Тимошенко взяла курс на радикалізацію політичного життя і відмовилася від ідеї простої перемоги на виборах. Вона думала, що їй буде дуже просто розправитися як Ющенком, так і з Януковичем. Зараз вона ставить питання так, щоб на початок виборів залишитися наодинці з Януковичем. Ймовірно, буде створена система потужного тиску на все, що пов'язано з Ющенком, сподіваючись на те, що він піде у відставку. Але це нереально.

Зараз Президент зберігає дивний спокій. Якщо ви помітили, після першої істерики Тимошенко він поїхав до Ізраїлю, що говорить про те, що релігійні і духовні мотиви його цікавлять більше, ніж істерики чергового прем'єра. Тимошенко поводиться нервово. Це не прийнято у нас. Прем'єр-міністри так не поводяться. Навіть коли Янукович брав участь у конфлікті з Ющенком, і справа дійшла до взяття штурмом прокуратури, обидва вони залишалися в коректних особистих відносинах. Тут же йдуть образи особистого характеру, неначе це не прем'єр і Президент, а сімейна пара, яка дістала можливість висловити все, що вона думає. Для України і її престижу це дуже погано.

Якщо Тимошенко почала особисто ображати Ющенка, це означає, що їй потрібна або його неадекватна реакція, або вона сама запропонує свій варіант неадекватної реакції з погляду загальної ситуації в країні. Нам точно зараз не потрібні танки на вулицях.

Юлія Тимошенко не була партнером Ющенка, починаючи з 2005 року. Вона просто використовувала його для того, щоб прийти до влади. Коли вона стала прем'єром, то проводила політику окремо від Президента. В результаті вони перегризлися.

І далі ми спостерігаємо загострення в боротьбі і спроби якось привернути до цієї боротьби Партію регіонів. Але ми не заважаємо їм працювати. Тимошенко потрібно виконати свої передвиборні обіцянки, а для цього розпродати Україну і все майно, що залишилося, щоб хоч би рік протриматися.

Потрібно вимітати мітлою як Ющенка, так і Тимошенко. Коли Янукович був при владі, Ющенко жодного разу не нападав на його уряд. Сьогодні ж ми бачимо переділ влади. Думаю, наступні заяви будуть ще жорсткіші.

Я боюся, що ці заяви свідчать про те, що насправді відбувається пошук приводів, а не вказівок на реальну причину. Я ніколи не розділяв і не розділятиму тієї деструктивної політики дрібних щоденних нападок і звинувачень уряду, яку вибрав Секретаріат Президента. Але відповідь, яку сформулював БЮТ, не менш деструктивна. Ця відповідь говорить не про те, що Юлія Володимирівна шукає конструктивні шляхи виходу з ситуації, яка була спровокована іншою стороною, а про те, що вона почала грати в ескалацію конфлікту. До певної міри це безвідповідально, особливо коли наростає інфляція, країна стоїть перед колосальними зовнішніми викликами збільшення цін на газ і багатьма проблемами.

По суті Юлія Володимирівна почала грати в ту гру, яку сформулював Балога. Це шлях у нікуди. Він може привести до знищення інститутів влади в країні, ослаблення української держави і перетворення України в «сіру зону» між Європою і Росією.

Тут два питання. Перший: про яку підтримку може йти мова, якщо Секретаріат дійсно працює проти уряду? Ще в квітні Юлія Володимирівна не відповідала на нападки. Будь-яка ж пропозиція або дія Кабміну тут же коментувалася якщо не Шлапаком, то Балогою або кимось іншим. Причому коментувалося не в конструктивному плані, навпаки мовилося, що все, що не робиться, погано.

Президент сам виступив перед журналістами і сказав, що ніхто не знає главу апарату Верховної Ради, Кабміну, і ви, журналісти, не повинні знати главу Секретаріату. Але це Президент повинен говорити Балозі, а не журналістам.

Друге питання: у Кабміну немає іншого виходу. Для того, щоб кудись йти, потрібно робити кроки. Коли тобі весь час говорять «не можна», це подібно смерті. Якщо БЮТ фактично складається з двох партій, то НУ-НС складається з дев'яти. Двадцять депутатів від «Нашої самооборони» голосують разом з БЮТ. І заява Луценка про те, що він вимагає звільнити Балогу говорить про те, що не вся НУ-НС думає однаково. Якби там усі думали так, як Кріль, вже давно була б створена

Це звичайний для цієї жінки метод роботи – шантаж, стервозність і істеричність. Ми попереджали про те, що нічого хорошого для економіки вона не зробила колись, і тепер тільки шкодить. Мені до лампочки, війна між ними чи не війна.

Не було ніяких сумнівів, що Тимошенко мала плани піти на президентські вибори. Її незграбні маневри по маскуванню не могли нікого обдурити, у тому числі і Ющенка. Те, що було трохи таємним, стало явним.

Цю заяву можна кваліфікувати не інакше, як відкрите оголошення війни і підготовку до формального розриву з Ющенком, який полягатиме в тому, що Тимошенко під тим або іншим приводом піде з уряду і оголосить про те, що вона балотуватиметься в Президенти. По суті Тимошенко вже про це заявила, але трохи в більш завуальованій формі.

Я думаю, Юлія Володимирівна прагнутиме спровокувати обставини якнайскоріше. Головне, що їй потрібно, – це почекати моменту, коли свій відхід можна буде пояснити підступами Банкової і Ющенком. Вона зможе звинуватити їх у тому, що її «прибрали», не давши завершити почате до кінця, і лише цим можна пояснити всі проблеми в економіці країни. Валити все як і раніше на попередній уряд вже не виходить.

Я думаю, Тимошенко вже до осені постарається перейти в офіційну, відкриту опозицію до Президента.

Очевидно, що відношення між Ющенком і Тимошенко більше, ніж конкурентні. Якщо і можна говорити про партнерство, то перед ним потрібно чітко ставити слово «вимушене». Зараз вони не мають технічної можливості вийти з коаліції, але очевидно, що політичні перспективи кожен планує для себе самостійно. Політичні команди вже орієнтуються на двох різних лідерів.

У країні давно проходить передвиборна кампанія, заручниками якої став парламент і все суспільство. Можна говорити про те, що дві команди загралися, а іграшкою в їх руках став парламент. У цій ситуації можна говорити не про необхідність оновлення партнерських відносин, а про втихомирення амбіцій Тимошенко і Ющенка. На кону вже не їх політичні перспективи, а інтереси країни.