Пропоновані Президентом Ющенком зміни в Конституцію, несуть у собі потенційну загрозу руйнування системи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову і, як результат, пряму узурпацію влади Президентом.

Прихильники Президента взяли курс на реставрацію президентської республіки шляхом всеукраїнського референдуму. При цьому з їх суперечливих заяв не зовсім ясно, з якою метою пропонується задіяти механізм народного волевиявлення: тільки щоб відмінити політреформу чи ж змінити (повністю або частково) Основний Закон.

Фактично такими діями Ющенко повертає «кучмізм», з яким він так люто боровся, і явно ігнорує вітчизняний досвід, який показує, що всеукраїнський референдум не дуже ефективний спосіб «перекроювання» влади.

Ініціативи Ющенка щодо змін у Конституцію навівають асоціації з подібними ініціативами президента Кучми. Адже саме Кучма тричі намагався змінити Конституцію під „свої інтереси”.

Досить пригадати ініціативу екс-президента Кучми про проведення референдуму за народною ініціативою відповідно до Указу від 15.01.2000 № 65/2000. Тоді своїм рішенням від 27.03.2000 року Конституційний Суд визнав неконституційним питання, що виносилося на референдум, «Згодні Ви з тим, що Конституція України повинна прийматися на всеукраїнському референдумі?» і визнав, що внесення змін до Конституції - це виняткова прерогатива парламенту. При цьому аргументом послужив той факт, що вказане питання «виноситься на референдум без з'ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів правомірність Основного закону України, що може привести до ослаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».

Крім того, Президент Ющенко чудово усвідомлює, що при ініціації референдуму йому доведеться зіткнутися з цілим рядом процедурних проблем. Кваліфікаційний і освітній рівень громадян не завжди відповідає рівню, який дає можливість приймати рішення про реформування системи влади в країні. Голосування за текст нової Конституції є аномальним, адже у громадянина, що голосує на референдумі, можуть бути зауваження, наприклад, до декількох статей Конституції, а закон пропонується ухвалити в цілому. Крім того, виносячи нову Конституцію на референдум, Президент тим самим обходить правовий обов'язок отримати висновок Конституційного суду щодо тексту нової редакції.

Саме тому з'явився колосальний за своїм правовим нігілізмом

законопроект «Про всеукраїнський референдум», ініційований Юрієм Ключковським. Документ пропонує фактично нейтралізувати законодавчу функцію парламенту, тобто приймати той або інший «потрібний» Президентові закон, а тим більше приймати нову Конституцію, безпосередньо на референдумі, який він може ініціювати власним Указом.

Важливо пам'ятати, що Конституція 1996 року стала предметом компромісу політичних сил, які змогли об'єднатися перед загрозою розпуску Верховної Ради. У 2007 - 2008 році недосконалість Основного Закону спровокувало найгостріше протистояння у верхах, яке привело до руйнування і дискредитації всіх владних інститутів і загрожує крахом державного устрою. Саме ця небезпека повинна консолідувати всі політичні сили для вироблення нових правил і закріплення їх у Конституції. Саме ради цього, а так само з метою не допустити

перекосів у бік тієї або іншої гілки влади, Партія Регіонів дала згоду на роботу її представників у складі Національної конституційної комісії.

У країні, де все спокійно, абсолютно нормальним є ухвалення змін до Конституції народом. Але тут дуже важливо для народу дати варіантність вибору. Чи захочуть люди парламентсько-президентську, чи президентсько-парламентську республіку, в якій функції і ролі вони бачать прокуратуру, суддів. Чи хочуть вони обирати суддів, чи хочуть, щоб вони призначалися довічно Верховною Радою. Народу потрібна варіантність. Якщо без варіантів запропонувати вже готовий продукт, це буде ненормально. У разі, якщо народу не пропонується ніякого вибору, це шлях не до демократії, а від демократії.

