Юридично можливе ухвалення такого рішення, тому що КС свого часу неконституційно поставив питання про те, що він не може розглядати внесення змін до Конституції. Але питання в тому, чи буде це морально? На той момент, у 2004 році, закони про зміни у Конституцію приймалися з урахуванням того, що в країні могла виникнути громадянська війна. Для запобігання їй були прийняті ці закони. Зокрема, були прийняті рішення про зміну членів ЦВК. Тоді ставилося питання і про звільнення Марини Ставнійчук. Це було комплексне і консенсусне на той час питання. Тільки одна невелика фракція БЮТ у складі 24 чоловік була проти. Всі решта розуміли, що іншого виходу немає.

За цей рік ми побачили колосальне протистояння між гілкою влади, яку ми умовно назвали такою, що «гарантує Конституцію», тобто, президентською, і виконавчою владою. Але з моральної точки зору не потрібно повертатися до цього питання. Ми за цією Конституцією жили, і ми повинні за нею жити надалі. Інакше нам доведеться відкручувати все назад: і третій тур президентських виборів, і стару ЦВК, і багато інших питань.

Депутати можуть звернутися з цього питання до Конституційного Суду, це їхнє право. Я вважаю, що вірогідність розгляду такого звернення і ухвалення щодо ньому позитивного рішення стрімко наближається до нуля.

Якщо визнати реформу 2004 року неконституційною, тоді що робити з двома парламентами і двома урядами, які були обрані за новою Конституцією? Прийняті ними закони теж скасовувати? Це створить правовий хаос у державі і матиме складні наслідки.

Я не вірю в те, що можна скасувати політреформу рішенням КС, хоча я і не схвалюю того, що прийнято в 2004 році. Декларація була хороша, але юридична техніка виконання вкрай погана. Вона не привела Україну до парламентської форми державного устрою, але серйозно розбалансувала систему влади, особливо між Президентом і прем'єром.

Найспокійніший розвиток конституційного процесу для країни такий: всі розуміють, що необхідно виправляти помилки, внесені до Конституції у 2004 році, і завершувати конституційну реформу на рівні місцевого самоврядування і судової системи. Всі розуміють, що навряд чи якійсь політичній силі або політичному лідерові вдасться «підім'яти» Основний Закон під себе. Визріває розуміння, що необхідно шукати компромісне рішення саме в парламенті. Я думаю, вірогідно те, що восени у Верховній Раді буде створено тимчасову спеціальну комісію з розробки змін у Конституцію, основні політсили нададуть своє бачення таких змін. У цій комісії будуть зафіксовані найбільш проблемні моменти, які вимагають змін, і на підставі запропонованих варіантів знайдуть зважене рішення. Воно буде проголосоване у першій половині 2009 року 300 голосами.

Прийнято закон, який не дозволяє повертатися до розгляду цього питання. Якщо депутати звертатимуться до Конституційного Суду для скасування політреформи 2004 року, їм потрібно також звернутися туди з приводу незаконності голосування. Доведеться визнати, що все, що наробив пан Ющенко, є державним злочином. Отже, він незаконно став Президентом і не має ніякого імунітету. Я із задоволенням буду у числі тих, хто притягатиме Ющенка до кримінальної відповідальності.

Конституція чітко визначила методи внесення змін до Основного Закону: три розділи – на референдумі, решта – конституційною більшістю у Верховній Раді. Спроби пана Президента вирішити проблеми своєї влади і себе, любимого, незаконні. Конституційний Суд з цього приводу вже висловився. Венеціанська комісія теж винесла свою ухвалу. Якщо Ющенко говорить про європейський вибір, він зобов'язаний прислухатися до думки Венеціанської комісії. Якщо він демагог, цинік і лицемір, хай не прислухається до КС. Тоді нам буде чітко зрозуміло, що всі його розповіді про європейський вибір – це демагогія і політична імпотенція. Все, що він говорить, він тут же дезавуює.

