Я абсолютно згоден з рішенням ПА ОБСЄ. Голодомор в Україні – це не просто факт, це злочин сталінського режиму, але в той же час це не геноцид. Намір цього злочину направлений не тільки проти українського селянства, але проти селян як таких. У результаті цього Голодомору постраждали всі хліборобні райони Радянського союзу, за винятком центральної чорноземної області, де тоді був непоганий урожай. У решта всіх районів була масова загибель. Це стосувалося в основному тих місць, де вирощували хліб, який йшов на експорт. З іншого боку, постраждали тваринницькі райони, перш за все Казахстан. Смертність серед казахів на душу населення була вища, ніж серед українців. Розглядати цей злочин як Геноцид, означає грішити проти істини. Насправді це результат насильницької колективізації.

У той час у 1932-1933 роках по Радянському союзу загинуло близько семи мільйонів чоловік. З них приблизно половина – в Україні. Це ніяк не пов'язано з етнічним походженням людей. Це була війна Сталіна проти селянства і його прагнення підпорядкувати селянську країну жорсткому режиму, зробити її абсолютно слухняною. Тому, я думаю, рішення ПА ОБСЄ абсолютно справедливе.

Резолюція про Голодомор в Україні 1932-1933 років була стовідсотково прийнята в редакції, запропонованій українською стороною. Не дивлячись на серйозний опір російської делегації, який було підтримано деякими країнами з різних причин, резолюція була прийнята саме в тому вигляді, який запропонувала українська делегація, зокрема, її автор Олег Білорус.

Вона формулюється як «Голодомор 1932-1933 років в Україні». Проти такого формулювання виступала російська делегація, були дебати. Росіяни хотіли прибрати з резолюції ту частину, в якій мовилося про те, що сталінський режим порушив право на життя, внаслідок чого загинули мільйони українців. Хотіли також зняти пункт, де ОБСЄ говорить про необхідність вшанувати пам'ять українців, які загинули через Голодомор. Усе це вдалося відстояти.

Резолюція ОБСЄ звертається в ООН і ЮНЕСКО з проханням засудити Голодомор в Україні 32-33-х років. Важливо те, що там не розвивається поняття Голодомор так, як це пропонує Росія: масовий голод, який повинен нівелювати сталінський злочин, що трапився на території України. Також ОБСЄ звертається до парламентів усіх країн з проханням прийняти відповідні акти.

Хочу підкреслити, що українська сторона питання засудження Голодомору ставить як питання засудження тоталітарного злочину.

Коли проходив саміт НАТО в Бухаресті дві країни заблокували приєднання України до ПДЧ. Так і в цьому випадку, хтось заблокував визнання Голодомору в Україні Геноцидом. Якщо Парламентська Асамблея пішла на поводу у Російської Федерації, це говорить про те, що російський чинник продовжує грати важливу роль у політиці Західної Європи.

Я вважаю, що Голодомор був розрахований на знищення основ української нації, щоб залякати українців на дуже довгий термін. Це і було зроблено, боїмося по цей день.

Ми доводили факт Геноциду всьому світу. Парламенти багатьох країн визнали Геноцид в Україні. Ми не повинні зупинятися і ухвалювати рішення ПА ОБСЄ як остаточне. Дійсно, в Україні був Геноцид, ми повинні це відстоювати.

Це рішення говорить про те, що в Асамблеї є розсудливі люди, не схильні до політичної кон'юнктури. У нас тема геноциду піднімається з однією метою: для того, щоб зробити ворогами українців і росіян. Світовій громадськості намагалися нав'язати цю думку, витрачалися величезні кошти з державного бюджету для поїздок по різних країнах, агітацій. Це все робилося для того, щоб Україна швидше кинулася в обійми НАТО і США.