Практика багатьох країн показує, що Конституцію, яку збираються затверджувати на референдумі, повинні писати люди, незацікавлені в цій Конституції, тобто ті, хто не писатимуть її «під себе». На мій погляд, у нашої конституційної комісії не вистачає того, що Президент, запрошуючи людей в комісію, повинен брати від цих людей зобов'язання, що вони не балотуватимуться на посади, які застерігаються Конституцією, упродовж двох-трьох років. Тоді буде чистота експерименту.

Чинний закон про референдум не дає можливості нормального його проведення. Сьогодні потрібно напрацювати закон України про референдум, ефективний і дієвий, і дати його проголосувати Верховній Раді.

У Конституції чітко і ясно йдеться, з яких питань може проводитися референдум. Рішення Конституційного Суду, на мій погляд, трохи розширило тлумачення цих тем і роз'яснило, що народ України може прийняти Конституцію сам. Ніде, ні в Конституції, ні у рішенні Конституційного Суду не написано, хто пропонує ці норми народу. Чи можна вважати, що народ – це конституційна комісія. Очевидно, з великою натяжкою. Одних юридичних питань виникає тут дуже багато.

Мене турбує те, що у нас зараз немає спокою у суспільстві і ми ще не напрацювали нормальних цивілізованих підходів до референдумів. Нам потрібно спочатку провести референдум, на якому визначити концептуальні положення майбутньої Конституції. Чомусь на це не хочуть йти.

Ідея про те, щоб уже цього літа провести референдум і швидко викинути туди варіант Конституції, непродумана і авантюрна. У ситуації неспокою в суспільстві це може тільки посилити кризу, а не усунути її.

Я негативно ставлюся до можливості ухвалення Конституції на всеукраїнському референдумі. Мені це нагадує часи Кучми, коли він проводив референдум і погрожував Верховній Раді ухваленням Конституції на референдумі, якщо депутати самі її не приймуть. Все повторюється.

Конституція це складний юридичний документ. Для того, щоб за неї голосувати, її потрібно хоч би прочитати. Я думаю, нівелювати настільки парламент, тим більше, коли у ньому демократична більшість, настільки не довіряти парламенту, щоб розповідати про те, що Конституцію буде прийнято на референдумі, неприпустимо.

Очевидно, що це бажання Президента підсилити свої позиції, повернутися до колишньої моделі, до Конституції до реформи. Я думаю, це не той шлях, яким має йти Україна. Ми вже бачили, на що перетворюються персони, які сидять на президентському посту з необмеженими повноваженнями. З іншого боку, ми побачили неефективність змін, які були прийняті у Конституції в 2004 році. Мені здається, потрібно шукати баланс гілок влади, а не підсилювати одну за рахунок іншої. Ми маємо неефективний парламент, з іншого боку, ми ризикуємо отримати нового Кучму, тільки з іншим прізвищем.

Це, скоріш за все, бажання Віктора Ющенка узурпувати владу і підсилити президентську вертикаль. Наскільки мені відомо, всі політичні партії висловили свою думку щодо референдуму. На їхню думку, Конституція має бути прийнята виключно в стінах Верховної Ради. Це висловлювали представники БЮТ, Партії регіонів, комуністи, Блок Литвина. Тому я не думаю, що Ющенку вдасться провести референдум, хоча наміри у нього є. Ми пам'ятаємо, як Кучма провів референдум, але він так і не був визнаний.

Те, що пропонує сьогодні Президент, абсолютно неприйнятне для нашої країни. Фактично, це крок назад, а не вперед. Я думаю, було б правильно, якби Конституцією займалися професіонали, і приймалася вона переважною більшістю політичних партій, представлених у парламенті.

Нової Конституції, я сподіваюся, у нас не буде. Якісь зміни можуть бути внесені, але я не бачу в цьому нічого екстраординарного. Те, що затіяв Президент зі своєю конституційною комісією як прикриття планів з перекроюванню Конституції з тим, щоб створити в Україні суперпрезидентську республіку, настільки очевидно, що навряд чи когось зможе обманути.

