Конституція України – одна з найкращих у Європі. Обов'язок нашого народу, особливо політиків, виконувати цей закон.

Різні розмови про необхідність внесення змін до Конституції мають місце. Життя іде вперед. Конституція – це не священна корова, до якої не можна доторкнутися. Але перед тим, як говорити про зміни, потрібно навчитися виконувати чинну Конституцію. До того ж потрібно вносити тільки найнеобхідніші зміни. Це частина, яка стосується усунення дуалізму влади, визначення на конституційному рівні суперечностей у трикутнику президент-парламент-уряд. Потребує так само змін організація нашого правосуддя і місцевого самоврядування.

Ще раз хочу підкреслити, що йдеться не про нову редакцію Основного Закону і глобальні його зміни, а про окремі зміни.

У грудні 2004 року були внесені зміни до чинної тоді Конституцію. Мені здається, що була допущена поспішність. Вона полягала у тому, що з висновками Конституційного Суду законопроект був повернений до парламенту, після чого депутати не мали права поставити туди навіть зайву кому. Але тоді було внесено 112 різних правок і змін. Були виключені слова, пропозиції, зроблені заміни. У Конституції це неприпустимо. Саме ці зміни розбалансували систему влади в Україні, і вони призводять до постійних конфліктів, які відбуваються між урядом, президентом і парламентом.

Для мене День Конституції – це найбільше державне свято і найбажаніший подарунок.

Я вважаю, що зараз саме той час, який вимагає внесення змін до Основного Закону для завершення процесу, початого у 2004 році. Зупинено на півдорозі ту реформу, яка передбачала надання реальних прав місцевому самоврядуванню в Україні, що було підтримано всіма політичними силами, які були тоді і є сьогодні у парламенті. Це потрібно робити обов'язково, оскільки без цієї реформи не можемо сподіватися на подальший успішний розвиток.

Очевидно, що є необхідність у розв’язанні проблеми щодо дублювання функцій всередині виконавчої влади.

Я не думаю, що у 2008 році вдасться внести такі зміни. Думаю, це можна буде зробити упродовж наступного року.

З 1994 по 1998 рік я очолював Комісію з вивчення політико-правової ситуації у Криму. Я зрозумів, наскільки потрібні нові реалії, закріплені у Конституції. Так само я спостерігав за тим державним переворотом, який стався у 1995 році. Замість того, щоб внести зміни в Основний Закон 300 голосами, вони були внесені 240. У 1995 році, коли вже був чинним Основний Закон, країна пережила антиконституційний переворот, був змінений конституційний устрій.

Саме тому я вважав, що дуже важливо прийняти Конституцію у 1996 році, хоча цього дуже не хотів Леонід Кучма. Мені дороге те, що у Конституції є кілька речей, внесених мною особисто. Це частина 7, стаття 17, де написано, що на території України не допускається розміщення іноземних військових баз. Саме це дає підстави спокійно дивитися у майбутнє, розмовляти на рівних з країнами НАТО і Російською Федерацією. Дорога мені 49 стаття Конституція, де є мої доповнення, які забезпечили те, що існуюча мережа державних комунальних установ охорони здоров'я не може бути скорочена. Це означає, що жодна лікарня не могла бути знищена або продана.

Шкода, що сьогодні немає належної поваги до Конституції, її багато в чому не виконують. Всі чиновники і політики, які говорять про те, що у нас поганий Основний Закон, не мають права перебувати при владі. Вони повинні піти, якщо їх не влаштовує та Конституція, за якою вони були обрані.

Звичайно, реформування Конституції важливе. З часом воно буде необхідне, але повинне відбуватися у доброзичливій, спокійній обстановці. Коли немає політичного консенсусу, краще не приймати змін до Конституції.

З вуст Віктора Ющенка заклики до дотримання і поваги Конституції звучать цинічно.

Той безлад, який у нас є, на 99% визначається ігноруванням Основного Закону саме Президентом. Думаю, до президентських виборів так все і залишиться. Я сподіваюся на те, що наступного року будуть внесені зміни до Конституції, але життя може помінятися тільки з новим Главою держави.

