Велике досягнення уже в тому, що дійшло до багатьох політиків і церковних ієрархів - святкувати день Хрещення Русі потрібно в Києві, там, де Русь хрестилася. Тому я думаю, що це абсолютно правильне рішення і вітаю святкування. Стараюся сам робити, що можу до цього моменту. При чому, коли до мене звертаються, я не запитую, якого патріархату церква. Я вважаю, що всі ці розділення будуть подолані самою церквою без втручання політиків.

Я добре знаю історію, і знаю, що патріархат з Києва перемістився до Москви завдяки цареві. Очевидно, такі тоді були вдачі. Очевидно, що це було не зовсім канонічно.

Ми з історії знаємо, що 141 рік московський патріархат був невизнаний. Сьогодні є невизнання УАКЦ і УПЦ КП. Я не беруся судити, хто з них канонічний, як вони об'єднуватимуться. Мені, як патріоту країни, хотілося б, щоб зрештою духівництво порозумілося між собою, і щоб на проповідях не довелося слухати звинувачення на адресу один одного. Особливо це неприємно чути, враховуючи те, що кожен з них говорить про десять заповідей і кожен ставить Христа в приклад. І тут же кидають у ближніх камені.

А що стосується того, що кіпрська церква ухвалила рішення, що у нас цей процес заполітизований, але при цьому до нас не приїхали, а отримали інформацію тільки в Москві. Я не думаю, що це правильно, але це їхнє право. Це при тому, що у нас багато компаній на Кіпрі, що упроваджуємо кіпрський бізнес. Нам практично роблять плювок в обличчя такий подарунок. Не хочете не їдьте, навіщо такі заяви робите. Такі заяви не нас ганьблять, а ту країну, яка робить такі заяви. Якщо говорити, що у них там все без плям, навіть на Кіпрі є плями, щоб одночасно президент і патріарх країни були в одній особі, це можна, це не політизування.

Тим, хто нас намагається вчити, я сказав би: «Люди! Дайте Україні розвиватися самостійно». Господь напоумить усіх наших пастирів, і все буде нормально. Я вважаю, що приїзд Константинопольського патріарха до Києва є найбільшою серйозною подією, і безумовно це величезна честь для нас. Дай Господь, щоб все відбулося мирно, добре.

Я думаю, що з відкритими обіймами ми зустрінемо і Алексія II. Хоча й тут я бачу політику. Політика полягає в тому, що в різний час і в різних місцях молитимуться за жертви Голодомору. Я вважаю, що за всіх загиблих треба молитися, загиблих у війні, репресіях, Голодоморі. І тут політика держави не повинна впливати на політику церкви, зокрема політика Росії.

Ми подивимося, як поведуться лідери церков, це їхнє право вибирати, де вони молитимуться і за що. Але незрозуміло, коли ігнорується молитва за тих, кого немає, хто замучений.

Я б хотів закликати політиків не лізти в церковні справи, а церковних ієрархів відокремити себе від політики.

Я сприймаю це свято як одну з подій у житті і країни, і церкви. Але не як якийсь ключовий момент. Доцільності проведення святкування Хрещення Русі, з політичної точки зору, я не бачу, тому що навряд чи якась політична сила отримає від цього певні дивіденди.

Україна у черговий раз може привернути увагу світової громадськості, православного світу, насамперед до того, що вона є незалежною державою, а значить: ще раз буде порушене Президентом України питання про створення помісної церкви. Але навряд чи це питання буде вирішене позитивно.

Тобто чергова акція, чергова помпезна подія з мінімальним коефіцієнтом корисної дії.

Я не думаю, що Філарет і Ющенко можуть щось розколоти. Проблема почалася дуже давно, коли Філарета прокляв Синод Руської православної церкви. Зараз не можна говорити про якийсь розкол, є напруженість, є труднощі. Але у Руської церкви з'явився свій розкольник, який прокляв того ж Алексія. Руській церкві треба своїми справами займатися.

Створення помісної церкви - це проект, який все одно відбудеться. Він не залежить ні від Філарета, ні від Володимира. Цей процес прямо не пов'язаний із святкуванням Хрещення Русі, швидше, це спосіб нагадати про те, що в Україні повинна бути своя помісна церква, як це є у Грузії, Греції, Румунії. Нічого у цьому поганого немає. Ніхто ж не проклинає румунського президента, грецького тільки за те, що у них є своя помісна церква.