Я бачу тут єдину небезпеку в тому, що хтось із основних політичних гравців - чи то Янукович, чи то Тимошенко - вважатимуть, що це зміцнення їм на користь. У такому разі вони можуть підтримати цей фантастичний план Президента. Я вважаю, це буде дуже небезпечно. Бажано покласти край таким речам: або прийти до консенсусу, що президентська посада взагалі не потрібна, або раз і назавжди вирішити, що його повноваження обмежили, і внести до Конституції зміни, які обмежують Президента ще сильніше, ніж політреформа. Наприклад, позбавитися від суперважкого вето Президента. Щоб було не триста голосів, а, припустімо, двісті п'ятдесят. Це необхідно для того, щоб повноваження Президента були обмежені, і ними не можна було скористатися на шкоду національним інтересам України, спроби чого ми зараз спостерігаємо.

Я вважаю, що куди правильніше навчити людей жити за Конституцією, чим міняти її відповідно до політичної ситуації. Є легкі шляхи виходу з кризи, що склалася сьогодні: це ухвалення Конституційним Судом поправок, які були прийняті з порушенням процедури 8 грудня 2004 року. Серед юристів немає суперечки, що це було незаконно.

Нинішні ініціативи Президента я вітаю, але не вітаю механізм ухвалення змін до Конституції через всеукраїнський референдум, тому що в нестабільному суспільстві референдум може зіграти злий жарт, розбалансувати чіткі механізми держави.

Моя ідея полягає в тому, щоб створити конституційну асамблею, куди б увійшли представники всіх верств населення, не включити туди жодного політика, жодного міністра. Таким чином ми б досягли народного волевиявлення, а також забезпечили стабільність, оскільки ця асамблея була б відразу розпущена після ухвалення конституційних норм.

Парадоксальним виглядає те, що нашій країні шістнадцять років, дванадцять років Конституції, а ми вже замахуємося на другу до неї зміну, так і не навчившись жити згідно з Головним законом країни. Іншими словами, суспільний договір, прийнятий у 1996 році, виявився нерезультативним.

Конституція нинішньої редакції чітко називає теми, по яких можна проводити референдум. У 2004 році Конституційний Суд заборонив право на референдум, в 2005 році чомусь вирішив, що народу потрібно дати право на волевиявлення. На одне і теж є дві точки зору. Тут дискусії триватимуть. Не думаю, що шлях затвердження нової редакції Конституції буде простим у контексті нинішньої політичної ситуації. Я думаю, нова Конституція у нас з'явиться тільки в 2010 році, якщо до того часу не відпаде потреба в ній.

Те, що Конституцію потрібно міняти, - це поза всяким сумнівом. Бажано разом з нею і поміняти відсотків вісімдесят політиків, для того щоб не дати хорошу нову машину зіпсованим людям. Але оскільки, з нашим щастям, таке буває дуже рідко, то починати треба хоч би зі змін до Конституції. Навіть якщо зміни не вдасться прийняти цього року, саме обговорення конституційного процесу зробить політиків відповідальнішими і змусить їх мобілізуватися. Все решта їх не стимулює. Навіть страх перед втратою влади вони вважають усього лише дією ворогів.

Я думаю, це непогано, коли країна думає про Конституцію. Наскільки глибоким може бути цей процес, важко сказати. Тільки 5-6% населення країни добре розбирається в політиці. Але їх не можна зробити основою для конституційного процесу. Тому баланс між тими, хто має приймати Конституцію і нести за неї відповідальність, політики або населення, це один із серйозних викликів. Ми з цим ще жодного разу не стикалися.

Правда, у нас є приклад Росії, яка після спалаху громадянської війни у 1993 році легко пішла на ухвалення Конституції, що призвело до абсолютно непередбачуваної появи Путіна. Тому українські політики мають ретельно прорахувати всі плюси і мінуси в можливій легітимізації конституційних положень.