Обидва ці Президенти чудово розуміють, що у жодному разі не можна допустити зростання рейтингу Юлії Тимошенко, не можна дозволити їй вирватися вперед. Якби зустріч Тимошенко і Путіна відбулася без будь-яких накладок, у Тимошенко різко виріс би рейтинг на Сході України.

Для того щоб цього не допустити, Путіна треба було якось розсердити, його треба було якимось чином налаштувати агресивно, і тому для цього був запрошений Саакашвілі, на якого російський прем'єр реагує, як бик на червону ганчірку.

Розіграний сценарій інакше, ніж інтригами нинішнього «київського двору», назвати неможливо. І крім того, що інтрига ця вдалася, у ході зустрічі двох лідерів було прийнято дуже важливе рішення про нагородження Ющенка грузинським орденом. І у цьому разі особливо хочеться підкреслити – важливіших справ у нашій державі нема, тільки отримувати ордени. І в інформаційному плані мета також була досягнута – потріпати нерви Путіну Ющенко зміг.

Я не думаю, що це була така вже прямий фронда двох прозахідних політиків на користь двох промосковських. Хоча Путін своїми плоскими жартами про краватки й інше дуже підіграв цьому сценарію.

Насправді, я думаю, тут є ще одна фігура, на яку ніхто з громадськості не звернув уваги. Ющенко зараз дуже рідко зустрічається з сильними президентами і мало займається міжнародною діяльністю. Але якщо пригадати, перед зустріччю з Саакашвілі Гарант абсолютно несподівано для багатьох провів сильну, плідну зустріч з Лукашенком.

У якійсь мірі, ми бачимо трьох президентів різної геополітичної орієнтації, але які у внутрішній політиці намагаються орієнтуватися на сильну владу. І якщо у Лукашенка це вийшло, у Саакашвілі – не вийшло, то Ющенко поки тільки уважно придивляється до досвіду обох.

Тому я думаю, що насправді Ющенка і Саакашвілі цікавила не пара Путін – Тимошенко, а саме свої внутрішні справи. Вони ділилися досвідом того, як можна управляти країнами в екстремальній ситуації. Звичайно, у найвтяжчому становищі зараз Ющенко, але я думаю, що насправді йшлося про те, як зупинити в Україні вкрай несприятливий для Ющенка політичний процес. І повторюю, досвід Лукашенка і Саакашвілі тут украй важливий для українського Президента.

Крім того, напевно Саакашвілі та Ющенко поговорили про ще одне «інтимне» прізвище. Швидше за все, грузинський президент дуже добре знає майбутнього американського посла в Україні. І я думаю, для Ющенка дуже важливо отримати якусь інформацію, що дозволяє йому почати правильний діалог з новим послом США, який перед цим був послом у Грузії.

Таким чином, як бачимо, дипломатичні ігри йдуть на глибинніших пластах, ніж нам показують ЗМІ. Хоча, повторюся, як і у разі листа Медведєва до Ющенка, де був присутній взаємний задовільний розіграш, «домашні заготовки» Путіна про краватку Саакашвілі та парне проведення часу президентів – теж перебільшило міжнародну цінність зустрічі Ющенка і Саакашвілі.

Хоча, і я знову повторюся, мені здається, що Ющенко, перш за все, цікавили проблеми, «як нам закріпитися в очах Вашингтона, як мені поводитися з новим послом» і обмін досвідом двох президентів у надзвичайних ситуаціях.

Мені здається, що ситуація настільки очевидна, що не треба вишукувати якісь складні пояснення. Тут ми мали справу з класичною політичною клоунадою, коли у відносинах президента і прем'єра останнім аргументом залишилися епатажні вчинки і неприкриті провокації.

Дійсно, зустріч української і російської урядових делегацій була запланована давно і дійсно вона поєднувалася з плановим заходом – зустріччю глав урядів СНД. Це було відомо приблизно за півроку до сьогоднішніх подій.

І поява у контексті цих заходів зустрічі двох лідерів України і Грузії, та ще і з таким зухвалим порядком денним на переговори, на яких обговорювалися питання уроків грузинсько-осетинського конфлікту, що резонансно прозвучали у заявах, і альтернативні шляхи постачань енергоносіїв до Європи, теж внесло певний дисонанс до нинішнього україно-російського переговорного процесу.

Все це виглядало як відвертий виклик. Можливо, Ющенко хотів цією зустріччю продемонструвати, що Україна, не дивлячись на поточні консультації з Росією, продовжує свою політику такої самостійної прозахідної гри. І я не виключаю, що цією зустріччю Ющенко цілеспрямовано хотів викликати певну негативну реакцію Москви і змінити клімат переговорів.

І, до слова, частково це вдалося. Наскільки я зрозумів по цитатах у ЗМІ, Путін таки не утримався і зробив кілька досить їдких недипломатичних зауважень з приводу зустрічі двох президентів.

Я думаю, вчора ми мали справу, з одного боку, з достатньо знаковими україно-російськими переговорами, які свідчать про те, що незалежно від політичного табору, Україна знову, у черговий раз переглядає свої відносини з Росією. Визнано як очевидний факт, що стратегічне партнерство вигідне і потрібне обом сторонам. І це сам по собі дуже важливий момент.

А з іншого боку, Україна знову продемонструвала примітивність, ляльковість і варварський характер своєї зовнішньої політики, який використовується частіше для самопіару, ніж для дієвих практичних кроків. І тут, звичайно, першу скрипку в лапках зіграв наш Президент, який, швидше, нашкодив, ніж підтримав імідж країни.

Я думаю, що в нинішньому «збігу» двох зустрічей – Тимошенко з Путіним і Ющенка з Саакашвілі, дійсно є елементи якоїсь політтехнології. Швидше за все, вона виходить від команди Президента.

Справа ж не лише в створенні контрастів цих двох візитів. З одного боку, два революційні вожді, як живе нагадування про дві революції, з іншого – Тимошенко, яка веде сепаратну гру з Росією. Є ще й друга дуже важлива обставина. Якраз учора Ющенко зробив цілу низку заяв щодо газу. Ось ця його газова атака також далеко невипадкова і приурочена якраз до зустрічі прем'єр-міністрів Росії й України. Адже не секрет, що одне з обговорюваних питань – проблемні моменти, пов'язані з об'ємами постачань газу, а також з газовою угодою, яку було підписано в січні. І тут Президент пропонує переглянути цю угоду.

Під час прес-конференції Ющенка й Саакашвілі мені навіть стало шкода грузинського президента, тому що він виступав у ролі такого фону для політичних заяв Віктора Ющенка щодо газу. Якось це було не дуже коректно.

Насправді така політика лише ослабляє позицію української держави в газових відносинах з Росією. Адже найоптимальніший варіант: коли Президент і прем'єр узгоджують єдину державну позицію України, а не кожен свою особисту, і спільно її відстоюють. А так, виходить, що Тимошенко йде на переговори з Путіним, а Ющенко паралельно посилає свої пропозиції Медведєву. Це називається гра на суперечностях, які, по суті справи, ослабляють державну позицію України в газових переговорах з Росією.