Оскільки комісія представлена всіма депутатами від усіх фракцій і було винесено таку постанову, то це означає, що всі документи, що підтверджують це, дійсно, є. Тепер це вже справа СБУ, прокуратури, або створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, для того, щоб уже почали працювати спеціальні служби. Що стосується причетності Тимошенко: експерти, які говорять про те, що прем'єр може підписувати будь-які, документи, що відносяться до цієї справи, яке вони можуть мати відношення до роботи слідчої комісії, коли у складі її (комісії – ред.) знаходилися виключно депутати? Експерти можуть говорити все, що завгодно. Тепер завдання інше: за допомогою прокуратури, СБУ уточнити ті документи, які нами були отримані, визначити підписи і все поставити на свої місця. З проблеми занижених цін: це, передусім, ударяє по бюджету нашої держави Україна і буде матеріалом наступного розгляду або отримання висновку від КРУ, прокуратури і СБУ.

Чи дійсно координував постачання зброї до Грузії сам Ющенко? Я думаю – однозначно.

Я маю сказати, що не брав участі у розслідуванні цих матеріалів, але у мене є підстави довіряти висновкам комісії. Там працювали мої колеги – народні депутати, зокрема, голова комісії Коновалюк, які достатньо об'єктивно працювали у парламенті. Очевидно, якщо врахувати особливі відносин двох Президентів – нашого Ющенка і Саакашвілі, такий варіант цілком можливий. Чом би й ні? Просто, напевно, ніхто не думав, що ця тема може коли-небудь спливти.

Про причетність Юлії Володимирівни до підписання якихось документів з цього питання мені важко щось сказати. Я не бачив цих документів, не бачив ніяких підписів. Я не є членом слідчої комісії. Я всього лише аналізую ситуацію з погляду логіки. Я не маю права, не можу і ніколи не роблю ніяких заяв, якщо я не маю достовірної інформації.

Щодо «недобору» коштів від постачань зброї до держбюджету я можу сказати, що Міністерство оборони в останні роки знаходиться у руках не найбільш професійного міністра. І я цілком допускаю, що подібні речі, справді, мали місце бути. Я 10 років працюю у Комітеті з питань національної безпеки і оборони, ми неодноразово обговорювали матеріально-технічні проблеми нашої армії, і маю з повною відповідальністю сказати, що проблеми навколо бюджету армії, на мій погляд, носять штучний характер. Якби реалізація всього військового майна: військових містечок, землі під військовими містечками йшла відповідно до нашого законодавства, без реалізації корупційних схем, виділення грошей з бюджету для армії було б мінімальним. Тому що ми - єдина країна на пострадянському просторі, на території якої у 1991 році залишилася дуже значна, м'яко кажучи, частина військового майна Радянської Групи Військ у Східній і Західній Європі. Тому якби ми всі реалізували, як годиться, реформували армію, то коштів було б мінімум у 20 разів більше, ніж сьогодні. Я, взагалі, дивуюся з наших міністрів оборони, які були і до цього, а особливо панові Єханурову. Він такий же міністр оборони, як я космонавт. Він абсолютно нічого не розуміє у цьому і, наскільки мені відомо, корупція у лавах Міністерства оборони процвітає у небачених масштабах. Свідченням цьому, в усякому разі, є те, що проблема утилізації боєприпасів, які, як показує досвід і події у Лозовій, є актуальними для України. І на сьогоднішній день, незважаючи на те, що бюджетні кошти виділені, не утилізувало жодної тонни боєприпасів, що є реальною загрозою. Це одне. Друге: я добре знаю, що до міністра Єханурова і його заступників зверталися люди, які готові були займатися утилізацією боєприпасів безкоштовно з правом реалізації після утилізації матеріалів (мається на увазі пороху, металів), щоб окупити свої витрати. І навіть ця унікальна пропозиція, суть якої полягає у тому, що деякі досить кваліфіковані фірми готові були працювати, авансуючи свою роботу, навіть це не знайшло підтримки. Це говорить про що? Про те, що Міністерство оборони знаходиться у руках дилетантів, і звідси всі проблеми. Красиво говорити - це ще не означає добре працювати.

Дійсно, комісія розглядала ці питання. Є деякі і об'єктивні і суб'єктивні чинники, які треба або спростувати, або комісія їх повинна підтвердити і потім ухвалити рішення для інформування Верховної Ради. Але навколо цих тем розмови йдуть досить серйозні. Якщо говорити про причетність прем'єра до підписання документів про постачання зброї, то ми хотіли б бачити ці документи. У 2004 році мало місце закрите рішення Кабінету Міністрів щодо постачання озброєнь. Ми не знаємо, чи було таке рішення у 2008 році.

Тобто зараз комісія намагається отримати всі документи. Але є ще одне дуже важливе питання – це надходження коштів від продажу до державного бюджету. Тут комісія вбачає за контрактах, що реалізовуються, дуже серйозні недоотримання через державне казначейство.

Я думаю, подібні висновки може робити тільки суд, а слідча комісія не має повноважень ухвалювати вирок і говорити про якісь кінцеві результати.

Парламентська комісія, скоріш, дає політичну, а не юридичну оцінку. Що стосується рамок політичного аспекту: Грузія не входить до списку держав, яким Україні заборонено продавати зброю. І в такому разі мені здається, що навколо цього питання просто піднімають популяцію з метою виконати своєрідне замовлення із Росії, а саме - звинуватити Україну у постачаннях зброї Грузії та у непрозорих принципах.

