Основна причина того, що позиція Тимошенко не співпадає з позицією Ющенка стосовно цього конфлікту в тому, що вона готується до виборів. Спираючись тільки на підтримку західної і частково центральної України, яка виступає за Грузію, їй не перемогти. Тимошенко розуміє, що будь-які виступи а-ля Ющенка можуть коштувати їй у майбутньому втрати частини потенційних виборців.

Я не думаю, що Росія прямо підтримуватиме кого-небудь з українських політиків на президентських виборах. Але непряма підтримка можлива. З цим чинником жодному з майбутніх кандидатів не можна не вважатися.

Секретаріат Президента повинен врахувати, що існуючий грузино-осетинський конфлікт – це конфлікт між США і Європою. Представником інтересів США сьогодні є Віктор Ющенко, який намагається зробити Україну заручником цієї геополітичної ситуації.

Юлія Тимошенко орієнтована більше на Париж і Берлін, ніж на Вашингтон, і виступає провідником інтересів Європейського Союзу. Якщо інтереси ЄС сьогодні співпадають з інтересами Росії, можна задуматися над тим, що Тимошенко є не агентом Москви, а агентом ЄС.

Я впевнений у тому, що Юлія Володимирівна має свою позицію з цього питання. Знаючи, її ідеологію, відношення до Грузії і до Саакашвілі, безумовно, вона на стороні Грузії. Міністр закордонних справ, член її Кабміну, висловив свою позицію. Юлія Тимошенко зараз зайнята гарячими справами, але, думаю, вона висловить свою позицію.

Зовнішні відносини – це справа Президента. Тимошенко не хотілося б перебивати його.

Я б вважав за краще почути позицію Тимошенко, тим паче, що вона є одним з лідерів громадської думки. Сенс цього мовчання, здається, полягає в тому, що у нас за зовнішню політику відповідає парламент і Президент. Справа Президента в цій ситуації «відбувати».

Очевидно, що потрібно було б засудити дії Саакашвілі, який пожертвував життями сотень своїх громадян для відновлення територіальної цілісності. Це спільна точка зору в Європі. Але як Ющенко може засудити грузинського лідера, якщо це його кум і вони разом біжать у НАТО? Враховуючи ступінь його мужності, він цього не зробив. Мало того, він пішов по шляху повного злиття з позицією Саакашвілі. Ясно, що в цій ситуації Тимошенко зручно скористатися тим, що вона не відповідає за зовнішню політику.

Що стосується дій Секретаріату, то вони бояться Тимошенко, як вогню. Вони вважають, що прем'єр – головна перешкода для утримання ними своїх крісел. Це стосується не тільки Президента, який не думає ні про що і живе своїм життям. Це стосується тих хлопців навколо нього, які думають про те, що буде через рік, коли вони втратять свої посади і можливості вирішувати питання. Для Балоги, Кислінського, Шлапака й інших – це питання життєзабезпечення. Зараз вони готові вигадати не тільки одинадцять, але й сто одинадцять позицій для того, щоб дискредитувати Тимошенко. Якщо у них є докази, нехай пред'являть їх. А так, все сказане виглядає як «чорна» піар-кампанія проти свого конкурента.

Сьогодні в Україні є два загальновизнані лідери: Ющенко, який підтримує тему НАТО, і Янукович, який відстоює дружні відносини з Росією. Тимошенко до справжнього моменту не має чіткої поляризації в очах людей. Всі політологи розуміють, що нові вибори – це вибори не політичних програм, а політичного світогляду. Тимошенко хоче зіграти на випередження. Можливо, частину електорату у Ющенка вона вже відняла, але для неї важливо витримати паузу і подивитися, як населення України оцінить грузино-осетинський конфлікт. Тільки після цього вона зробить свою заяву.

Росія вже давно розчарувалася в українських політиках. Тимошенко може вести переговори з ким завгодно. Вона цілується з Меркель, Кондолізою Райс і з дияволом лисим обцілується тільки для того, щоб здійснити свою мрію – сісти на царський трон. Звичайно, Тимошенко вестиме переговори з РФ. Останні піар-акції навколо поїздок до Москви підтверджують це припущення. Я думаю, Тимошенко гратиме на російському полі для того, щоб або заручитися підтримкою Москви, або продемонструвати українцям, що її там люблять.

Причини мовчання Тимошенко й інтерпретація цього мовчання – два різні аспекти. Бути обережним політик може з різних причин. Є багато висловів відносно грузино-осетинського конфлікту з боку представників БЮТ, але сама прем'єр використовує цю ситуацію для того, щоб вибрати найбільш вигідну позицію. Але з цього ще не виходить, що Тимошенко має жорсткі зобов'язання перед Москвою. Якщо у Секретаріату є докази своїх підозр, то виникає питання, з чим вони пов'язані, як вони збиралися, і чи є документальне їхнє підтвердження? Якщо докази є, чому вони спливли тільки зараз? Найдивніше, чому ці підозри озвучують чиновники середньої ланки Секретаріату Президента? Якщо існує небезпека «подвійної» гри прем'єра, то обов’язок Президента заявити про це.

Звичайно, Тимошенко інтригує, витримуючи паузу, але спекулювати на цьому, я б не став.

Мені здається, що, незважаючи на популярність в Україні «вояжів» до Москви, РФ не робить ставки на українських політиків. Російська влада буде цинічна відносно наших політиків, карт-бланшів на президентських виборах ніхто отримувати не буде.

Навряд чи можна сказати, що у БЮТ є чітка позиція стосовно важливих питань української політики. Така ж невизначеність у них з приводу НАТО, створення єдиного економічного простору і так далі. Тимошенко робить популістські заяви тоді, коли вони їй вигідні. У даному випадку вона поступила правильно, оскільки думка більшості українців у грузинському конфлікті зараз на стороні РФ. Авантюрна політика Ющенка направлена на підтримку Саакашвілі, який уже зайнявся етнічними чищеннями. Тимошенко максимально дистанціювалася від цієї політики.

Я думаю, поки що рано говорити про те, що Росія зробила ставку на Тимошенко. РФ уже не вірить заявам українських політиків, оцінює тільки їхні конкретні дії. Секретаріат Президента чудово розуміє, що у Ющенка немає жодного шансу ще раз перемогти на виборах, тому намагається знайти виправдання своїй провальній політиці.

Що стосується майбутніх президентських виборів, то будь-який політик, який претендує на таку відповідальну посаду, розуміє, що без стратегічної співпраці з РФ, існування України ні в економічному, ні в політичному сенсі неможливе.