Найближчими днями у багатьох країнах світу відбудуться акції вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Україну у скорботі підтримають австралійці, американці, вірмени, греки, іспанці, італійці, канадці, португальці, серби, хорвати, чехи, французи… За останні роки 24 країни визнали Голодомор Геноцидом. Але в Україні спори навколо цього визначення не припиняються. Зокрема, Президент Віктор Янукович вважає, що Голодомор 1932-33 рр. є злочином режиму Йосипа Сталіна, але виступає проти визначення Голодомору геноцидом українців. Про те, що ж насправді і з яких причин відбулося у 1932-33 роках та як події минулого століття позначилися на сучасній Україні, в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у розповів кандидат історичних наук, співробітник Українського наукового інституту Гарвардського Університету Володимир В'ятрович.


- Володимире, Голодомор 1932-1933 років - це масовий штучний голод. Він призвів до багатомільйонних людських жертв. У сільській місцевості на території сучасної України загинули сотні тисяч людей (за винятком семи західних областей, а також Криму та Південної Бессарабії, які тоді не входили в УРСР). Потерпіли і жителі Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Існує думка, що Голод в Україні - це лише частина загальносоюзної проблеми. Ви що скажете?

- Справді, голод був за межами України. Але якщо взяти і зіставити карти найбільше вражених голодом регіонів і карти етнічного розселення українців, вони практично співпадуть. Загальновідомо, що тоді найбільше потерпіли не тільки області, які станом на 1932 рік входили в УРСР, а також Кубань і Поволжя, де жило чимало українців. Це свідчить про те, що голод був спрямований проти українців.

Крім цього, аргументи на користь того, що голод був не тільки в Україні, свідчить тільки про одне: масштаби сталінського злочину були колосальними. У цьому переконані не тільки українські історики, а й провідні зарубіжні уми. Наприклад, американський учений Норманн Наймарк говорить про Голодомор як про геноцид. Притому вчений стверджує, що Голодомор був одним із кількох геноцидів, проведених Сталіним. (Прінстонський університет, США, видав книгу американського історика Нормана Наймарка «Сталінські геноциди», у якій досліджується Голодомор в СРСР 1932-1933 років, у тому числі на території України, - авт.).

Дослідження дозволяє стверджувати, що кремлівське керівництво було переконане, що українське селянство є ворожою групою, яка має бути знищена. Вчений наводить й інші приклади геноцидів, за які мав би відповісти Йосип Сталін: розкуркулення, депортація і Великий терор.

- Відомо, що голод був свідомо створений керівництвом Радянського Союзу і Радянської України. За свідченням деяких учених, влада робила це для придушення українського національно-визвольного руху, фізичного знищення частини українських селян. Ви згодні?

- Абсолютно. Справа в тім, що у перші двадцять років свого існування радянська влада постійно стикалася з величезним опором українського національно-визвольного руху, постійно виникали повстання проти радянської влади. Їх доводилося придушувати силою.

До речі, про такі повстання розповідає виставка «Народна війна 1918-32 років», підготовлена київською організацією Меморіал імені Василя Стуса. У її експозиції є карта, на якій зображена локація цих повстань. На карті чітко видно, що такими повстаннями була охоплена практично вся територія Радянської України.

Одне із останніх таких повстань відбулося у 1930 році. Павлоградське збройне повстання на Дніпропетровщині було одним із найпотужніших ударів українського селянства проти колективізації. Однак радянська влада робила все, щоб про нього ніхто не знав. Хоча Павлоградське повстання є однією із причин Голодомору 1932-1933 років.

Йосип Сталін у своїх листах, описуючи ситуацію в Україні на початку 30-х років, зазначав, що вона дуже загрозлива і є ризик втратити Україн у, тому потрібно діяти. Очевидно, що цими «діями», спрямованими на те, щоб зламати український національний дух і селянський опір, став Голодомор.

Тобто Сталін ставив собі дві мети. Перша - зл амати селянство як клас, який перешкоджав втіленню комуністичних ідей, і, на думку комуністів, був ретроградським, опирався колективізації, був занадто просякнутий ідеями приватної власності. Друга - вдарити по національному рухові, який був, можливо, найпотужнішим на території СРСР, і без ліквідації якого складно було говорити про якийсь розвиток СРСР.