Насправді, Україна, дійсно, поставляла зброю, але поставляла її як Грузії, Росії, так і іншим державам. Тому я думаю, що результати парламентської комісії носять, скоріш, політично необ'єктивний висновок, ніж юридичний.

Що стосується причетності Тимошенко. Я думаю, що у нас не всі моменти, які стосуються продажу зброї, відповідали дійсності юридичних норм і процедур. І у тих процедурах передбачені підписи цілого ряду членів уряду. І до цього, звичайно, може мати стосунок і прем'єр-міністр. Але, на мій погляд, це лише свідчить про те, що процедура була прозорою, і ніяких порушень, які могли б викликати підозру або настороженість, не було.

У мене немає підстав не довіряти попереднім висновкам парламентської комісії, оскільки насправді відомості про огидний стан справ з постачаннями української зброї взагалі, і зокрема на Кавказ, публікувалися і раніше. Мало того, деякі експерти, і без удаваної скромності скажу, що і я теж, попереджали, що рано чи пізно ця зброя буде використана у громадянському конфлікті самої Грузії. Коли нам зараз кажуть про те, що нібито Грузія не підпала під санкції, відповідно, Україна мала всі підстави поставляти озброєння до Грузії, частково, це має під собою підстави. До речі, пригадаємо, що Німеччина, Бундестаг відмовився поставляти до Грузії автомати, я вже не кажу про танки і системи «Град», які поставляла туди Україна. Оскільки у Німеччини були всі підстави вважати, що ця зброя буде використана проти мирного населення, що, власне кажучи, і сталося. Тому, якщо ми вважаємо себе європейською країною і говоримо про європейські стандарти, давайте враховувати, що, незалежно від санкцій ООН, Україна повинна була взяти до уваги той факт, який взяла до уваги Німеччина. Україна ці факти і попередження проігнорувала, і, на жаль, змушений зазначити, що це зробили не тільки український уряд і держава у цілому, але й українські ЗМІ та громадськість.

Про причетність Ющенка до цих схем теж ходили всілякі чутки, зокрема, щодо брата Президента, але ці чутки, звичайно, треба перевіряти, що досі чомусь не робиться.

Я думаю, що стосується інциденту із захопленням судна з танками поблизу берегів Африки, там можуть бути дуже цікаві факти з цього приводу, якщо цим серйозно хтось займеться.

А ось про причетність Юлії Тимошенко, то відомостей щодо цього у мене немає. Я нічого не хочу виключати, в нашій країні можливе все, але постачанням озброєнь до Грузії займалося, в основному, «богемне» відомство і «Укрспецекспорт», які уряд не контролює. Причому ці постачання були і при перебуванні прем'єра Януковича. Тому я думаю, що зв'язувати постачання потрібно не з прізвищами прем'єр-міністрів, а з прізвищем Президента, його сім'ї і міністрів, які безпосередньо підконтрольні йому, зокрема, міністрів оборони.

У мене дуже серйозне ставлення до професіоналізму і громадянської позиції голови комісії Валерія Коновалюка, тому апріорі я схильний вірити цим висновкам. Воно, дійсно, так і є, оскільки у корумпованій українській державі з корумпованим режимом не може бути все добре. Це по-перше.

По-друге, я думаю, що комісія вже досить далеко просунулася. Більше того, в обов'язковому порядку їй до уваги потрібно взяти і те, на якій підставі поставлялися танки з Харківського тракторного заводу, які захопили пірати, чи є для цих постачань відповідні дозволи.

Я вітаю діяльність комісії. Але, дивлячись вперед, я розумію, що ми впремося «лобом об стінку», яка називатиметься кримінальні відносини, які є сьогодні у нашій корупційній системі влади. Якщо вийде комісія на трибуну парламенту і викладе все це, то постане питання: а що далі? Хто судді? Генпрокуратура, СБУ, Президент, Кабмін, які «перев'язані однією пуповиною», в даному разі яка має прогрузинську і корупційну спрямованість?! Тому сьогодні всім, у тому числі й мені, треба не тільки проводити розслідування і виводити це все з тіні, але і «бити у дзвони», а що далі?!

У цій всій історії відображено внутрішньополітичний аспект. Тобто елементи заангажованості у діях і заявах комісії напевно присутні. Не беруся судити, наскільки вони великі, але у даному випадку треба оприлюднити повністю сам звіт і дати можливість висловити свої контраргументи протилежній стороні.

Я зверну увагу на дуже важливий аспект, про який або не знають, або свідомо забувають. Річ у тім, що дозвіл на продаж зброї дає не Президент, а прем'єр-міністр. Ось це питання для того, щоб розбиратися серйозно і об'єктивно – постачання зброї до Грузії йшли і в період прем'єрствування Януковича, і, природно, в період останнього прем'єрствування Тимошенко. Тому треба бути об'єктивними і говорити не тільки про якусь роль Ющенка. Звичайно, Президент через певну політичну солідарність із Саакашвілі, через офіційні договірні зобов'язання між Україною і Грузією міг політично сприяти цьому процесу. Але жодна офіційна операція з продажу зброї не могла здійснюватися без дозволу Кабінету Міністрів і особисто прем'єр-міністра. Адже саме глава уряду скріпляє підписом усі документи з продажу зброї в інші країни.