Це буде в Україні, можливо, не з цими особами, з якимись іншими. Ми пройшли найтяжчий період, коли ділили храми на початку 90-х років, гірше вже не буде. Я не думаю, що можливе швидке рішення української помісної церкви, але я і не думаю, що приїзд Вселенського патріарха і святкування Хрещення Русі викличе серйозні розколи. Розкол – це коли ділять майно, а тут ніхто нічого не збирається ділити, і в цьому - головна київська перевага і головна перевага того ж Ющенка. Наскільки я розумію, він не збирається у когось щось відбирати.

Для Ющенка створення помісної церкви - якась ідея фікс, як НАТО – має одні й ті ж самі висхідні передумови: відірватися від Москви раз і назавжди. Тому він не зупиниться ні перед чим, щоб добитися своїх цілей.

В обставинах, що склалися сьогодні, є зацікавленість і УПЦ КП і УАПЦ у тому, щоб перейти під омофор Константинополя, плюс зацікавленість самого Вселенського патріарха, щоб отримати додатково таку величезну кількість приходів (приблизно 15 тисяч).

Склалися унікальні обставини, які для Ющенка дуже сприятливі. Його активність у цьому напрямі зрозуміла. У мене є сумніви, що у найближчі пару днів відбудеться якісний стрибок. Наскільки я розумію, Вселенський патріарх не готовий піти на розрив. Очевидно, що це означатиме конфлікт з Московським патріархатом, внаслідок чого відбудеться дуже серйозний розкол православної церкви. Поки він до цього не готовий, але рухи у цьому напрямі є.

Я розумію, що ці кроки Ющенка – його останній шанс. Ясно, що він піде з політичної арени через рік. І якщо йому не вдасться за цей час добитися НАТО і помісної церкви або просунутися у цьому напрямі так, щоб пройти через межу неповернення, то він вважатиме, що свою місію виконав.

На жаль, наша оранжева влада без скандалу не може провести навіть таку абсолютно високодуховну і богоугодну справу, як святкування важливої для всього православ'я дати - 1020-ліття Хрещення Русі. Все перетворюється на гризню, скандали і конфлікти. І зрозуміло, що значна і, можливо, головна мета, яку переслідує влада і особисто Ющенко, - це спроба виведення українського православ'я зі структури канонічного Московського патріархату і підпорядкування політичним інтересам керівництва України православної церкви України.

Безумовно, дуже вірогідним виглядає той сценарій, за яким буде зроблена спроба домовитися зі Вселенським патріархом Варфоломієм I про виведення українського православ'я з-під структури Московського патріархату і включення його у підпорядкування Вселенського патріарха. По суті, робиться це руками керівництва України.

І те, що кожну дію, яка б підкреслювала зв'язок українського і російського православ'я, влада намагається затерти в тінь, - зайве підтвердження, що вся ця церемонія направлена на суто політичні цілі, які можуть тільки у черговий раз накалити атмосферу і всередині України, й у взаєминах України та Росії - як церковних, так і світських.

Я прихильник того, щоб церква була відокремлена від держави не тільки за Конституцією. А у нас, на жаль, починаючи з перших років незалежності, прямий взаємозв'язок існує між політикою держави, політикою властей і церковною політикою. Такого бути не повинно. Хоч я і атеїст, але згоден з такими біблейськими словами: Богові - Богове, кесарю - кесареве.

При тому напівкризовому стані економіки та кризовому стані політики краще вирішувати ці проблеми, а не провокувати черговий конфлікт в країні. Всім очевидно, що це призведе до чергового протистояння між різними частинами України та до погіршення відносин з Росією. Більше ці спроби ні до чого не призведуть.

Ще один негативний момент у цій історії. В черговий раз буде завдано удару по іміджу України, тому що навіть таке святкування, як Хрещення Русі, не обійшлося без скандалу, і скандал набиратиме обертів. У світі про Україну складатиметься думка як про країну вічних скандалів: підготовка до Євро-2012 – скандал, святкування Хрещення Русі – скандал, відносини всередині коаліції - постійні скандали. Імідж дуже-дуже негарний складається. Про це, на жаль, захоплено вплутуючись у ці скандали, керівництво країни забуває.