Я думаю, Росія нічим не відрізняється від більшості держав, які претендують на роль регіональних лідерів. І все ж таки у Росії немає жодної зовнішньої військової кампанії, вона не розширює свою зовнішню військову присутність. Зараз у РФ йде перебудова армії. Навіть економічні війни, в яких підозрювали Росію, мають зворотну сторону. Це певні зміни правил, які пропонуються партнерами Росії.

Правда те, що РФ властиві імперські інстинкти, але ставити її на перше місце за агресивними діями – це чистої води пропаганда. Часто глобалістські організації, прикриваючись своїм добрим ім'ям, реалізують лобістські замовлення. Що стосується критеріїв, за якими можна визначати агресивність, то головним критерієм повинно бути ведення військових операцій з використанням власного військового контингенту на чужій території.

Поки що немає жорстких дій з боку Росії до України. Є тільки наміри, але тут також потрібно бути справедливим. Росія погрожує, але поки не денонсувала Великий договір з Україною, російське керівництво жорстко виступає щодо кримської проблеми, але поки ніяких дій не зробило.

Що стосується ситуації з Грузією, то вона непроста. Після косовського прецеденту для всіх великих держав «ящик пандори» для регіонів і народів з їхнім правом на самовизначення відкрито. Тут кожна країна виходить зі свого корисливого інтересу, Росія – свого, Грузія – свого. Але в цьому відношенні агресія РФ не сильніша за жорсткість позиції Грузії.

Я думаю, це більше політичне замовлення, ніж політологічні оцінки. З одного боку, потрібно розуміти, що Росія входить у стан національної консолідації, який передбачає проведення політики «економічного егоїзму». Така політика пов'язана з жорстким зовнішньополітичним курсом і прагматичним просуванням своїх національних інтересів на пострадянському просторі. Тому формат, який задає РФ у СНД, характеризується жорстким економічним підходом. Це викликає опір країн, які раніше входили до складу СРСР.

Сьогоднішня політика РФ контрастує з тією, яку вона проводить на цьому ж просторі. З одного боку, Росія говорить про братерство і дружні відносини, вимагає від колишніх радянських республік зважати на свої інтереси, у тому числі й інтереси російськомовного населення. З іншого боку, підвищує ціни на енергоносії і застосовує практику енергетичної дипломатії. Саме це викликає неспокій у пострадянських країн і Європи. Це так само стає підставою для звинувачення Росії у жорстких, агресивних методах захисту своїх інтересів.

Прагматизація та економізація відносин РФ з країнами СНД витікає з нового курсу Росії, який був заснований Путіним і реалізовується зараз Медведєвим.

Я б не надавав великого значення матеріалам, які публікує комбінат з пропаганди США. При цьому Freedom House добре відомий як структура, в якій працюють відставні працівники ЦРУ. Іноді там є якісь адекватні речі, але у цілому це чисто пропагандистська структура. Вона публікує те, що вигідно маленьким колам Сполучених Штатів. Іноді наводяться абсолютно маревні дані.

Я читав матеріали, які вони публікують стосовно Росії. Думаю, такий погляд може існувати, особливо якщо ти зацікавлений у тому, щоб представити РФ як агресивну країну. Але тут «чия б корова мукала». Росія не воює в жодній країні світу, в той час як США воюють зараз щонайменше у двох країнах: Іраку та Афганістані. Тому всі ці розмови просто смішні.

У Росії зараз досить жорстка лінія стосовно деяких країн, наприклад, Грузії. Але я не назвав би це агресивною політикою, це лінія відстоювання своїх інтересів та інтересів своїх союзників.

Зараз ми переходимо у стадію медведєвскої Росії. У РФ починають розігрувати сцену «злого і доброго слідчого». Під кінець свого президентства Путін зробив кілька заяв, які випадали з логіки путінської міжнародної політики. Тепер почалася зовнішня політика самого Медведєва. Вона носить інший характер, миролюбніший. Це видно по візитах нового Президента РФ до Європи. У його переговорах звучать інші нотки. Гра у «поганого і хорошого слідчого» достатньо ефективна.

