Українська освіта завжди вважалась однією з найкращих в світі. Залишається вона такою і сьогодні. Але експерти говорять, що в українській освіті є багато проблем. В той же час міжнародні дослідження, свідчать, що Україна не є аутсайдером в цьому питані. Про це та інше в інтерв’ю ForUm’y розповів заступник міністра освіти України Павло Полянський.

- Павле Броніславовичу, чи дотримуються зараз у школах та вищих навчальних закладах профілактичних заходів у зв’язку з епідемією грипу?

- Так, дотримуються. Освітяни спільно з працівниками охорони здоров’я забезпечують контроль за станом здоров'я вихованців навчальних закладів; зберігається посилений контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог, епідемічного режиму; організацією харчування. При появі у дітей, учнів, студентів ознак респіраторної інфекції вони невідкладно мають бути направлені до медичного пункту, належить викликати батьків та надати першу медичну допомогу.

Зокрема місцевими органами управління освітою була проведена додаткова перевірка у навчальних закладах щодо забезпечення дітей та працівників захисними масками, дотримання теплового режиму. У дитячих садках проводиться обов’язкове профілактичне миття рук. Цей рік не був для системи освіти чимось незвичним, тому що практично щороку ми стикаємось з проблемою застудних захворюваннь, то ж досвід у цій справі маємо.

- А в чому особливість цього року?

- Найперше – у масштабах та гостроті проявів захворювання. Саме з цієї причини було прийняте рішення про оголошення дочасних канікул в масштабах всієї країни; в ряді регіонів навіть було запроваджено карантинний режим. Перша хвиля епідемії пішла на спад, проте зарано заспокоюватися, оскільки до весни ще далеко.

- Чи будуть учні «відпрацьовувати» канікули? Наприклад, навчатись по суботах.

- Міністерство щороку дає рекомендації щодо термінів канікулів, проте, з урахуванням місцевих особливостей, природно-кліматичних умов чи, як цьогоріч, епідеміологічної ситуації, місцеві органи управління освітою вправі коригувати терміни оголошення канікул на своїй території. У своїх листах міністерство рекомендувало освітянським чиновникам і керівникам навчальних закладів, зокрема шкіл, щоб у суботу, чи то по 8 уроків щоденно, діти не «відпрацьовували». Є можливості, щоб цього не робити.

- Наприклад?

- У вищихнавчальних закладах єможливостівнести корективи до графіків навчального процесу денної форми навчання, передбачивши, зокрема, до кінця поточного року, ущільнення розкладу навчальних занять за рахунок проведення додаткових занять; використовувати дистанційні елементи у навчанні із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій при опрацюванні теоретичного матеріалу, виконанні практичних та індивідуальних завдань.

Упрофесійно-технічних навчальних закладах -відпрацювати години у формі екстернатного, дистанційного навчання або навчання за індивідуальним планом при вивченні предметів гуманітарного, загально-технічного напряму, предметів, що вільно обираються, або з інших напрямів підготовки у відповідності до вимог конкретних професій та термінів навчання; проводити виробниче навчання, виробничу практику на підприємствах та консультування з дипломних робіт в умовах виробництва чи сфери послуг у відповідності до затверджених навчальних планів і програм.

У школах і ранішезастосовували різні способи ущільнення вивчення навчального матеріалу за рахунок об’єднання навчальних тем, використання міжпредметних зв’язків, оглядового або самостійного вивчення навчального матеріалу, зміни у часі проведення навчальних екскурсій, використання резервних годин навчальної програми та годин, передбачених на проведення окремих уроків тематичного оцінювання.

Навчальними планами передбачено, що навчального року для діток відводиться від 5 до 15 днів на проходження навчальної практики. Вони проводяться у різних формах, в залежності від предмету, в тому числі й у формі екскурсії на природу для молодших школярів.

- І до музеїв…

- Звісно, щоправда це простіше зробити у містах. В селах, якщо це не Пирогове чи інший музейний центр, це зробити складніше, але цілком реально, була б на те добра воля батьків та вчителів.

Взагалі вчителі краще за всіх знають, що у навчальних програмах з усіх без винятку предметів передбачено резервний час вчителя. Інколи це набігає до 10 уроків за рік, інколи – 5. Проте на сьогодні я б не сказав, що ми суттєво вибилися із графіку навчального року.

Крім того, закон визначає, що впродовж навчального року діти повинні мати не менше 30 днів канікул. Але він не регулює, в які конкретні дні ці канікули можуть бути.

Але у нас все ж таки є межа, за яку ми не маємо права вийти.

- Яка саме?