Позиція пані Ставнійчук не має ніякого відношення до права і носить суто політичний характер. Це дуже небезпечна позиція, оскільки перегляд конституційного порядку, встановленого найвищим законодавчим органом, де-факто може стати причиною політичного і конституційного перевороту. У такому разі Конституційний Суд опиниться у ролі організації, яка встановлює право. Більше того, перегляд реформи 2004 року, яка сьогодні втілилася у вигляді повноважень, діяльності коаліції та уряду, робить напівлегітимною усю правову і управлінську практику цих років. Все, що пов'язане з діяльністю коаліції і уряду, починаючи з 2006 року, коли набули чинності основні положення цієї реформи, виявиться підданим правовому сумніву.

Це також відкриє дорогу тотальному правовому нігілізму. У відповідь на спробу скасувати політреформу радикальні опоненти пана Ющенка поставлять під сумнів голосування Верховної Ради за акт про незаконність, рішення, пов'язані з декларацією про суверенітет. Можна зайти дуже далеко, переглядаючи правові акти, які стали частиною політичної історії.

Панове консультанти, які опонують Росії у територіальних питаннях, повинні спочатку думати, а потім заявляти про перегляд положень, пов'язаних зі зміною конституційного порядку в Україні.

Мені здається, що скасування конституційної реформи 2004 року може мати вибухонебезпечні політичні наслідки. Такі звернення і спроби скасувати реформу є політичною авантюрою. Голосування за зміни до Конституції проходили у пакеті, і скасування цього рішення може ставити під сумнів легітимність інших рішень, у тому числі й формування нового складу ЦВК, проведення третього туру виборів Президента.

Це може також стати приводом для поглиблення протистояння на даному етапі. У Верховній Раді знайдеться конституційна більшість народних депутатів, які протестуватимуть проти такого способу проведення конституційної реформи, при якому не вносяться зміни, а скасовується реформа 2004 року. Я думаю, що у жодної фракції немає інтересу звертатися з цього приводу до КС, окрім НУ-НС. Очевидно, що для такого звернення потрібен сигнал із Банкової. Такий процес скасування реформи негативно вплине на політичний імідж Президента Ющенка.

Зараз з'являється багато маячних ідей. Я так зрозумів, що це чергова ідея скасувати політреформу 2004 року і повернути Президентові всі повноваження, щоб не було коаліції, і Глава країни міг на свій розсуд управляти парламентом. Але є істотна обставина: це питання вже знайшло своє рішення у Конституційному Суді. Свого часу ми були прихильниками того, що зміни 2004 року були внесені незаконно, більше 110 правок було прийнято вже після висновків Конституційного Суду. Парламент не мав права приймати правки, не повернувши їх для ще одного розгляду у КС. Більше 100 народних депутатів зверталися з цього приводу до Конституційного Суду, і він відмовив у продовженні розгляду цього питання. Звертатися з цим же питанням вдруге немає жодних підстав.

Я думаю, конституційний процес в Україні буде почато тільки після виборів нового Президента. Він зможе консолідувати і Верховну Раду, і суспільство. Будуть внесені зміни до Конституції, які слугуватимуть інтересам громадян.

Сьогодні важко сподіватися на те, що конституційний процес буде модернізуватися за участю Конституційного Суду. Це дуже складна схема навіть для розвинених західних країн. У нас же це просто частина інтриги. Основний процес пішов за формою презентації суспільству різних конституційних проектів різними політичними силами як спроби нав'язати своє бачення майбутнього усієї країни. Використовується це так само, як спосіб популяризації своєї політсили. Якщо ви помітили, Партія регіонів робить наголос на позаблоковому статусі і на другій державній мові, що свідчить про те, що вона серйозно побоюється подальшої експансії БЮТ на схід України. Я думаю, що поява цих норм у Конституції від Партії регіонів якоюсь мірою нейтралізує спроби Юлії Тимошенко зайти з «чорного» входу на східну Україну (з боку Кремля).

Конституційна реформа – це частина політичної гри, і лише потім - спроба дати серйозний конституційний дизайн для країни. Хотілося б, щоб ці політичні сили взаємодіяли одна з одною для того, щоб ми отримали компромісний, прийнятний політичний консенсус. Просто перемога проекту Конституції Секретаріату, Партії регіонів, БЮТ або КПУ нічого хорошого не принесе. Скрізь потрібно домовлятися, брати кращі сюжети, більш-менш чітко представлені у тієї чи іншої політичної сили.