Що стосується заяв Freedom House, то це недержавна організація. Вона представляє певні структури США. Зараз у Росії спостерігається сплеск негативу щодо Америки. Остання заява Лаврова про те, що відносини між Росією і США були кращі при «залізній завісі» і «холодній» війні, ніж зараз, дуже показові. Але, я думаю, це пік, після якого йтиме пом'якшення.

Що стосується України, то наші відносини з Росією перебувають у стадії глибокого погіршення. Але говорити про те, що вони на піку активності, я б не став. Думаю, скоро можна чекати переходу відносин у спокійніше русло.

Я повністю погоджуюся з таким висновком. Путінська Росія дійсно стала агресивною. Напевно тому, що Путін як вихованець КДБ по-іншому працювати не може. Вона явно посилила свою позицію не тільки щодо України, але і до інших своїх сусідів. Така манера поведінки у Росії є генетичною ще з часів Російської імперії, а потім і Радянського Союзу. РФ наївно сподівається, що така політика налякає сусідні країни, і ті стануть покірнішими. Я думаю, у нинішній ситуації така жорстка позиція РФ тільки переконує нас у тому, що Україна якнайшвидше повинна приєднуватися до НАТО та Європейського Союзу. Ідеї про те, що Україна має зберігати позаблоковий статус, абсолютно неприйнятні, тому що РФ ніколи нам не дасть спокою.

Тому Україна повинна активно працювати над тим, щоб переконати країни НАТО у тім, щоб наприкінці цього року ми отримали ПДЧ. Це єдиний шанс для нашої країни зберегти свою цілісність і незалежність.

У слово «агресивність» кожен вкладає своє поняття. Багато хто помічає агресивнішу атаку збірної РФ у матчі проти команди Голландії, і це вважається плюсом. Якщо порівнювати зовнішню політику Росії початку дев'яностих і нинішню, ми бачимо разючі зміни. Якщо на початку 90-х років РФ погоджувалася на все, що їй пропонував Захід, то зараз вона не може спокійно дивитися, як НАТО розширюється на схід, і поблизу її кордонів з'являється система американських ПРО. Те, що зійшло для Бориса Єльцина, зараз для Медведєва і Путіна не може вважатися прийнятним. У цьому сенсі зовнішня політика Росії стала чіткішою.

Що стосується поняття «агресії» як втручання в політику інших країн, то тут РФ до США ще дуже далеко. В усякому разі, російські літаки не бомблять ні міста Афганістану, ні Іраку і не загрожують запровадженням жорстких економічних санкцій країнам «третього світу». У цьому сенсі російська зовнішня політика набагато менш агресивна, ніж американська, і слава Богу.

У даному питанні іноземці, швидше за все, мають рацію. Це ми можемо бачити у тому числі й у ставленні Росії до України. Ця політика більш агресивна і наступальна. Це обумовлено цілою низкою причин, у тому числі й подоланням внутрішніх суперечностей у Росії, їх консолідацією навколо влади і владної вертикалі. Крім того, Росія отримала могутній фінансовий ресурс у результаті збільшення цін на нафту і на газ. Вона інтенсивно вкладає його в озброєння і зміцнення державної вертикалі влади.

Крім того, РФ бачить неприємні для себе результати. Їй не вдається наздогнати країни Заходу, провести успішну модернізацію і зробити економіку своєї країни конкурентоздатною. Перспективи подолання розриву між Росією і західними країнами не існує. У зв’язку з цим РФ намагається скористатися слушним для неї моментом для того, щоб максимально поставити наближені території у залежність від себе. Зараз Росія або збереже свій вплив, або втратить його назавжди. Саме тому ми бачимо підвищену агресивність з її боку. Це стосується далеко не тільки України, але й усіх сусідніх з РФ країн. Найбільше цю політику відчули найслабкіші сусіди РФ: Грузія, Білорусія, країни Прибалтики. Коли Росія має справу з сильним конкурентом, наприклад, Китаєм або США, такої агресивності немає.