Я думаю, тут коректніше говорити про спалах військових дій. Але те, що ці конфлікти не врегульовані, свідчить про те, що Кавказ, і зокрема грузинський кордон, залишаються зоною напруженості.

Я вважаю, що Україна не повинна втручатися в цей конфлікт. У кращому разі, ми можемо виступати в ролі посередника, миротворця, але, боюся, в цьому контексті навряд чи ми зможемо повноцінно виконати цю роль, тому що Україну зв'язують достить тісні союзницькі відносини з Грузією. До того ж на адресу нашої країни вже прозвучали звинувачення в постачанні зброї грузинській стороні. Тому участь у конфлікті на стороні Грузії просто виключено. Я думаю, що це було б великою помилкою з боку України. На мою думку, на таку дурість ніхто з українських керівників не піде.

У той же час, українська дипломатія повинна сприяти вирішенню цього конфлікту мирними засобами. Але як самостійну сторону-миротворця Південна Осетія нас навряд чи сприйме.

З юридичної точки зору ці дії ми не можемо назвати війною, тому що, якщо говорити мовою юристів, то для цього немає двох різних держав. Але можна говорити про громадянську війну. Всі ознаки цього є.

Я вважаю, що сьогодні зусилля всієї світової спільноти повинні бути направлені на негайне припинення вогню. Уже є жертви третьої сторони конфлікту – Росії, яка виконує там миротворчу роль.

Мене, як громадянина України, непокоять наступні питання: цей конфлікт пожвавить «заморожені» конфлікти в регіонах, а таких достатньо. Пригадаємо Азербайджан-Вірменію, Молдову-Придністров'я, та й Україна себе не дуже надійно почуває. Тому перше, що повинно бути зроблено – це негайне припинення військових дій, відведення військ на свої території і посилення угрупування миротворчих сил, які повинні стати між конфліктуючими сторонами.

Україні взагалі нічого вплутуватися в цей конфлікт і пропонувати свої послуги. Це не наша справа. Ми повинні вирішувати свої внутрішні питання. Є ООН і ОБСЄ. Взагалі Росія за підтримки інших країн, у тому числі і України, повинна вирішувати цю проблему.

Це сепаратистський конфлікт, який має довгу історію, пов'язану ще з самим початком незалежності Грузії. Звичайно, кожен керівник цієї країни намагається це питання якось по-своєму вирішити. І Саакашвілі, дійсно, багато разів обіцяв вирішити цю проблему.

Південна Осетія – це невеликий регіон. За різними даними кількість населення там складає близько 70 тисяч чоловік, з яких значна частина – це грузини. Тобто, населення неоднорідне, тому там немає єдиної території Південної Осетії, як такої. Вона вся поділена на села: йде одне село - осетинське, яке підкоряється Цхинвалі, друге – грузинське, яке підкоряється Тбілісі. Тобто, це дуже специфічний регіональний конфлікт. Він у цьому сенсі відрізняється, наприклад, від Абхазії або Нагірного Карабаху, які однорідніші.

Взагалі право на стороні Грузії, тому що порушена її територіальна цілісність і її легітимні кордони, і встановлений якось самозваний уряд, який називає себе Південній Осетії.

Зрозуміло, що у грузинської сторони є спокуса вирішити це питання швидкою військовою операцією, тому що сили абсолютно не симетричні. Грузини не зацікавлені в якихось довгих бойових діях, які б затягнулися на місяці. Це фактично сильно б ударило по репутації Грузії і її керівництву. Тобто, вони не готові йти на такий сценарій, як упровадила Росія в Чечні – воювати багато років з великими жертвами.

Коли ООН прийме рішення про направлення миротворців, тоді Україна може бути частиною цієї миротворчої місії. Але не іншим чином. Країна сама по собі не може ухвалити таке рішення і направити миротворчі війська до Південної Осетії.

Я вважаю, що ці дії не можна назвати війною в класичному міжнародному сенсі, тому що це все-таки внутрішній, цивільний конфлікт. Але, проте, це не міняє суті справи. Ми побачили, що фактично, з одного боку, провалилася миротворча роль Росії, на яку вона претендувала. З іншого боку, очевидно, що взаємний обстріл і бойові дії дуже чітко демонструють, до чого підштовхують населення різних регіонів, у тому числі й України, представники організацій сепаратистів, які діють також і в нашій країні.

Я думаю, грузинському керівництву не потрібно було загострювати цю ситуацію. Хоча, звичайно, це залежало не тільки від них. Адже Південна Осетія все одно нікуди не подінеться від Грузії, і рано чи пізно відбудеться її інтеграція назад, як і Абхазії.

Росія дуже очевидно виступила за одну із сторін, про що свідчить і відповідна кампанія в російських ЗМІ, і поведінка російських представників у цьому регіоні. З іншого боку, гарячий кавказький темперамент легко створює проблеми, які потім вирішуються дуже довго. На мою думку, вирішення цього конфлікту могло б проходити значно ефективніше, якби там дійсно були представлені відчужені миротворчі сили.

Без згоди двох сторін конфлікту Україна не може направити туди своїх миротворців. Тобто, для того, щоб направити миротворчі війська, які б дійсно були миротворцями, а не учасниками бойових дій на одній стороні, потрібна згода і Південної Осетії, і Грузії. Я думаю, що стосовно українських миротворців осетини не дадуть такої згоди. Тому теоретично таке можливе, якби було ухвалено рішення якоюсь міжнародною організацією, наприклад, Радою безпеки ООН.

Ці дії важко назвати війною, поки вони проходять у рамках однієї держави, і знаходяться під контролем центральних органів влади. Звичайно, розвитком подій вони продемонструють, наскільки ця ситуація може загострити міждержавні відносини, оскільки відомо, що Росія дуже активно втручалася у внутрішні справи Грузії. Але поки все відбувається в юриспруденції грузинської влади, вживати слово «війна», мені здається, передчасно.

Росія може втрутитися в цей конфлікт. Я вважаю, що це і може привести до серйозних наслідків подібних дій. Тому що проблеми сепаратизму і протистояння в регіоні пов'язані з дуже активним впливом Росії. І втручання військ російської сторони може привести до наслідків, які можна було б назвати війною.

Україна – стратегічний партнер Грузії. Я думаю, у цьому випадку Україна повинна якомога активніше брати участь у якості посередника в переговорах між сепаратистами й урядом Грузії. Крім того, присутність українських миротворчих військ на території Грузії була б одним з найкращих варіантів виходу з ситуації, оскільки миротворці Росії не є нейтральною стороною, а дуже активно займають позицію однієї із сторін.

Я вважаю, український парламент міг би ухвалити рішення про направлення наших миротворців до Грузії.

Я вважаю, що в Південній Осетії почалися дії після відновлення конституційного порядку в Грузії. Переговорний процес тривав довго. Він не давав ніяких результатів. Домовитися було дуже важко. Але грузинська сторона, використовуючи всі законні засоби, які передбачені Конституцією Грузії, відновлює конституційний порядок на території Осетинської Республіки.

На мою думку, цей конфлікт закінчиться тим, що конституційний порядок буде відновлений. Тобто, та мета, яку поставив уряд Грузії, буде реалізована.

Я не дуже впевнений, що на території Південної Осетії є українці. Але, якщо вони там є, то їм нічого боятися, тому що дії ведуться не проти мирних жителів і не проти когось, а за відновлення конституційного порядку.