Якщо говорити про безпосередніх керівників країни, то важко назвати якісь заходи за їхньою участю піаром. Тут будь-яка функція може бути охарактеризована, як піар: проведення засідання Кабміну або висадження дерев Президентом і його Секретаріатом у дворі.

Я думаю, що все-таки до піар-технологій частіше вдаються політики, які тільки прагнуть посісти ті або інші посади. Політика і піар – нерозривні, тому політики, які рухаються вперед, і використовують піар для своєї мети.

Піар дозволяє показати те, що політик хоче, і не показати те, що не варто бачити людям. Проте не варто представляти піар, як щось негативне. Він дозволяє ширше розкрити політика, показати ті його сторони і якості, які він, можливо, в звичайному житті ніколи не показав би громадськості.

Я не думаю, що шляхом підняття на Говерлу або опускання себе в шахту можна відвести увагу від проблем в економіці. Це можна зробити, швидше, шляхом пошуку і знаходження ворогів. Адже завжди можна знайти винного в тих прорахунках, які є. Для деяких людей пошук і знаходження, як не дивно, саме ворогів – це професія.

Мені здається, що Ющенко за своєю ментальністю людина, яка отримує масу задоволення від, скажімо, такої краєзнавчо-культурологічної частини свого життя. Я думаю, що він абсолютно щиро ходить на Говерлу, відвідує фольклорні фестивалі, копається в черепках. Це його. Це відповідає його ментальним особливостям.

Що ж до опускання в шахту, то не думаю, що це відповідає внутрішньому світу Юлії Володимирівни. Вся її життєва «кредитна історія» зовсім не говорить про те, що вона близька до шахт. Це швидше, піар. Це кампанія, за допомогою якої прагнуть позиціонувати себе, як ближчі люди, ніж ті, хто цими шахтами володіє. Я думаю, що це опускання в шахту – це прагнення протиставити собі інших, на яких працюють ці шахтарі і показати свою близькість до конкретних шарів.

Нинішній «паблік рілейшенз» має тільки одну мету – обдурити людей. Це найпідліший піар. Насправді ніхто шахтарів не любить, інакше б на техніку безпеки шахтарської праці виділили б не півпроцента від потреби, як це зробила Тимошенко, а 100%. І нікому ця Говерла не потрібна, якби була потрібна, тоді виділили б гроші на ландшафтні парки, оскільки сьогодні вони волочать жалюгідне існування.

Тому ось цей піар має за свою мету лише одне – черговий раз повісити на вуха лапшу і обдурити людей.

Не дай Бог, щоб ці піар-акції перетворилися на політичну моду, тому що, якщо керівник, а тим більше державного рівня, а це і Ющенко, і Тимошенко, займається тільки піаром, це означає, що ні той, ні інший нічого не розуміють у державному управлінні і, крім піару, не можуть нічим конкретним займатися.

Щоб спуститися в шахту багато розуму не треба, але цим не можна вирішити шахтарські проблеми.

А Ющенко вже одного разу виходив на Говерлу і від цього постраждали люди. А найголовніше потім від цього постраждала ДАІ: з Говерли Ющенко спустився кілька років тому і, по суті, розігнав ДАІ, а зараз стверджує, що ДАІ потрібно повернути минулі функції і повноваження…

Ось ціна цим горе-піарникам.

Справа не в політичній моді, а в обов'язкових піар-акціях, якими будь-який політик доповнює свою політичну діяльність у тих напрямах, які потрібно компенсувати. Там, де політичні кроки – потужні й сильні, то там піар-ефект виникає без його бажання, а там, де не вистачає політичної волі або економічних умов, то там переважають пір-акції.

Наприклад, прем'єру, а тим більше хорошій жінці, набагато простіше спуститься під землю і сфотографуватися з стомленими, але щасливими (оскільки біля них прем'єр-міністр) шахтарями, ніж реформувати вугільну галузь України. Також набагато важче зробити сильною регіональну політику, ніж приїхати на Говерлу і, наприклад, посадити 26 дерев, які б символізували 26 регіонів України і так далі.

Піар-акції, передусім, потрібні для посилення політичних кроків політиків. Це не мода, це вже якийсь віковий стан українських політиків.

Ми живемо в епоху інформаційного суспільства. Якщо взяти за 100% наших 46 мільйонів громадян, то тільки 10% українців читали підручник з інформаційних технологій. Введення до предмету «Інформаційні технології» дуже цинічно і конкретно говорить про наступний: «Не треба вести Третю світову війну, тому що є інформаційна війна. Не треба використовувати зброю, є інформаційна зброя. Не треба завойовувати чужі території, досить завоювати розуми і душі населення, яке там проживає, хоч би на деякий час».

Тому, оскільки ми живемо якраз в епоху інформаційного суспільства, сьогодні діяльність державного діяча підміняється політикою і політиканством. Замість стратегії, тактики і якихось звершень ми отримуємо піар-акції.

До речі, тим успішніша така банальна і вульгарна піар-політика епохи інформаційного суспільства, чим бідніше населення. Найбільше мильні опери люблять дивитися в Латинській Америці, тому що там крихітна частина населення – заможні люди, а всі решта – на межі бідності або вже за нею. Така ж ситуація і в нас: на межі бідності ті верстви населення, які повинні б складати український середній клас, – медики, педагоги, вчені і так далі.

Тому все в нас, як у мильному серіалі: до 21.00 дивимося латиноамериканське «мило», а після нього включаємо новини і з таким же драматизмом дивимося, чи кривдить донну Луїзу дон Педро чи ні.

Зазначу, що тут немає нічого принципово нового або незвичайного. Наприклад, у шахту спускаються практично всі політичні і громадські діячі, й інші шановні гості Донбасу. Це такий своєрідний вид шахтного туризму, якийсь популярний донбасівський ритуал. Це корисно для всіх, хто хоче зрозуміти, що таке шахта і як на ній працюють. Я б не вважав подібні спуски тільки піаром, тому що Тимошенко з всього може зробити яскравий, незвичайний і ефективний PR.

А Говерла для Ющенка – це вже традиція. Президент до хвороби щороку ходив на Говерлу, і тоді це був вид партійно-політичної консолідації: вся команда Ющенка йшла разом з ним. Це була навіть, я б сказав, якась форма національної ідентифікації. Як у Японії ходять на Фудзияму, щоб підкреслити свою повагу до національного символу країни, так само і в нас Ющенко ввів такий ритуал – сходження на Говерлу.

Тут, звичайно, є певні елементи піару, але я не вважаю, що це якась нова політична мода або якась дуже ефективна акція. Вони просто роблять інформаційний привід навіть з неполітичної події.