- У 2010 році судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом скоєння злочину геноциду. Безпосередньо винними суд визнав сімох вищих керівників СРСР та УРСР і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат безпосередньо від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисячу осіб. Також було визначено, що через цю страшну подію не народилося 6 мільйонів 122 тисячі українців. На Вашу думку, хто ще має нести відповідальність за Голодомор? Можливо, є такі сучасники?

- Не думаю, що тут варто говорити про якихось сучасників, які повинні відповідати за злочин Голодомору. Сучасники повинні відповідати за пам'ять про нього.

У нас має бути достатньо мужності для того, щоб називати речі своїми іменами, тобто сміливо говорити: цей страшний злочин – геноцид. Тільки таким чином ми гарантуємо і собі і майбутнім поколінням, що такий злочин більше не повториться.

- У 2006 році парламент України офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. Відомо, що 24 країни підтримали це. Згідно з соціологічним опитуванням, проведеним у 2010 році, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. Але все одно спори, був це геноцид чи ні, не вщухають. На Вашу думку, чому так і коли буде поставлена крапка у цьому вічному спорі?

- Ви знаєте, серед більшості вчених є консенсус. Спори, які точаться зараз навколо того, чи вважати Голодомор геноцидом, переважно мають політичний характер, а не науковий.

А що стосується того, чому політики не можуть залишити у спокої цю тему... На жаль, сучасна українська влада формує свою гуманітарну політику, керуючись тим, «наскільки це сподобається/не сподобається Росії».

Нинішня влада Російської Федерації взяла прямий курс на реабілітацію радянського минулого. Очевидно, вона сьогодні частково користується радянськими способами. Йдеться про сильну державу, сильну руку, чітку ієрархію тощо. Відповідно, розслідування злочинів радянського режиму, оприлюднення історії минулого, яке було переповнене репресіями та масовими вбивствами, йде у розріз з концепцією сучасної російської влади.

На жаль, цю лінію зараз перехоплює і сучасне керівництво України. Більше того, воно робить це абсолютно бездумно. Сумно, що ніхто не замислюється навіть про те, наскільки важливо українцям мати власну національну пам'ять.

Також нікого не хвилює суто практичне питання: як буде тепер виглядати українська дипломатія, яка упродовж кількох років справді успішно домагалася у світі визнання Голодомору геноцидом, а зараз Глава Української держави Віктор Янукович публічно відмовляється від цієї концепції.

Очевидно, що керівництво тих держав, які вже визнали Голодомор геноцидом, наприклад, Литви чи Канади, не буде переглядати своє ставлення до нього. Але така змінна політична кон'юнктура в Україні, особливо у таких чутливих питаннях, як оцінка минулого, засудження тоталітарного режиму, свідчить про певну несерйозність української влади.

- Існує думка, що сучасна Україна має стільки проблем «завдяки» тому, що «совєти» знищили українців, і нація ще не відродилася. Як Ви думаєте, сучасні реалії - це справді відлуння репресій, голодоморів та інших злочинів режиму?

- Так. Україна втратила мільйони людей. Гинули кращі люди, інтелектуальна еліта. Практично був зламаний хребет нації. На генетичному рівні відбився страх перед владою, її всемогутністю.

Знаєте, тут навіть спостерігається певний «стокгольмський синдром», коли жертва себе вже занадто сильно асоціює з катом.

- Тобто?

- До сьогоднішнього дня велика кількість населення територій, які найбільше потерпіли від Голодомору, підтримують комуністичну владу. Це свідчення того, наскільки страшні наслідки геноциду.

- Нація може самовилікуватися?

- Так, але це займе багато часу. Думаю, українці повинні не просто чекати того, щоб поступово відійшли у минуле наслідки тоталітарного режиму, а вже зараз проводити ефективну політику щодо їх подолання.

Є дуже гарні приклади подолання нацистського минулого Німеччиною, тяжкого комуністичного минулого країнами Східної Європи та Прибалтики. Думаю, ми повинні орієнтуватися на них. А якщо просто чекати і нічого не робити, все повертається і з'являються загрози реального відродження тоталітарного минулого. Треба лікуватися. Це однозначно.

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

2251