Зараз для України важливо мирне врегулювання грузинського конфлікту і дотримання принципу територіальної цілісності Грузії. У той же час ми бачимо, що частина російського політикуму почала з того, що потрібно повернути території, які раніше входили до складу СРСР, під контроль РФ. У цьому плані важливо те, щоб умови Великого договору були виконані, і 2017 рік став останнім роком перебування російського ЧФ на території України. Донині ми зацікавлені в тому, що ЧФ знаходився у межах українського правого поля.

Україна не зацікавлена в тому, щоб на її території знаходилася база, яка бере участь у військових діях проти інших країн. Останні події на Кавказі говорять про те, що зараз в українському політикумі повинна бути єдність у національних питаннях. Зрозуміло, що кроки Президента по зміцненню суверенітету повинні знаходити розуміння.

Проблема координації дій ЧФ існує. Вона погано була пропрацьована при підписанні угоди. Зараз Україна вперше зіткнулася з тим, що її втягують у збройний конфлікт за участю ЧФ. Але врегулювати цю проблему можна тільки в рамках міжнародного права. На мій погляд, Президент зробив політичну помилку, коли почав регулювати проблему звітності іноземних збройних громадян перед ним, як Главою української держави.

Цей указ є символічним. Він став жестом непідтримки Росії. Ющенко не може йти на гучні політичні заяви, про це говорить його обережний виступ у Тбілісі, але шукає шляхи, щоб продемонструвати свою орієнтацію на ті сили, які підтримують Грузію.

Усі дії Президента підводять Україну до прямого протистояння з Росією. Ці рішення Ющенко ухвалює самотужки. Зміна Великого договору повинна проводитися в рамках двосторонніх переговорів без епатажу.

Договір, який було укладено між Росією і Україною, повинен виконуватися в повному об'ємі. У ньому не передбачені якісь додаткові правила пересування ЧФ. Те, що Президент сьогодні явно намагається стати на сторону свого кума, грузинського лідера, говорить про те, що вони обидва є несамостійними політиками і прийшли до влади завдяки американцям. Мені б дуже не хотілося, щоб Україна пішла по шляху Грузії.

Я не бачу ніякої небезпеки в тому, що Російський флот знаходиться на території України. Договір діє до 2017 року. «Ющенки» приходять і йдуть, а українці залишаються. Я впевнений, що у нас будуть хороші, добросусідські відносини з РФ.

При ухваленні подібних рішень необхідно враховувати можливість реалізації подібних указів. Звичайно, в України є певні можливості для контролю над переміщенням Чорноморського флоту і створенням проблем для такого переміщення. Це митниця, прикордонна служба, контролюючі органи. У цій ситуації подібний указ може ускладнити українсько-російські відносини. Про це може свідчити заява МЗС РФ. Проте я не думаю, що указ буде реалізований. ЧФ ігноруватиме позицію української сторони або не виконуватиме всіх вимог, які знаходяться в положенні про переміщення об'єктів Чорноморського флоту. Це приведе до накопичення нот протесту усередині країни і загострення українсько-російських відносин.

Для ухвалення подібних рішень необхідна консультація з російською стороною, вироблення рішень, які забезпечили б Україну від втягування в конфлікти. Якщо Росія наполягає на нашому невтручанні, вона повинна дати гарантії того, що вона нас не втягуватиме в конфлікти. Такою гарантією може стати підписання сумісного додаткового договору про базування Чорноморського флоту, а саме невикористання ЧФ у бойових діях. Флот не можна розділити на російський і севастопольський, але переміщення тих кораблів, які базуються в Україні, повинне узгоджуватися з українською стороною.

Проте, таке рішення потрібно ухвалювати з чітким розумінням того, що у нас має відбутися пролонгація Великого договору від 1997 року. Подібні односторонні дії України можуть негативним чином позначитися на пролонгації договору з боку Росії, аж до виходу з нього РФ.

Після грузинських подій абсолютно очевидно, що необхідно жорсткіше регулювати участь кораблів Чорноморського флоту РФ у військових діях. Це створює серйозні правові й політичні проблеми для української сторони. Дивно й сумно те, що угода про статус ЧФ на території України не дає відповідь на те, як діяти в конфліктних ситуаціях. Я думаю, указ Президента – це перший крок до правового врегулювання цієї проблеми. Так або інакше, цю проблему потрібно врегулювати в двосторонньому порядку або через окрему угоду, або через доповнення до вже діючої.

Можливо, варто вирішити цю проблему законодавчим актом, що ми можемо побачити вже на найближчій сесії Верховної Ради.

Офіційна реакція Москви на цей указ уже є. Це подив. Указ розглядається як недружній крок України по відношенню до Росії. Я думаю, що це дійсно так.

У 1997 році, коли був підписаний Договір про дружбу й співпрацю і одночасно договір, що регламентує базування ЧФ в Севастополі, це не означало, що ЧФ виключений з усіх планів застосування збройних сил РФ для забезпечення своєї національної безпеки.

В той же час сторони затвердили в договорі контроль над переміщенням Чорноморського флоту РФ на території України. Цей Договір ратифікований Верховною Радою і має ранг закону. Тому указ Президента не може його видозмінювати. Звичайно, час йде, і жоден договір не зможе існувати вічно. Якщо виникають якісь проблеми, є українсько-російська робоча група по флоту, яка повинна зібратися, розглянути проблему і надати варіант вирішення Главам держав. Такі односторонні дії України завдають непоправної шкоди відносинам між нашими країнами.

Я думаю, це нормальний указ. Він регламентує переміщення Чорноморського флоту РФ на території України і за її межами. Крім того, 72 години достатньо для того, щоб російський флот зробив планові заходи.

Я думаю, можна було б зробити виключення, коли у разі нападу на Росію флот може діяти швидше. Але при наступальних діях, які були зроблені у бік Грузії, указ Президента України допомагає запобігти швидкому втягуванню нашої країни в конфлікт.

Як показала ескалація грузинського конфлікту, все може починатися з невеликих дрібниць. Тому з боку України це досить коректний указ. Я не розумію, чому Росія так бурхливо відреагувала на нього.