До Дня Незалежності завжди підходжу з піднесеним настроєм, я дуже щаслива. Все своє творче життя (вже 30 років я працюю на українській сцені) я працювала, щоб ми себе полюбили, полюбили свою пісню, культуру, мову. Я чудово розуміла, що під час радянської влади українці не можуть відбутися як нація, не маючи своєї власної країни. Країна захищає душу нації, а душа – її культура й народ. У своїй роботі я доклала багато зусиль для того, щоб ми, українці, відбулися як нація.

У нашому народі є фраза: якби не гинули, ми б загинули. День Незалежності – це свято, якому віддали свою молодість, красу, життя багато поколінь українців. Сьогодні ми маємо свою країну. Цього дня нам потрібно подумати, що нам потрібно зробити для того, щоб Україна стала сильнішою й кращою.

Я не люблю цього дня масових гулянь. Цього дня мені хочеться побути з моєю сім'єю. Можливо тому, що ми недавно з'їхалися з різних відпочинків і маємо потребу бути разом.

У кожної людини є одне найголовніше свято – день її народження. Так і для країни найголовніше свято – це День Незалежності. Я думаю, це всенародне свято, і відзначати його будуть усі.

Я вважаю, що у нас два найважливіші свята – День Перемоги, без якого не було б нас з вами, і День Незалежності.

Завтра я планую бути в Харкові на святкуванні дня звільнення цього міста. Після цього прилечу до Києва.

У низці свят, які народ назвав, і пісні заспівали «зі сльозами на очах», додалося ще одне свято, День незалежності. Всі люди, які боролися за нашу незалежність, не про таке життя мріяли для свого народу. Що це за незалежність, коли ми більш залежні від зовнішнього світу, ніж були в 1990 році? Це свято нереалізованих величезних потенційних можливостей українського народу.

Але все-таки за незалежність України загинуло багато людей. Святкувати цей день буду в колі своїх однопартійців.

Для мене це одне з найкращих свят після Різдва і Великодня. Це третє по значущості свято на екрані моєї душі. Чому? Я причетний до всіх подій цього дня, я не просто сидів і чекав його, а наближав його, як міг і в статусі народного депутата СРСР, і в першому скликанні, де була проголошена незалежність України. Це підсумок періоду мого життя. День проголошення незалежності я пам'ятаю до деталей. Тому мені б хотілося, щоб українці ставили це свято хоч би на третє місце. На жаль, для дуже багатьох цей день – це щось далеке, космічне.

Я бачив, як відзначають День незалежності ті ж американці. Вони виходять з сім'ями в свої прекрасні скверики, стелять ковдри, накривають стіл, діти качаються по траві. Для них це сімейне свято. Для українців поки що ні.

Звичайно, вранці я поїду на парад, хоча і виступав проти нього. Думаю, що нікому він нічого не демонструє. Показати Росії, що у нас є танки й літаки? Здається, вони знають, що у нас є, і чого немає краще, ніж наш міністр оборони. Але я хочу побути серед людей, побачити знайомі обличчя і наших солдатів. Все-таки це зарядить душевні акумулятори. Після обіду, оскільки зараз проходить Всесвітній форум українців (у мене багато друзів серед тих, хто приїхав з Америки, Канади, країн ближнього зарубіжжя), я хочу запросити їх до себе на дачу, накрити стіл, випити по чарці, щось пригадати, щось заспівати. Зберуться моя сім'я і друзі.

Це дійсно свято. Не можу погодитися з тими людьми, які, апелюючи до проблем і парадоксів українського життя, а іноді й маразмів української влади, відкидають саме свято по собі. 24 серпня невинне в тому, що влада в Україні неадекватна вимогам часу.

Які б процеси зараз не відбувалися, я вважаю їх тимчасовими і такими, що невідповідають потенціалу і місцю українського народу в світі. Це мине. Те, що в 1991 році Україна стала державою позитивно. Зараз головне завдання в тому, щоб наповнити атрибути і символи державності реальним змістом.

Цього дня я, можливо, піду зі своєю дочкою подивитися парад. Після параду, ми, напевно, відзначимо свято в неформальній обстановці.

Це свято я дуже люблю, які б політичні часи не були в Україні. Це свято держави, яке повинно бути наповнене особливим сенсом. Але для цього його потрібно святкувати щороку з таким відчуттям, що це найголовніший для тебе, українця, день.

Цього дня я готуюся поїхати в Полтавську область, село Теплівка. Я допомогла жителям цього села за свої депутатські кошти побудувати новий клуб. У цьому селі прекрасний хор, там живуть талановиті діти і їм є, куди прийти. Мене запросили туди відзначати це свято.

Я сімнадцять років це свято не те, що не святкую, а вважаю траурним днем. Я залишився вірний тій батьківщині, яка мене народила, яку захищав до останньої краплі крові мій батько. Я ніколи не пробачу тим, хто розвалили її: кравчукам, єльцинам, шухевичам і подібним до них. Вони роздерли на клапті мою рідну країну, до складу якої входила Україна.

Наша відповідь буде такою: у всіх містах і районах будуть виставлені пікети, намети, де виражатиметься наша позиція, і буде продовжений збір коштів на допомогу постраждалим від ющенко-саакашвілівської агресії. Так ми відзначатимемо цей день.