Зараз поміняти у Конституції хочуть дві принципові речі. Перше: змінити положення, які регулюють розподіл повноважень між гілками влади, і звільнити судову владу від контролю двох інших. Друге: змінити статус місцевого самоврядування, тобто якщо і зберегти губернаторів, то змінити їхні функції для того, щоб вони не розпоряджалися бюджетом, а на місцях бюджетом у такому разі розпоряджалося місцеве самоврядування.

Для мене цей день асоціюється з днем трауру з прав людини. Влада категорично відмовляється виконувати закон. Досі не прийнято закон про місто Севастополь. Упродовж 17 років 400-тисячне населення управляється за дзвінком із Банкової. Вже останні п'ять років ми не можемо довести до кінця судову реформу. Не виконується право російськомовного населення на свою рідну мову. Не виконуються умови міжнародних договорів між Україною і Росією.

Питання не в Конституції, а в тих людях, які її «згвалтували», розтоптали. Тому участь державних діячів у святкуванні Дня Конституції є лицемірством, обманом і верхом цинізму.

Основний Закон сьогодні не виконується. Тому бажано його виконувати, а не писати новий папірець, який так само ігноруватиметься. Є необхідність модифікувати Конституцію, вносити зміни до окремих її положень. У цілому ж вона нормальна, і міняти її немає необхідності.

Для мене це дійсно свято, тому що я доклав немало фізичних і інтелектуальних сил для того, щоб це свято здійснилося. З дня отримання Україною незалежності я був у конституційному процесі, спочатку як вчений секретар Інституту держави і права при Академії наук України, де працював до 1994 року і виконував доручення Конституційної комісії щодо різного роду консультацій. Уже з 1994 року я став главою Комітету з питань правової політики Верховної Ради, і ми, по суті, були координаторами конституційного процесу в парламенті. Потім я працював у робочій групі Конституційної комісії з десяти чоловік: 5 від Президента, 5 від Верховної Ради. Потім була тимчасова спеціальна комісія. Я був її секретарем і перетворював дискусії на словесні вирази, які потім лягали в остаточний тест Основного Закону. Разом з юридичним управлінням і його керівником Теплюком ми виписували остаточну редакцію Конституції 1996.

Коли це сталося, гора впала з плечей. Я був радий тому, що країна отримала Конституцію, а, значить, і свій паспорт. Але я не підозрював, що це була маленька перемога демократії. У той час Секретаріат Президента вирішив через закони добитися повернення своїх повноважень, які були забрані у них Конституцією. Почалося перетягування каната, яке триває і нині. В результаті за 12 років ми так і не вийшли на стабільність, яка була проголошена Конституцією.

Я думаю, сьогодні не потрібно чіпати Основний Закон, так само як не потрібно було його чіпати у 2004 році. Потрібно просто його виконувати.

Наш Президент робить багато заяв. Наприклад, позавчора він сказав, що Арсеній Яценюк повинен мирити учасників коаліції, а вчора він сам же почав кидати «яблуко розбрату» в більшість, критикуючи окремих її суб'єктів. Тому наш Президент, напевно, на наступні вибори піде під гаслом: «Тому що послідовний».

Ми реально вже більше року живемо без Основного Закону. Після того, як Гарант Конституції 2 квітня минулого року порушив Конституцію, повністю понівечивши її суть, і заявив про те, що дух закону повинен домінувати над буквою закону, у нас Основний Закон фактично недієвий.

Конституцію спробували змінити у 2004 році, але зробили це настільки незграбно і поспішно, що багато її статей просто суперечать одна одній. Тому, я думаю, на сьогоднішній день актуальні два питання. Або ухвалення нової Конституції, або ухвалення депутатами постанови про недійсність голосування 8 грудня 2004 року щодо внесення змін до Основного Закону і про повернення до Конституції зразка 1996 року, яка була, здається, близька до ідеалу.