Є частина воїнів радянської армії, які розуміють ситуацію, але верхівка ніколи не піде на примирення з воїнами УПА. Мирити їх і не треба.

Коли проводили примирення в Іспанії, мирилися іспанці, а у нас люди, які продовжують виступати проти УПА, – це окупанти. Примиряти корінних воїнів і окупантів безперспективно.

У кожному селі є пам'ятник на честь воїнів з цього села, які загинули на війні. У своєму селі я провів дослідження і знайшов 25 чоловік, які загинули за самостійну Україну. Це воїни УПА, ті, кого замучили поляки у відомі події, і ті, кого розстріляли німці за зв'язок з УПА. 33 людини померли на фронтах. Минулого року я поставив поруч з пам'ятником цим воїнам, новий пам'ятник 25 воїнам, які віддали життя за самостійну Україну. Ці пам'ятники об'єднали, і священики відслужили над ними панахиду. Мертвих можна примирити.

Колись мій дід повернувся з Канади, з ним була одна людина, колишній КДБіст. Він його запитав: як ви відноситеся до «бендерівців»? Дід відповів, що йому шкода і тих і тих, тому що вони всі були молодими хлопцями.

Заклики Президента правильні, але їх не зрозуміють. Говорити про це потрібно, але безперспективно об'єднувати заклятих ворогів.

Примирення можливе між людьми, які офіційно є воїнами-повстанцями, які діяли по мандату українського уряду. Це підрозділ Бульби Боровця, а не бандити Шухевича, який був на служінні у фашистів. Чим цікавий Бульба Боровець? Це людина, яка отримала мандат українського уряду, який було сформовано в період складання повноважень уряду Грушевського. Цей уряд діяв до 1992 року, коли передавав свої повноваження новообраному Президентові Кравчуку. Бульба Боровець не був задіяний у лиходійствах проти мирного населення і не співпрацював з фашистами.

Примирення також можливе з тими, проти кого не було кримінальних справ, і хто був реабілітований. Всі решта – це бандити. Примирення з ними означає прославляння зради і насильства свого власного народу.

Зараз ми спостерігаємо за зусиллями, які робляться з боку Президента і місцевих органів влади, щоб ветеранів радянської армії і ветеранів УПА посадити за один стіл і примирити.

Так трапилося, що одні пішли в ешелони повстанської армії, інші в радянську армію. Із справжніх фронтовиків радянської армії мало хто залишився в живих, вони склали свої голови на передовій. Більшість тих, хто сьогодні, обчіпляний медалями, ходить на всі паради – це учасники загонів НКВД, які знищували мирне населення, полювали за органами українських повстанців. Між такими людьми примирення неможливе. Це показало останнє святкування 9 травня, коли Президентові варто було тільки пригадати героїчну боротьбу ООН УПА, як послідувало яре шипіння на печерському пагорбі. Спостерігаючи за такою реакцією ветеранів НКВД, думаю, поки це покоління природним шляхом не відійде, ніякого примирення не трапиться. Можливо, до цього і не потрібно прикладати зусиль.

Важливо, щоб українська влада віддала належне воїнам УПА, щоб вони були шановані державою, їм були дані соціальні блага. Також важливо, щоб молодь, внуки колишніх воїнів НКВД нормально відносилися до воїнів УПА і знали історичну правду. Для цього держава і школа повинні прикладати максимум зусиль.

Бродський у своїй поемі «Подання» сказав: «Німець з росіянином ляжуть поруч, наприклад, під Сталінградом». Мені здається, чим далі ми відходитимемо від війни, тим легше вирішуватимуться ця проблема. Час зможе примирити всіх.

Але зараз приміряти воїнів УПА і воїнів Червоної армії неможливо. У кожного з них є свої стереотипи, кожен живе своїм світоглядом, який формувався ще в епоху їх молодості. Я думаю, якщо когось і вдасться примирити, то тільки на індивідуальному рівні, декілька десятків чоловік, але не масово. Зараз потрібно думати про те, щоб розбрати між ветеранами Червоної армії і ветеранами УПА не вилилися в протистояння між їх внуками. Саме на це повинна бути направлена діяльність політиків. Мирити ветеранів – це невдячна справа.

Коли йдеться про примирення двох протиборчих сторін, то тут можна говорити про примирення. Є переможці, є переможені, які підписали акт капітуляції, тут проблем немає, примиритися можна. Що стосується зрадників, то я дуже сумніваюся в тому, що люди готові пробачити зраду.

Насамперед потрібно запитати ветеранів ВВВ, чи готові вони миритися з тими, хто стріляв їм у спину. В мене мурашки біжать по тілу, коли я думаю про те, що радянський солдат доповз на череві до самого Берліна, а йдучи додому, в свою сім'ю, він отримав кулю у спину. Прощати таке неможливо.

Реакція ветеранів на виступ Президента, коли він торкнувся питання ООН-УПА, показала, як вони розцінюють цю ідею.

Примирити воїнів Великої Вітчизняної війни і воїнів УПА можна, але для цього потрібна спільна платформа. Поки що ні з одного, ні з іншого боку такої платформи немає. Доти, доки воїни УПА носитимуть на акції і мітинги портрет Бандери, а ветерани ВВВ – портрет Сталіна, примирення неможливе. Давно пора орієнтуватися на майбутнє, а не на минуле. Необхідно обговорити, проаналізувати цю проблему, а не робити її політичною метою.

Ніколи примирення у світі між ветеранами не означало, що реабілітується Гітлер. Німці не йшли на примирення під прапорами свастики, а ми намагаємося пронести прапори, які у минулому були прапорами розбрату. Потрібно, щоб усі сторони визнали свою провину в тій кривавій історії, яка була. Тільки тоді можливі розмови про примирення.