Я думаю, що насправді єдиної, чіткої позиції в Партії регіонів з цього питання немає. Свідчення тому – постійні дискусії, які висвітлюються в ЗМІ, пов'язані з різними коментарями і заявами цієї партії. Мені здається, що все-таки потрібно розрізняти риторику на виборах і чіткі, добре пропрацювали партійні рішення з таких питань, як мова, економічні реформи, правові реформи, конституційне питання.

Проблема Партії регіонів, на мій погляд, полягає в тому, що у неї не вироблені чіткі програмні позиції з цих питань. Тому ми і стикаємося щотижня з найрізноманітнішими версіями того, як цю проблему вирішувати.

Якщо ж говорити по суті питання, я вважаю, що тема статусу російської мови як другої державної неконструктивна. Це конфліктна тема. Партія регіонів часто звинувачує «помаранчевих» у тому, що вони розколюють суспільство питанням про НАТО. Так от, державний статус російської мови – це теж розкольницька технологія. Абсолютно не державницька позиція.

Інша річ, що є напрями, які дозволять цю проблему вирішити. Серед таких напрямів - варіант «а»: офіційний статус, тобто статус мови, який регламентує її використання окрім випадків державного документообігу. Все-таки статус мови припускає, передусім, діловодство, державна справа як таку і дипломатію. Варіант «б», який мені здається навіть більш перспективним: це розробка статусу російської мови як мови міжнаціонального спілкування і виносить цієї формули, у тому числі для ухвалення як норми у взаємостосунках в пострадянських державах. Російська мова сьогодні є вже не етномовою, а однією з світових мов. Тому потрібно шукати технологію, яка захистить соціальну стабільність в Україні, і разом з тим стане інструментом, який буде вигідний і іншим пострадянським країнам, щоб обеззброїти Росію в спекуляціях з приводу російської мови. Якщо російська мова вважатиметься мовою міжнаціонального спілкування, жодна держава не матиме монопольного права на трактування мовної політики як політики своїх національних інтересів. Ми виб'ємо цю зброю з рук нових націоналістичних течій в Росії.

Думаю, що потрібна одна з цих двох технологій – або офіційний статус, що можна приймати, до речі кажучи, не проводячи референдум. Мені здається, це можна вирішити, посилаючись на позицію Конституції. Або, що ще перспективніше, це лобіювання російської мови, як мови міжнаціонального спілкування. В першому випадку це консервативний варіант. А другий випадок – це суб'єктна гра України. Тому що ця гра - у тому числі і конкурентна гра з Росією. Це боротьба за те, щоб позбавити Росію від монополії на російську мову, яка насправді дійсно є однією з універсальних, як і англійська, як французька, іспанська. Але для цього потрібна сила волі. Значно красивіше бити себе в груди і кричати про державний статус. А ви зіграйте з Росією в новий статус російської мови. Це гостріше буде.

Річ у тім, що ідея російської мови як другої державної закладена в програмі. Питання її реалізації – це вже інше питання. Ми всі чудово розуміємо, що такі речі, як мова, потрібно вносити тільки через зміни в Конституцію.

Думаю, що в нинішній ситуації найближчим часом це буде зробити дуже складно з однієї простої причини. Є договір, підписаний між «Нашою Україною» і БЮТ. Ми ж чудово розуміємо, що в цьому мовному питанні це буде тупикова ситуація. На будь-який закон, прийнятий по цьому напряму, буде однозначне вето, і на цій справі все закінчиться. Думаю, що як програмні заяви вони були і залишаються, але реалізувати їх можна, маючи тільки повну згоду політичних сил України.

Мовне питання ніколи не забувалося. Забути 20-25 відсотків – за різними підрахунками – російськомовного населення просто неможливо. Це, врешті-решт, вже недотримання прав людини. Адже в Конституції сказано, що ми правова демократична держава.

На мою думку – українська мова, безумовно, має бути державною мовою, але оскільки це робиться в Швейцарії, в Швеції, Фінляндії, інших країнах, російській мові також повинен бути визначений статус, тому що ми не можемо ігнорувати четверть населення України.

Я думаю, що внесення змін до Конституції можливе. Почекаємо трошки. Сьогоднішні вояжі Юлії Володимирівни Тимошенко пов'язані ні з чим іншим, як з тим, що вона втрачає ґрунт під ногами, і її врятувати може тільки одне: дострокові вибори. В іншому випадку дійсно багато хто вже вважає, що пора працювати на Україну, а не на посилення конфронтації, і не на розкол України. Я вважаю все це можливим, якщо працюватиме ця Верховна Рада України, такий закон буде прийнятий. І зміни в Конституцію будуть прийняті.

Я просто впевнений в тому, що актуалізація мовних проблем – це один з коротких шляхів для відволікання уваги від економічних, економіко-політичних проблем, які є в суспільстві. Наш політичний досвід в Україні показує, що коли політичні сили не можуть запропонувати ефективного вирішення економічних питань, в таких випадках завжди вдаються до таких питань, які у суспільстві мають далеко не однозначне тлумачення, підхід.

Зрозуміло, що неможливе затвердження російської мови як другої державної. Можна говорити всім тим, хто дійсно щиро піклується про мовні питання в Криму, про удосконалення чинного законодавства щодо реалізації гарантованих Конституцією прав всіх етнічних громад щодо вільного розвитку і використання своєї мови поряд з державною.

Ці заяви Тихонова і Левченка свідчать, що у регіоналів є два крила. Можливо, вони ще не визначилися технологічно, тобто не перетворилися на фракцію, але те, що ідеологічно вони присутні – це факт. Одне крило – прагматичне, зорієнтоване і на співпрацю з Євросоюзом, і на пошук компромісів з іншими політичними силами в Україні. А друге крило – відверто проросійське, яке на цьому етапі готове підтримувати інтереси Росії в Україні. Це торкається і мовного питання, і питання відстоювання економічних інтересів Росії, питання базування Чорноморського флоту, федералізації, вступу в ЄС. Це крило спирається на певні настрої частини громадян сходу і півдня, живиться цими настроями. Відповідно, не можна говорити, що це залежить тільки від жменьки політиків.

Те, що регіонали є в Україні системоутворюючою партією, партією влади, посилює проблему, адже ці ідеї мають нагоду проростати і через органи державної влади. В перспективі це може дати ще один поштовх для внутрішніх конфліктів в Україні.

Цілком очевидно, що утримання України в нестабільному стані є предметом зацікавленості третіх сторін, зокрема, шовіністичних кіл у Кремлі, адже в ослабленому стані, в стані постійної внутрішньої ворожнечі Україна є більш легким об'єктом, якому можна нав'язувати свою економічну і політичну волю.