- Згідно законодавства, всі навчально-виховні дії з дітками, які ми проводимо, мають бути завершені до 1 липня 2010 року. Тому ми маємо оптимізм, що ці запобіжні заходи мінімізують другу-третю хвилі грипу якщо вони раптом будуть. Чого, звісно, нікому не хочеться, бо здоров’я людей – це найголовніше.

Отож, ми не рекомендували ні робочі суботи, ні шестиденні робочі тижні у школах з п’ятиденним режимом, щоб не перевантажувати дітей. Маю надію, що все врешті-решт буде нормально.

- Деякі діти на «канікулах» навчались за допомогою мережі Інтернет. Чи схвалюєте Ви таку практику спілкування із викладачами?

- Ці канікули показали багато чого цікавого. Зокрема ступінь готовності на місцях в різних областях до впровадження різних форм навчання.

Міністерство свого часу тиражувало і поширювало дистанційні курси. Багато з них були розроблені саме на місцях.

Канікули як лакмусовий папірець, показали, хто насправді був готовий до такої діяльності.

- Так які висновки були зроблені через цьогорічну епідемію?

- Якщо говорити про це, то особисто я одним із уроків для подальшого удосконалення управління освітою виніс те, що треба постійно тримати руку на пульсі впровадження на місцях таких дистанційних курсів.

Я думаю, цьогорічні події стали уроком для всіх в тому сенсі, що «машину» треба завжди тримати в стані бойової готовності. Тому там, де люди належно працювали, впроваджували ці курси, дітям і вчителям простіше надолужувати програмовий матеріал.

Постійно діючу систему дистанційного навчання треба вдосконалювати не лише як антиепідеміологічний засіб, а тому, що це сучасні інформаційні технології, котрі є ефективними.

- Як би Ви оцінили якість української освіти за п’ятибальною шкалою?

- Я вважаю, що передовсім оцінку повинні давати діти і їх батьки. Я в цьому питанні не можу бути об’єктивним, тому що як причетна до її розвитку особа, можу бути упередженим. Оцінку має давати також громада і експертне середовище.

Сьогодні час від часу лунають такі оцінки, як «провал», «занепад». Думаю, що тут багато політики й зовсім мало правди і професіоналізму. Якщо взяти за приклад останні міжнародні моніторингові дослідження, як навчаються діти математики та природничих наук, то ми не є серед лідерів чи аутсайдерів. Ми – на доброму рівні таких країн, як, наприклад, Норвегія. Багато що слід розвивати й змінювати, але «провалу» немає.

Водночас не схильний оцінювати досягнення системи освіти будь-якої країни за результатами лише міжнародних олімпіад. Це, поза сумнівом, важливий показник, але не можна судити тільки за цим. Інколи як аргумент використовують: у нас все чудово, ідеально – наші діти здобули стільки-то медалей. Так, це важливо, але ще важливіше, наскільки добротний середній показник. Результат же суттєво залежатиме від того, хто і як проводить міжнародні порівняльні дослідження.

Наші програми не зовсім збігаються з тими завданнями, які застосовують міжнародні організації, які вимірюють якість освіти. Це цілком природно. Якби в інших європейських країнах провести вимірювання за нашими програмами, то вони б були аутсайдерами, а ми б беззаперечними лідерами. Тому тут не можна категорично судити.

- Розкажіть, як вплинув на навчання перехід з п’ятибальної системи до дванадцятибальної?

- Неочікуване запитання, адже теперішня система оцінювання діє вже сім років. Більшість учнів чули про стару лише з розповідей дідусів, бабусь і батьків… Хочу, щоб звернули увагу на деякі речі. Головне у теперішній системі оцінювання зовсім не те, що вона 12-бальна. Це – вторинне.

По-перше, до впровадження у 2002 році цієї системи оцінювання у країні щороку було в середньому 27 тисяч другорічників. Це добрі діти, але в силу різних причин, в тому числі з вини дорослих, вони втратили інтерес до навчання. Їх повторне навчання обходилося платникам податків приблизно в таку ж суму, яку з них брали на будівництво нових шкіл за один рік.

По-друге, історія педагогіки за всі епохи у всіх країнах не знає позитивних масових прикладів, коли дитина, яка примусово за погане навчання залишена на повторний курс, «раптом» потягнулася до знань. Отож якості знань ми не отримували. Натомість ми отримували дітей з комплексами; вони не любили вчителів, ровесників, батьків і школу. Бо мали тавро «другосортних». Ці діти або зовсім йшли з школи, або все ж «через сльози» закінчували її з «намальованими» вчителями «трійками» і йшли в суспільство, де їм треба було на когось цю негативну енергетику «скинути».

- Такзякоюметою впроваджувалицю систему?

