Цей законопроект має і позитивні, і негативні сторони. Позитив полягає у тому, що, якби такий проект став законом, ми б отримали гарантовану ситуацію, при якій парламент працює стабільно тривалий час. Дострокові вибори стають практично неможливими. Формується Кабінет міністрів, за який відповідає одна політична сила, що також дає країні стабільність. При цьому зберігається сильна опозиція, яка може ефективно контролювати діяльність усіх органів влади.

У мінус можна записати те, що таким законом ми штучно прискорюємо політичну структуризацію в Україні, робимо представництво однієї партії у парламенті більшим, ніж її реальна підтримка у суспільстві. Тут потрібно знаходити баланс між плюсами і мінусами і ухвалювати рішення, яке сьогодні матиме найбільшу користь для українського суспільства.

Найближчим часом буде задане питання щодо доцільності ухвалення або неухвалення такого закону. Те, що я поставив свій підпис під цим законопроектом, не означає, що саме таким шляхом потрібно йти.

Що стосується підвищення прохідного бар'єру, то це питання зараз неактуальне. Існуючий варіант підвищення прохідного бар'єру, як запропонував у своєму законопроекті Сергій Терьохін, так само припускає те, що ми отримаємо схожу ситуацію з одним переможцем. Але у цьому разі у нас буде однопартійна опозиція. Менші політичні партії вже не потраплять у Верховну Раду, на відміну від того законопроекту, про який ми говорили спочатку.

До 1998 року у нас існувала така система. Тому нічого поганого у цьому я не бачу, але двохтурова система виборів можлива тільки при поверненні до мажоритарної системи виборів. Або при голосуванні відкритими списками, де кожен кандидат повинен набрати більше 50% голосів. Поки таких законопроектів я не бачу.

Але система у два тури дала б високу легітимність переможцеві.

На жаль, Верховна Рада не ухвалила законопроект, де прохідний бар'єр до парламенту знижувався до 1%. Якщо бар'єр підвищити, то стагнація, у якій зараз перебуває Україна, буде законсервована, і ніякі демократичні почини не матимуть успіху.

Я проти двопартійної системи. Це спотворює волю виборців і не відповідає Конституції. В Україні існує пряме виборче право. У цій ситуації, говорити про вибори і розбурхувати цю систему безвідповідально. В обвалі економіки України, інвестиційного і фінансового ринку винна не війна, як у Російській федерації, а заяви Президента, прем'єра, керівників парламенту і тих, хто допускає можливість позачергових виборів. Те ж саме стосується і розмов про внесення змін до Основного Закону. Поки що не можна навіть кому міняти в Конституції.

Прохідний бар'єр суперечить Конституції України. Там ніде не мовиться про те, що голос повинен бути забраний у виборця, прописано пряме виборче право. Мій голос не може бути відданий за ту політсилу, за яку я не проголосував. На жаль, багато партій цього не розуміють. Але, я вважаю, що зараз не потрібно міняти правила гри. Поки що повинен залишатися трипроцентний прохідний бар'єр.

Вважаю, що двотурова система – це абсолютний нонсенс. Це додаткові витрати з бюджету. Виправдовує вона себе лише тоді, коли йдеться про персональні вибори того чи іншого посадовця: Президента, мера, губернатора. Двотурова система абсолютно не підходить для вибору колективних органів влади.

У нас сьогодні нормальний прохідний бар'єр. Я б рекомендував встановити його на рівні 4%, як це було за часів Леоніда Кучми. Але підвищувати його ще більше недоцільно, оскільки в наших умовах це означатиме лише деребан електорату і політичної площини.

Двопартійної системи немає в жодній цивілізованій країні світу. Вона суперечить сутності парламенту. Приводить вона до того, що штучним шляхом думка частини населення не буде враховуватися. Умовно кажучи, в першому турі проходить декілька партій. Партія «А» набрала 20% голосів, партія «В» - 19%, партія «С» - 18% і так далі. Змагання в другому турі проходитимуть між двома партіями. Це будуть похорони парламенту.

Що стосується прохідного бар'єру, то в Європі він не перевищує 5%. Зараз йде тенденція зниження або знищення прохідного бар'єру. Чим вище прохідний бар'єр, тим більша кількість людей не зможе мати своїх представників у Верховній Раді. Візьмемо, наприклад, прохідний бар'єр у 7%. Для того, щоб пройти до парламенту, потрібно, щоб за політсилу проголосували близько двох мільйонів виборців. Якщо за партію проголосував мільйон дев'ятсот виборців, то їхня сила не потрапляє у Верховну Раду. Ці люди будуть позбавлені свого представництва в парламенті.

