і пояснює це тим, що Україна повинна розібратися зі своїми проблемами, що Україна повинна говорити в один голос, і що Україна повинна демонструвати адекватні цінності і здатність їх гарантувати.

Я нічого нового від неї не почув. Але думаю, що це не є якимсь вердиктом. Без сумніву, Україна повинна проводити потужну дипломатичну роботу: і переговорний процес, і шукати баланс інтересів. Хоча в цілому ЄСовські настрої ослабили українське лобі. Це пов'язано з Італією, з Францією, з Німеччиною. Англія поводиться так само консервативно, як і раніше. Це, швидше за все, результат нашої слабкості, а не якоїсь новації у позиції заходу.

Ми повинні просто демонструвати, що це потрібно Україні і прагнути цього, консолідувати громадськість, затверджувати ті принципи, які дають нам право прагнути в Євросоюз.

Розмови на цю тему вже ненормальні. Вони однобокі: Європа нас повинна прийняти або не прийняти. Будь-які проєвропейські розмови і політичні структури в Україні, на жаль, не направлені на власне реформування. Повинно прийти усвідомлення, що без змін усередині України ніяких європейських перспектив у нас не буде. Нам на це неодноразово натякали, а зараз відвертіше сказали.

Біда в тому, що суть європейських норм, демократії, права, на жаль, не усвідомлює майже ніхто з українських політиків. Навіть ті, кого ми вважаємо найбільшими прихильниками євроінтеграції. Неповагу до закону демонструють у нас як біло-блакитні, так і помаранчеві. Неповагу до Конституції демонструють і ті і ті. Якщо є консенсус усередині України, якщо вони це порушують разом, то це не означає, що цього не видно здалеку.

По суті, всі українські еліти є антиєвропейськими. Всі наші лідери є антиєвропейцями. Незалежно від того, на кого вони формально орієнтуються в зовнішній політиці: на Росію, на Європу чи на Сполучені Штати Америки. Відповідно, іншої реакції бути не могло.

Парламент у нас завжди ухвалює антиконституційні рішення. Депутати постійно голосують всупереч Конституції чужими картками. Причому голосує як влада, так і опозиція. Ловлячи бліх у головах суперників, своїх не помічають.

Потрібно бути більш тверезими і усвідомлювати, що потрібно не просто чекати зміни відношення. Спочатку зміни потрібно провести в самій країні. Починати потрібно з себе.