- Нова система передбачає оцінювання не невдач, а досягнень дитини. Навіть, якщо ці результати не такі вже й високі. П’ятибальна система, а насправді вона часто була трибальною (3, 4, 5) базувалася на оцінюванні незнання. Раніше, коли ставили «четвірку» чи то «трійку», говорили: «За те, що не сказали чи не знаєте того-то». Діти штучно ділилися на дві категорії: «хороші» (4-5 балів) і «погані» (2-3 бали). Такий собі тоталітарний за своєю суттю поділ на «чорне» і «біле».

12-бальна системапередбачаєоцінювання навчальних досягнень учнів, навіть незначних їх навчальних успіхів. Не всі ж люди однаково обдаровані чи то в математиці, чи то в гуманітарних предметах, чи то в художньо-естетичних дисциплінах... Тому в атестат виставляються всі бали: від одного до дванадцяти. Це чесно по відношенню до стандартів освіти, бо не фальсифікуються справжні результати, й гуманно по відношенню до наших дітей.

- Ачибулискарги батьків на це нововведення?

- З2002 року жодної скарги від батьків і дітей не було. Від вчителів, які за багато років звикли працювати у форматі 5-бальної системи, нарікання були. Від молодих вчителів – украй мало.

Але справді давалася ця реформа непросто. П’ять балів чи дванадцять – це проблема для нас, дорослих, а не для дітей. Вони не знають іншої системи.

- Павле Броніславовичу, як Ви знаєте, минулого року було немало випадків смертей дітей на уроках фізкультури. Скажіть, як міністерство впливає на ситуацію, щоб запобігти цього в майбутньому?

- Насправді ми почали розробляти нові підходи ще до цих трагічних випадків. Ці новації зорієнтовані не на складання традиційних нормативів, а на оцінювання індивідуального поступу кожної дитини.

Міністерство внесло до Уряду програму реформування фізичної культури і виховання у школах, яка передбачає зміни до Державного стандарту загальної середньої освіти, а найголовніше – забезпечення необхідним спортивним обладнанням спортивних залів і майданчиків. Механічне збільшення кількість уроків фізкультури, якщо в школі немає спортивного залу чи обладнання, нічого не дасть...

- Адокладніше?

- Ця програма комплексна. По суті, йдеться про нову доктрину фізичної культури і спорту в школі. Ми хочемо, щоб було більше спортивних секцій, рухової активності.

Нас в цьому сенсі менше мають цікавити медалі, які здобувають професійні спортсмени на міжнародних спортивних змаганнях. Вони, звісно, важливі для міжнародного іміджу країни. Проте ще важливішим є загальний стан здоров’я населення, найперше – дітей.

Так що тут комплексна проблема. Але «мавпувати» будь-яку модель іншої країни недоречно. Переймати кращі практики – так.

- Давайте ще поговоримо про пільговиків. Деякі експерти радять відмовитись від них, щоб не робити цим дітям «ведвежу послугу». Як Ви ставитесь до такої ініціативи?

- ВсезакладеновзаконахУкраїни, якіможезмінититількиВерховна Рада. Добречипогано, алевід міністерстватутпрактичнонічого незалежить, тому що закон має вищу силу, ніж постанова уряду чи наказ міністерства.

Багато людей кажуть, що для всіх дітей повинні бути рівні умови для вступу. А потім, коли людина стала студентом, держава має суттєво, в тому числі матеріально, їй допомагати.

На сьогодні міністерство спільноз окремими народними депутатами України ініціювало встановити пільгову квоту не більше 25 % для того, щоб не повторилась минулорічна ситуація, коли на престижні факультети чи спеціальності був великий наплив «пільговиків».

Ми тоді вийшли з тієї ситуації – дали додаткові місця державного замовлення, але це мало суспільне збурення. «Пільговики» не справляли суттєвого впливу на конкурсну ситуацію, оскільки їх питома вага не перевищувала 4-5 відсотків від загальної кількості вступників.

- І наостанок. Деякі українці, від’їжджаючи закордон, вимушені там перездавати іспити у вищих навчальних закладах, щоб підтвердити рівень своєї освіти. Як Ви ставитесь до такої практики?

- Мова йде про держави, які не уклали з Україною угоди про взаємне визнання документів про освіту. Коли до нас приїжджає громадянин такої держави, він (вона) проходить таку ж процедуру. Це абсолютно нормальна практика.

По мірі розширення кола країн, з якими будуть укладені відповідні угоди, процедури будуть спрощуватися, достатньо буде здійснити нострифікацію документів. Власне, Болонський процес якраз і спрямований на подолання будь-яких перепон у вільному функціонуванні загальноєвропейського освітнього простору.

 

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

2055