Нинішня конституційна більшість голосів, які має Партія регіонів і БЮТ, не лише в змозі прийняти такий закон, але може подолати вето Президента. Але хто від цього виграє? Я не впевнений, що виграють «регіонали». Ситуація міняється не на користь ПР. Останні дані соціологічних досліджень показують, що рейтинги БЮТ і ПР практично співпадають. Враховуючи те, що в рамках виборчих кампаній БЮТ завжди додає голоси, «регіонали» можуть поступитися першим місцем. Якщо раніше вони програвали коаліційні змагання, то тепер у Партії регіонів більше можливостей сформувати коаліцію. Вони можуть домовитися з тими ж КПУ, Блоком Литвина. У БЮТ немає союзників. Тому гра на двотурову систему вибору – це гра на користь БЮТ. «Бютівці» заманили «регіоналів» у тактичну пастку.

Якщо переможець отримає все, то той, хто програв, може програти дуже надовго. Поділити владу на двох навряд чи вдасться. Це приведе до прискорення кризи політичної системи.

Що стосується прохідного бар'єру, то тут не потрібно винаходити велосипед. Оптимальний варіант, який застосовується в європейських країнах, – від 3% до 5%. Якщо бар'єр піднімається вище 5%, це спотворює вибір виборців, відсікає ряд політичних сил від парламенту. Високий виборчий бар'єр критикується як недемократичний. У Європі високий прохідний бар'єр має Росія й Туреччина.

Занижений прохідний бар'єр дозволяє найповніше представити вибір виборців, але надмірно фрагментує склад парламенту. Потрібно шукати золоту середину.

Я можу прокоментувати ту ідею, яка обговорювалася в нашій фракції, але вона ще не втілена в законопроект. Полягала вона в наступному: вибори проводяться на пропорційній основі в два тури. Теоретично, якщо одна з партій набирає п'ятдесят плюс один голос у першому турі, другий тур не проводиться, вона має відразу 226 голосів. Основні місця пропорційно діляться між іншими партіями. Якщо розглядати реальні варіанти, коли жодна з партій не набрала 50 плюс один голос, у другому турі бере участь дві партії, які набрали найбільше голосів. Той, хто виграє в другому турі, гарантовано має більшість у парламенті. Голоси, що залишилися, діляться між іншими партіями.

На мій погляд, у цьому є розумне зерно, оскільки партія, яка перемогла в другому турі, дістає всі можливості для того, щоб сформувати уряд. Це дозволяє піти від спекулятивних позицій дрібних партій, які намагаються, входивши чи не входивши в коаліцію, істотно впливати на парламент. Це неправильно. Ступінь впливу повинен бути адекватний ступеню довіри народу. У цьому випадку «золотої акції» у маленьких партій не буде. Це не означає, що в парламенті не можливі коаліції. Є цілий ряд питань, які вимагають більшого числа голосів, ніж 226.

Що стосується прохідного бар'єру, то його піднімати не потрібно. Позиція нашої фракції полягає в тому, що 3% бар'єр дозволяє забезпечити притоку свіжих сил, нових політиків до парламенту. Якщо підняти бар'єр, все звиродніє до двопартійної системи.

Опускати бар'єр нижче 3% також недоцільно, оскільки парламент – це не прохідний двір, і тут не повинно бути партій-одноднівок.

Я вважаю, що система двотурових виборів до парламенту повинна узгоджуватися як з реформою політичної системи в контексті конституційної реформи, так і загалом з програмними принципами політичних партій. Я не знаю, як з'єднати двотурові вибори з виборами по регіональних відкритих списках. Таку систему підтримала Партія регіонів, БЮТ і НУ-НС. Тому поки що передчасно говорити про двотурові вибори до Верховної Ради.

Я особисто вважаю, що така система була б неприйнятна до виборів до парламенту. Якщо говорити про вибори міських і сільських голів, двотуровий принцип я підтримую. У разі перемоги глава може отримати велику підтримку і мати велику легітимність.

Я ліберал і виступаю проти прохідних бар'єрів. Я не вважаю, що бар'єр – це демократичний механізм. Якщо кількість голосів набралася пропорційно одному місцю в парламенті, політсила має право на це місце у Верховній Раді. Можливо, на цьому історичному етапі можна погодитися з існуванням прохідного бар'єру, але я не прихильник його підняття.