Геноцид – це насильницьке знищення однієї нації іншою. Голодомор торкнувся більшості радянського народу, однаковою мірою українців, росіян, білорусів, грузин. Можна говорити, що це був Геноцид системи влади над усіма національностями, але не геноцид росіян над українцями.

Якщо хтось намагається вести маревну дискусію, давайте подивимося, хто тоді стояв на чолі держави? На чолі був Сталін, грузин за національністю. На чолі репресивної машини стояв Берія, також грузин. Виходить, це був Геноцид грузин над українським народом. Сталінське керівництво вийшло з ленінського уряду, в якому були тільки два росіяни, решта – євреї. Чи означає це, що це був геноцид росіян над українцями?

У голоді в Україні була винна система, але не сама Росія.

Програшем України є наявність таких лідерів, які намагаються побудувати на історичній трагедії свою політику і отримати додаткові голоси. Те, що ОБСЄ визнала, що в Україні був голод, не дивно. Жодна розсудлива людина цього не заперечує. Інша справа, яким чином розставляються акценти в цій трагедії. Ющенко намагається побудувати на Геноциді свою піар-політику. У цьому сенсі він зазнав поразку.

Факт є фактом. Людей, які загинули внаслідок цієї трагедії потрібно вшановувати і згадувати. Якщо робити акцент на неіснуючому Геноциді, це приведе до розколу українського суспільства. «Педалюючи» тему Геноциду, Ющенко і його прихильники хочуть піти від відповідальності за сучасний Голодомор, який є в Україні. Наша країна вже втратила більше п'яти мільйонів населення за останні роки. Для того, щоб піти від відповідальності, влада перемикає увагу громадськості на історичні проблеми. Більш того, вона використовує цю тему для реалізації антиросійського курсу в зовнішній політиці.

У визначення геноциду, прийнятого ООН, входить мотивація. Тобто масових вбивств недостатньо для того, щоб визнати їх геноцидом. Для цього потрібно, щоб убивства були направлені на людей, які від народження належать до певної соціальної або культурної групи. Абсолютно зрозуміло, що геноцидом може бути визнане знищення циганів і євреїв нацистами. Там мотивація була явно сформульована.

В Україні все по-іншому. У нас була мотивація не національна, а соціальна. Особисто я вважаю геноцидом і соціально мотивоване масове вбивство. Асамблея ООН свого часу прийняла неповне визначення геноциду під тиском радянської делегації. Вона не хотіла розширювати це поняття так, щоб ліквідація «куркулей» як класу були визначена Геноцидом.

Рішення ПА ОБСЄ формально правильне, але по суті не задовільне. Для того, щоб його змінити, потрібно виправити формулювання.

Є й інші мотиви. Знищення людей було не тільки в Україні, але і в Російській федерації. Торкалося воно і польського населення. Росія «перебила» акцент на українському геноциді. У процесі обговорення були висунуті аргументи, що РФ також страждала від політики колективізації і розкулачування.

Дійсно, Голодомор в Україні не носив рис національного винищування. Але можна було визначити особливості політики радянської компартії відносно українців. Терор в Україні був жорстокішим, ніж по всьому СРСР. Ми це випустили з уваги, тому і вийшло так непереконливо.

Українська влада наполягає на тому, щоб правоспадкоємець Радянського Союзу, Російська Федерація, несла моральну і матеріальну відповідальність за цей страшний акт людського мору. Нашого сусіда потрібно навчати цивілізовани взаємин. Коли Росія не визнає себе навіть частково винною у тому, що відбулося в Україні, і пред'являє агресивні претензії до України, це ненормально. Було б добре, якби акт ПА ОБСЄ був прийнятий.

Я не думаю, що невизнання Голодомору в Україні Геноцидом є програшем. Ще багато парламентів світу повертатимуться до цієї проблеми, вони визнають трагедію українського народу Геноцидом. Тоді вже справа за ООН. Позитивний результат багато в чому залежить від діяльності Міністерства закордонних справ України, громадських організацій і української діаспори.